«Мені легше чекати чоловіка, коли я зайнята роботою. Це моя терапія. Я повністю занурююся у справу й просто не маю часу фізично сумувати чи думати про погане», — ділиться дружина ветерана Євгенія Країло. Вона — одна з тисяч українських жінок, які щодня чекають своїх чоловіків. Її ритм життя — це двоє дітей, організація навчального процесу у власному освітньому центрі, контроль роботи дитячого кафе та очікування короткого, але такого важливого повідомлення: «++, кохана, у мене все добре».
Анатолій та Євгенія Країло познайомилися ще студентами. Обоє навчалися у Київському національному економічному університеті. У 2012 році, повернувшись до рідної Івано-Франківської області, подружжя почало думати про власну справу. Основою стала діяльність батьків — організація шкільного харчування.
«Ми мали гарну економічну освіту та змогли налагодити цю роботу, розширити її. Ми обслуговували 16 шкіл області. Це була велика Перегінська школа та кейтеринг готової продукції у менші навчальні заклади району. Певний час ми займалися цим, але чоловік завжди любив програмування і хотів розвиватися ще й у цій сфері», — розповідає Євгенія.
Анатолій вивчав програмування самостійно і згодом переїхав до Києва працювати. Він знайшов себе в ІТ-сфері. Євгенія з дітьми теж планувала переїзд у столицю, але всі плани родини, як і багатьох українських сімей, були перекреслені 24 лютого 2022 року.
Початок служби
«Напередодні ми відсвяткували день народження сина. Чоловік був із нами й одразу після цього поїхав у Київ. Було страшно. Ми не вірили, що таке може початися. Анатолій подзвонив і сказав, що залишається у столиці та приєднується до ТРО. Уже з перших днів він був на позиціях. Згодом попросив мене з дітьми виїхати за кордон», — згадує Євгенія.
Після оборони Києва Анатолій воював у гарячих точках на сході України. У січні 2023 року під Кремінною він отримав осколкове поранення. Євгенія з сином та донькою одразу повернулася в Україну, аби бути ближче. Майбутнє деінде, окрім України, родина навіть не розглядала. Вдома ж постало питання — чим займатися далі.
«Чоловік лікувався, паралельно вивчав це питання і мотивував нас, що все буде добре. Саме він дізнався про конкурсні програми від Українського ветеранського фонду Мінветеранів і сказав, що треба діяти. Ми мали власне двоповерхове приміщення і досвід у сфері шкільного харчування. Тому вирішили відкрити дитяче кафе», — каже Євгенія.
Дружина ветерана отримала грант на власну справу
У 2023 році сім’я отримала свій перший грант у рамках конкурсної програми «Варто: підтримка ветеранського бізнесу» на відкриття дитячої кав’ярні у Перегінському — поруч із місцевою опорною школою, де навчається понад 1200 учнів.
«Школа має свої обмеження: певну випічку чи страви не можна продавати в їдальні. Тому ми вирішили зробити місце, де діти зможуть скуштувати піцу, бургери, але у більш корисному форматі — запечені страви, мінімум шкідливого. І головне — у безпечному просторі просто на території школи», — розповідає власниця.
Кафе швидко стало улюбленим місцем школярів. Але на цьому Євгенія не зупинилася. Коли Анатолій повернувся до війська вже на посаду оператора безпілотних систем, де стали у пригоді його знання з ІТ та програмування, вона почала розвивати ще один напрям.
Найбільшим викликом і водночас натхненням став другий проєкт родини Країло. Втілити його у життя допоміг ще один грант від Українського ветеранського фонду. Їхній проєкт здобув перемогу у програмі «Варто 11.0». Тож на другому поверсі власного приміщення Євгенія організувала освітній центр — спочатку за франшизою Smartum (ментальна арифметика, швидкочитання, англійська мова), а згодом — із повноцінними ІТ-курсами.
«У сільській місцевості батьки постійно шукали можливості для додаткових занять. Але найближчі такі курси в Івано-Франківську— за 70 км, возити дітей туди складно. Я бачила запит і знала: треба створювати тут», — пояснює підприємиця.
У співпраці з освітнім центром RoboClub IF Євгенія відкрила сучасний комп’ютерний клас. Грантові кошти спрямувала на придбання нової техніки, зокрема 3D-принтера, спеціально розроблених програм. Тут навчають дітей від 4 до 16 років робототехніки, програмуванню, 2D-анімації, 3D-моделюванню. Є й курси для старших школярів — створення сайтів, робота з HTML і CSS.
Перед офіційним стартом навчального року команда організувала ІТ-табір. Діти конструювали, програмували, пробували себе в інженерному мейкерстві й просто насолоджувалися літом.
«Майже всі, хто прийшов у табір, залишилися на навчання. Це було найкращим підтвердженням, що ми робимо потрібну справу», — ділиться вона.
Сьогодні в освітньому центрі «SMARTUM Перегінське» працює понад 10 викладачів, є адміністратор, діють кілька груп із різних напрямів. Дитяче кафе також працює, пропонуючи дітям смачні страви й дружню атмосферу.
Історія Євгенії — одна з багатьох сильних і натхненних історій українських жінок. Вони чекають своїх чоловіків із війни й водночас піклуються про свої родини, бізнеси та громади.
«Так, важко. Але я відчуваю, що маю сили. Бо це не лише про бізнес чи гроші. Це про те, щоб у нашому селищі діти мали доступ до сучасної освіти. І це допомагає мені триматися й чекати», — підсумовує вона.
Анатолій Країло нині проходить реабілітацію після операції. Згодом — знову до війська. Євгенія — його надійний тил, підтримка й люблячі обійми. Разом вони живуть і працюють із вірою в перемогу — заради своїх дітей і всіх дітей громади, щоб кожен малий українець мав шанс зростати у безпеці, навчатися сучасному й мріяти без обмежень.
