Кожен із нас відповідальний за повагу до захисників і захисниць, за повагу до ветеранів і ветеранок. Кожен із нас щоденно своєю комунікацією робить вклад у це відчуття поваги та майбутнього. І ми не маємо підвести людей, які нас захищають.
Що ми для цього можемо зробити вже зараз?
- Уникати надмірної героїзації, аби не формувати образ захисників таким, що може розчарувати. Бо всі ми люди і навіть “котики в пікселі” — це люди
- Не поширювати шкідливі стереотипи про жінок в армії, наприклад, пишучи, що вони там, щоб вдало вийти заміж
- Не витискати сльозу із захисниці на камеру, ставлячи їй тригерні питання про дітей, яких вона залишила вдома
- Не ставити незручні питання про те, що “в тебе ж руки-ноги на місці, то чому ти маєш інвалідність?”, бо інвалідність буває не лише видимою.
Це якісь дуже базові речі емпатичної комунікації, але, напевно, через наліт героїзації ми забуваємо, що наші захисники і захисниці можуть мати як чесноти, так і вади, що кожен має право на помилку та право на її виправлення. А ще за кожним і кожною ховаються неймовірні історії життя, які варто слухати, записувати і розповідати.