«Поки я лежав у лікарні, замовив компоненти для дронів. Я сам паяти не можу, бо важко тримати паяльника. То дружина паяла, а син помагав. Так ми зібрали перший дрон».

Для В’ячеслава це була перша проба пера у написанні заявки на конкурс. І з першої спроби успішна! Розповідаємо про непростий, але впертий шлях ветерана

В’ячеслав Стражець – інженер за фахом. 10 років працював на залізниці. Згодом перейшов з колій на дороги – за кермом вантажівки транспортував товари Європою. Перед повномасштабним вторгненням саме готував візу для нових рейсів. Проте інтуїція підказувала – скористатись нею вже не буде потреби. З передчуттям вторгнення підготував усі документи та банківські картки. Але сім’я залишилась вдома.Для В’ячеслава це була перша проба пера у написанні заявки на конкурс. І з першої спроби успішна! Розповідаємо про непростий, але впертий шлях ветерана

«Навіть якби я поїхав за кордон, я б одразу повернувся. Відчував, що повинен це зробити. Та я не одразу пішов у військкомат. Дружина мене не пускала, забрала ключі від машини. Але я наступного дня поїхав туди велосипедом. Вистояв чергу, пройшов комісію і так став на службу. Я не мав військового досвіду, не брав участь в АТО. Відчував, що не виконав свій обов’язок. У лютому 2022-го не вагався ні хвилини» – говорить В’ячеслав.

Фото 1. В’ячеслав Стражець, солдат Окремого кулеметного взводу  38 стрілецького батальйону Ангели Вінниччини 

Перші два місяці Стражець служив у роті місцевої охорони. Згодом приєднався до бойового підрозділу. З 17 квітня 2022-го воював на Донбасі. Наприкінці травня під час мінометного обстрілу отримав складне поранення, коли надавав допомогу побратиму. Праву руку лікарі ампутували, та ліву вдалося зберегти.

Вже під час реабілітації В’ячеслав міркував над тим, чим зможе бути корисним як одужає. Так звернувся до теми FPV-дронів. Ними ветеран зацікавився ще рік тому.  

«Поки я лежав у лікарні, купив комплектуючі для дронів. Вони прийшли поштою одночасно з моїм поверненням додому. Я сам паяти не можу, бо важко тримати паяльника. То дружина паяла, а син помагав. Так ми зібрали перший дрон» – згадує В’ячеслав.

Фото 2. Випробування зібраних дронів проходять успішно

Люди чомусь думають, що прийдуть ветерани, от вони воювали, і все тут зроблять на місцях.

Ветеран навчив сина пілотувати. До того сам тренувався керувати дроном на симуляторі. А ще пройшов декілька профільних курсів. Там, зокрема, дізнався як відкрити свій бізнес зі збірки дронів. В’ячеслав переконаний, якби збирав дрони на волонтерських засадах — далеко не поїхав би. Тому пішов шляхом підприємця, аби бути самоокупним. 

Нещодавно Стражець відкрив ФОП. Бачить у цьому ряд переваг для ветерана-підприємця. По-перше, він сплачує податки, підтримує волонтерські фонди. По-друге, готовий працювати з бюджетними установами. Для цього треба, щоб продукт був сертифікований. Ветеран знайшов партнерів, які в цьому допомагають.

В’ячеслав Стражець вже має перші замовлення. На шляху до втілення ідеї він дізнався про конкурс від Українського ветеранського фонду, який цьому посприяв.

«Ще в реабілітаційному центрі я проходив курси за напрямком стратегічного розвитку громад. Думав, буду облаштовувати життя на місцях. Але ні. Люди чомусь думають, що прийдуть ветерани, от вони воювали, і все тут зроблять на місцях. Але такого не буде. Ветеран – це перша людина, яка потребує допомоги від суспільства».

Думав, що отримати грант нереально, що треба бути супер-пупер підприємцем чи  вундеркіндом.

На курсах пораненим бійцям розповідали про написання проєктів. Зваживши всі за і проти, ветеран вирішив відкрити власну справу. Від побратимів дізнався про програми фінансування для ветеранського бізнесу від УВФ. Вирішальний вплив мала зустріч з ветеранами — переможцями цих програм:

«Це Володимир Скосогоренко, він займається часником. Тарас Якобчук, займається кухнями й обладнанням. Я з ними поспілкувався ближче. Володимир дуже допоміг мені, все пояснив. Каже, досить йти, давай біжи. І так я подав заявку на конкурс ВАРТО: Золоті руки від УВФ і виграв з першої спроби. Я й сам не очікував. Думав, що отримати грант нереально, що треба бути супер-пупер підприємцем чи  вундеркіндом. Але ні, все набагато простіше» – говорить В’ячеслав Стражець.

В’ячеслав точно знає, як тільки починаєш щось робити – процес іде. На запитання як йому бути ветераном, який займається власним бізнесом, відповідає бадьоро і з запалом:

«У мене стало менше вільного часу, його практично немає. Я встаю зранку, і поїхав. Ми тільки починаємо працювати, бо ще немає всього обладнання. Але вже є двоє працівників. Свого побратима взяв на роботу. Він отримав поранення одночасно зі мною. А за пілота у мене син. Він часом випробовує наші дрони, хоч йому тільки чотирнадцять».

Фото 3-6. В’ячеслав за роботою в майстерні

Активна комунікація, потреба в залученні спеціалістів – ті питання, які зараз особливо актуальні для підприємця. І хоч ветеран звик все вирішувати самостійно, з відкриттям бізнесу ресурсу стало обмаль. Найближчим часом шукатиме бухгалтерів. Адже документів стає все більше, потрібен порядок. В’ячеслав переконаний, помилка може коштувати значно дорожче, ніж оплата праці кваліфікованої людини.

Фото 7-8. Уже скоро майстерня ветерана зі збірки дронів поповниться новим обладнанням завдяки фінансовій підтримці Українського ветеранського фонду Мінветеранів

“Потрібна елементарна повага від людей”

А ще зросла відповідальність за людей. В’ячеслав піклується про комфорт працівників, уважно облаштовує робочі місця. Каже, нині важко знайти хороших спеціалістів. І не тільки йому. Наводить приклад: «Якось у магазин прийшов чоловік. А ти не хочеш до нас вантажником? – каже до мене. А я показую, — ось, рука залізна, що я вам поможу? Він, звісно, перепросив. Але ситуація показова».

Про те, чого очікує ветеран від суспільства, говорить коротко і точно: «Потрібна елементарна повага від людей. Ветерани – це ж ті, хто віддав для держави більше, ніж податки. Але люди часто бояться глянути в очі чи щось сказати. Намагаються вдавати, ніби тебе не існує».

Фото 9. Деталі

Сім’я – це те, що тримає

Найбільшою опорою в реабілітації та поверненні до цивільного життя ветеран вважає родину. Згадуючи тривалий період лікування та реабілітації, не уявляє як би впорався без допомоги дружини. В’ячеслав переконаний, сім’я – це те, що тримає. Особливо в критичних ситуаціях: 

«Під час евакуації я важко поранений йшов ще три кілометри. Щоб вижити, треба було докласти зусиль. Тому я згадував дітей, свою дружину, і знов підіймався. Думав, якщо зараз засну, то точно вже не встану. І так тримався. Тому сім’я дуже витягує. А ще батьки, друзі, побратими».

Сім’я стала опорою В’ячеслава у його відновленні та прагненні виготовляти дрони. А Український ветеранський фонд фінансово підтримав ветерана на шляху до підприємництва та успішної реалізації мрії. Такі проєкти дуже цінні, адже коли ветеран розвиває власну справу, він переносить дух побратимства в цивільне життя. Цим продовжує підтримувати побратимів на шляху до Перемоги. 

Дякуємо ветеранам за службу, за свідому позицію, міцний дух і впертість.

Авторка: Олеся Мацютевич

Фото: з особистого архіву В’ячеслава Стражця