min_vet_min

Ветеран Олексій Качко: “Усі мої найкращі друзі або загинули, або в полоні”

Він захищав країну у складі “Азову” у 2015 році. Отримав військову інвалідність та зміг подолати складний шлях від молодого безробітного ветерана до успішного підприємця, власника 8 кав’ярень. У 2022 р.  — він вивіз з Маріуполя дружину, 2 собак та все своє життя в одній автівці та знову став на захист країни від російських загарбників. Зараз чоловік воює в одній з найгарячіших точок рідної Донеччини, паралельно відкриваючи кав’ярню Veterano Coffee у Черкасах.  Це відверта розмова з українським захисником, ветераном та підприємцем Олексієм Качко. 

“Ми виконуємо завдання під Бахмутом і зараз я після виїзду. Приїхав покупатись, поспати. Але говорімо зараз, бо не знаю, коли ще буде така можливість. Це найкращий час”, — так починає нашу розмову Олексій. Його голос — щирий та веселий, проте з притаманною військовим тінню втоми. 

Олексію Качко 27 років. Чоловік народився та зростав у Маріуполі. Здобував освіту в індустріальному технікумі та був футбольним ультрас.  2014 рік став для тоді 18-річного Олексія роком важливих рішень, роком початку боротьби.  

“Я був на Майдані. Мені це було вкрай важливо. Далі — окупація росією територій Донеччини, Луганщини та Криму. Я не міг бути байдужим до таких подій. У 2014 я вступив до лав самооборони Маріуполя. Але не можу назвати це саме військовим формуванням, “справжньої” війни ми тоді не побачили. У 2015 я вступив в батальйон” Азов”, який згодом став полком”, — розповідає Олексій.

“Ти молодий, проте маєш інвалідність. А ще — тобі дали пенсійний квиток. Усе це дуже сильно давило морально”

У 2016 році Олексія звільнили зі служби за станом здоров’я — чоловік отримав інвалідність. Він згадує свій тодішній морально-психологічний стан, який, певно, знайомий і іншим ветеранам:

 “Я не міг знайти себе. Не знав, де працювати, чим займатись. Звернувся до центру зайнятості, проте і вони не змогли допомогти мені. У Маріуполі було дуже непросто з роботою. Освіти окрім технічної у мене не було тоді ще. Я не мав ані досвіду, ані професії. Плюс, маючи вади зі здоров’ям, мені було складно,  дійсно складно.

Було місяці 3-4 такого пошуку та депресивного стану…Ти молодий, проте маєш інвалідність. А ще — тобі дали пенсійний квиток. Це все накладалось одне на одне. Усе це дуже сильно давило морально”.

20-річний ветеран отримав державні виплати за втрату здоров’я під час війни та зрозумів, що має використати ці кошти та створити собі робоче місце. Олексій вирішив відкрити власну справу. Прикладів ведення бізнесу у власній родині звичайних робітників він не мав, тож звернувся за порадами до побратима. 

“Мій товариш, який на той час відкрив у Маріуполі заклад, познайомив мене з хлопцями з Veterano Group. Поспілкувавшись з Леонідом Остальцевим, зрозумів, що можу почати з маленької кав’ярні. Я вам чесно скажу,  відкрити кав’ярню дуже просто, — сміється Олексій. — А ось якісно відкрити… Це вже зовсім інша справа. З цього все і почалось у 2017 році. Спочатку я все вивчав, працював, навіть, без вихідних перші 3-4 місяці. Потім поступово  почав брати працівників, розвиватись. Ну і “понеслось”, як то кажуть. Я почав відкривати у Маріуполі інші кав’ярні”.

До повномасштабного вторгнення Олексій мав 8 кав’ярень та 2 піцерії. Бізнес розвивався, адже ветеран вкладав прибуток у нові заклади. Олексій був впевнений, що поки є енергія та можливості, потрібно працювати. 

“Ми сіли в автівку і виїхали з Маріуполя: я, дружина і дві собаки. А усе наше життя помістилось в багажник”

Олексій зізнається, що не мав передчуття великої війни, напрочуд він був впевнений, що росіяни нападуть на Україну. 

“Це розуміння у мене було з 2014 року. Питання було лише в тому — коли? Все стало зрозумілим, коли вони почали визнавати ці квазіреспубліки. Я тоді намагався потрапити  в “Азов”, проте через стан здоров’я мені відмовили. Сказавши, що для мене будуть інші завдання. Я продовжував працювати. Ми не зачинялись, не хотіли сіяти паніку.  Я знав, що “Азов” буде битись за Маріуполь до останнього. Але тоді  я не розумів загальної картини, що ворога буде така навала….”, — згадує ветеран крайні дні перед повномасштабним вторгненням.

Зранку 24 лютого росіяни почали бити по Маріуполю ракетами. Часу для прийняття рішень було обмаль. Потрібно було діяти. Тож, Олексій закрив заклади та був готовий боронити рідне місто.

“Мені терміново потрібно було розв’язати питання з евакуацією родини. Я не знайшов з ким відправити дружити та двох собак, американських стаффордширських тер’єрів. Тож, мені довелось везти їх самому. Ми  сіли в автівку і виїхали з Маріуполя: я, дружина і дві собаки. А усе наше життя помістилось в багажник. Більше вдома ми не були”, —  розповідає ветеран. 

Олексій знайшов прихисток для дружини та двох домашніх улюбленців в Умані. Там він скоординувався з побратимами, ветеранами “Азову, які також планували їхати у Маріуполь. Захисники колоною рушили до столиці, де до них повинні були доєднатися інші добровольці та ветерани. 

“Події дуже швидко розгортались. Маріуполь оточили й вже в перших числах березня доїхати туди було майже неможливо. Плюс воєнні дії на Київщині. Наше командування з колишніх азовців прийняло рішення тримати оборону столиці. Це ми й робили. Спочатку разом з побратимами ми воювали у складі ТРО “Азов”, потім стали ССО Азов Київ, і вже потім переформатувались в 3 окрему штурмову бригаду”, — пояснює Олексій.

3 ОШБр брала участь у бойових діях на Запорізькому напрямку, визволенні Херсонщини, тепер — Олексій та його побратими воюють за Бахмут. Це вражає і надихає, але, навіть на фронті ветеран не втрачає свого підприємницького азарту та разом з дружиною планує відкрити кав’ярню Veterano Coffee у Черкасах. 

“Нам у цьому допомагає Український ветеранський фонд. Ми звикли все аналізувати та мати раціональний підхід. Дружина побачила результати першої програми Варто: гранти отримали  люди з нашої сім’ї Veterano Group. Ми сформували заявку, подали вже на конкурс проєктів Варто 2.0 і отримали гарний результат та кошти на кав’ярню. Скажу відверто: ось так організовувати, відновлювати бізнес важко, — каже Олексій. — Я весь рік на війні і це складно. Багато інформації про виробників і про ціни зараз для мене недоступна. Є інші складнощі. Але дружина допомагає і ми впевнено йдемо до своєї мети: до відкриття затишної кав’ярні у Черкасах. Зараз у приміщенні триває ремонт, а дизайнери працюють над проєктом”.

“Усі ці проблеми, складнощі з тим, що немає дому, втратив бізнес… Це все таке мізерне в порівнянні з тим, коли дзвониш дружині побратима і кажеш: “Все, немає його”.

Втративши бізнес, дім та звичне життя, Олексій вперто рухається вперед: всупереч всьому та заради родини. Він захищає країну на сході  та ось так дистанційно пише нову сторінку свого життя у центрі України, відбудовуючи кав’ярню. Це і є один з прикладів незламності українців. Проте Олексій не заперечує, що він втомився. І часом ця втома — це єдине, що відчуває воїн. 

“Дуже хочеться спати (сміється). Іноді це єдине відчуття. Якщо серйозно, то мої відчуття — це пустота, немає нічого. Немає ні жалю, ні болю. Воно, напевно, прийде, коли я повернусь з війни. Я якось рахував свої особисті втрати: людей,  роки життя, кошти, усі ці моменти.  Якщо проаналізувати, то у мене повинна бути депресія через це. Проте в мене її не може бути, тому що в мене багато друзів в полоні. Найкращих друзів. Усі мої найкращі друзі або загинули або в полоні. Усі ці проблеми, складнощі з тим, що немає дому, втратив бізнес… Це все таке мізерне в порівнянні з тим, коли дзвониш дружині побратима і кажеш:  “Все, немає його”. Ось це боляче, все інше, така фігня…Але стоїмо, стоїмо”.

Олексій Качко має мрію. Ветеран прагне, аби усі українські території були визволені, а росіяни сплачували репарації. На наше запитання чи мріє він потрапити до рідного Маріуполя, Олексій замислюється. Це складне питання для нього.

“Додому хочеться, але ж його немає. Куди повертатись? В зруйноване місто? Ні дому, ні друзів, що там робити? Інфраструктури немає, нічого немає. Займатись відновленням, то не моє, я воюю. Хай оті бігуни за кордон від повісток відновлюють, я хочу після війни просто пожити. Пожити для себе у мирній країні”.

Авторка: Юлія Муравська, Український ветеранський фонд. Матеріал підготували для видання “Дзеркало тижня”

Банківські реквізити:

Український ветеранський фонд
ЄДРПОУ 44565396
МФО 820172
UA388201720313231001301022947
в Державна казначейська служба України м. Київ

Реквізити підприємства/ Company details Назва підприємства/ company Name УВФ IBAN Code UA863052990000025300015000517
Назва банку/ Name of the bank JSC CB “PRIVATBANK”, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
SWIFT code банку/Bank SWIFT Code PBANUA2X
Адреса підприємства/ Company address UA 01001 м Київ пров Музейний б.12
Банки кореспонденти/ Correspondent banks Рахунок у банку-кореспонденті/Account in the correspondent bank 001-1-000080
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank CHASUS33
Банк-кореспондент/Correspondent bank JP Morgan Chase Bank, New York ,USA
Рахунок у банку-кореспонденті/Account in the correspondent bank 890-0085-754
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank IRVT US 3N
Банк-кореспондент/Correspondent bank The Bank of New York Mellon, New York, USA
Реквізити підприємства/ Company details Назва підприємства/company Name УВФ IBAN Code UA453052990000025302035000647
Назва банку/Name of the bank JSC CB “PRIVATBANK”, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
SWIFT code банку/ Bank SWIFT Code PBANUA2X
Адреса підприємства/Company address UA 01001 м Київ пров Музейний б.12
Банки кореспонденти/Correspondent banks Рахунок у банку-кореспонденті/ Account in the correspondent bank 400886700401
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank COBADEFF
Банк-кореспондент/Correspondent bank Commerzbank AG, Frankfurt am Main, Germany
Рахунок у банку-кореспонденті/Account in the correspondent bank 6231605145
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank CHASDEFX
Банк-кореспондент/Correspondent bank J.P.MORGAN AG, FRANKFURT AM MAIN, GERMANY