До бізнесу Дмитро Мартиненко був дотичний ще з юнацького віку. 17-річний парубок орендував невеличке кафе в Подільському районі столиці, працював і навчався. У 2012 році Дмитро пішов на строкову службу до армії, а повернувшись у 2013-му працював у супермаркеті та паралельно продовжував орендувати кафе й вести власний бізнес.
У 2014 році Дмитро не міг стояти осторонь і долучився до лав ЗСУ. Воював спочатку на Луганщині. Згодом пройшов навчання та поїхав воювати на Луганщину вже артилеристом. У 2015 році Дмитро повернувся до цивільного життя до Києва. Працював у сфері торгівлі, шукав себе, а згодом доєднався до громадської організації «Київська спілка ветеранів АТО Подільського району».
«У мене є брат, він теж учасник бойових дій. Він мене записав у цю спілку. Доєднався до неї у 2019 році. Згодом я очолив організацію, бо був активним учасником, і хлопці мені довірили керувати. Я дуже відповідально підійшов до цього питання: вивчав організаційні моменти, юридичні питання, бухгалтерію», — розповідає Дмитро, підкреслюючи, що до всієї своєї діяльності підходить так відповідально.
Ветеран мав точні, розписані на декілька років наперед, плани розвитку організації, яка допомагає учасникам бойових дій та їхнім родинам. Але все задумане відійшло на інший план через повномасштабне вторгнення росіян. Дмитро каже, що ще з 2014 року розумів: великій війні бути, готувався до неї сам та готував свій колектив: «Так, ми знали про війну і перед початком, враховуючи можливе відключення зв’язку по Києву, підготували логістику: куди евакуювати близьких, куди сховати документи ГО з особистими даними наших учасників, ветеранів і до яких підрозділів колективно ми зможемо долучитись».
24 лютого Дмитро був на лікуванні, прокинувся під вибухи і зрозумів, що цей самий план потрібно негайно задіяти.
«Того ранку я знаходився у військовому госпіталі. О 5:00 ранку зібрав речі і на трамваї виїхав з госпіталю на Оболонь, де мене підібрали побратими. Ми заїхали в офіс ГО і прибрали особисті справи членів організації, щоб ворог не отримав швидко інформацію про близьких учасників АТО/ООС. Уже за декілька годин ми були в новоорганізованому «Азові». Своїм колективом ми об’єднались у підрозділ, а ввечері 24-го були в управлінні поліції міста Київ, де отримали АКСУ і набої», — згадує той день Дмитро.
Ветеран разом із побратимами брали участь у бойових діях в Ірпені, Мощуні, у Макарівському районі Київщини. Згодом Дмитру запропонували створити свою групу, з якою він брав участь у захисті держави на Запорізькому та Донецькому напрямках. У цей час і робота громадської організації змінилася.
«Ми переключили роботу ГО на стримання ворога, забезпечення військових необхідними речами і систему інформативної логістики в Києві та області. Створювали підрозділи для охорони дітей і жінок у бомбосховищах Подільського району та охорону центрів з надання гуманітарної допомоги», — розповідає Дмитро.
Чоловік продовжує служити у війську на найгарячіших напрямках. А в перервах між ротаціями ветеран разом із командою зміг відкрити вже дві кав’ярні «Тихе місце» в Києві. Здійснити свою давню мрію та створити у столиці особливе місце з особливою місією Дмитру допоміг Український ветеранський фонд. Ветеран став одним із переможців конкурсної програми «Варто 2.0» та отримав кошти на створення кав’ярні.
«Успішний бізнес має завжди виживати у критичних ситуаціях, і я радий, що нам у цьому допомогли», — ділиться з нами ветеран Дмитро Мартиненко.
Першу кав’ярню Дмитро відкрив у 2022 році. «Тихе місце» — це затишний заклад із ароматною, смачною кавою та особливою патріотичною атмосферою.
«У кав’ярні є фотозона зі світлинами військових. Вони нагадують про вклад військових і волонтерів у перемогу. Люди купують собі каву, насолоджуються тихою та приємною атмосферою, спілкуються. Відвідувачі можуть подякувати військовим особисто або ж допомогти армії. Адже частина нашого прибутку йде на діяльність ГО — допомагаємо військовим на передовій», — розповідає Дмитро.
Ветеран пояснює, що до відкриття кав’ярні, як і до усіх своїх справ, він підійшов системно та відповідально.
«Насправді ідея створення кав’ярень «Тихе місце» базувалася на десятках факторів. Усе склалось. По-перше, я вже мав власний досвід ведення бізнесу з внутрішньою і зовнішньою політикою; по друге, ми шукали шляхи забезпечення ГО фінансовою підтримкою. Також у мене є багато друзів із кав’ярнями, які ділились досвідом. Я мав частину грошей — свої «бойові», які використав для створення бізнесу. І, звісно, я вже мав професійну та надійну команду в ГО. Це перевірені люди, які працюють зі мною на результат. Ми не просто створюємо кав’ярню для заробітку, наша ціль — створити безкоштовну і успішну франшизу для УБД, які повернуться після перемоги додому», — з гордістю говорить Дмитро Мартиненко.
У березні, завдяки коштам від УВФ, відчинила свої двері вже друга кав’ярня «Тихе місце» в Києві. І плани Дмитра про цілу мережу патріотичних кав’ярень стають дійсністю. Наступний крок для ветерана підприємця — створення безплатної франшизи «Тихе місце» для ветеранів та їхніх родин.
«Це змога передати досвід учасникам бойових дій, які повернуться додому. Більшість людей, хто повернеться, скоріш за все, будуть мати якісь заощадження. Успішно створити свій бізнес складно. А ми вже пройшли цей етап становлення. Як-то кажуть, наберемося досвіду і зможемо передавати його іншим — уже без помилок та складнощів», — каже ветеран.
Сьогодні Дмитро Мартиненко продовжує захищати країну, а його заклади кожного дня гостинно відчиняють двері для відвідувачів: пригощають горнятком кави, запрошують на заходи від ГО «Спілка ветеранів АТО» — безплатні адвокатські послуги, уроки англійської та інші.
Дмитро каже, що і в бізнесі, і у війську впевнено йде до своєї мети: «2022 рік був дуже драйвовим. 2023 — теж такий. За цей час у мене навіть не було часу на страх або хвилювання. Я просто працюю. Що мене надихає та мотивує? Це наші дійсно незламні люди, можливість реального знищення ворога та створення українського успішного майбутнього».
Першоджерело – “Дзеркало тижня”
