У будь-яку мить ви можете звернутись на гарячу лінію кризової підтримки Українського ветеранського фонду Мінветеранів:
0 800 33 20 29 Лінія працює безоплатно та цілодобово. На зв’язку — психологи. Телефонувати можуть ветерани, члени їхніх родин, усі українці, які страждають від наслідків війни.
Ми отримали вже понад 13 000 дзвінків. Та допомогли сотням людей
ППО захищає наше небо і життя. Ми захищаємо ваше самопочуття.
Команда Українського ветеранського фонду відвідала обласні військові адміністрації Луцька та Рівного.
Про можливості розповідали Віта Костик, заступниця Виконавчої директорки УВФ, та Данііл Момот, фахівець І категорії Відділу організаційного розвитку та міжнародних і регіональних зв’язків.
Зустрічі у Рівному та Луцьку відвідали:
представники ОВА
громадські організації, які працюють з ветеранами і їхніми родинами
ЗМІ
онлайн долучились представники ОТГ
Було приємно спостерігати активність та щиру зацікавленість у наших проєктах. Учасники зустрічі ставили питання, щоб максимально точно передати інформацію ветеранам і їхнім родинам. Разом ми дискутували про можливі проблеми, які хвилюють захисників і захисниць.
Віримо, що такі зустрічі – це фундамент до взаємодії Фонду, влади та громадськості на місцях. Вони допоможуть ветеранам швидше дізнаватись про те, де вони можуть отримати юридичні консультації, психологічну підтримку, фінанси для бізнесу та все інше, що пропонує УВФ.
Сьогодні знайомимо вас з учасниками Форуму “Повага. Досвід. Перспектива”. Це — незламні ветерани Денис Дудник, Тарас Якобчук, Володимир Скосогоренко та дружина ветерана Оксана Макарова. Вони розкажуть свої історії на Форумі 27 червня.
Оксана Макарова
Приклад сильної та незламної жінки. Втративши все, вона почала спочатку.
Квартиру Оксани в Маріуполі знищили «ocвoбoдітєлі», а найцінніші речі розграбували чи викинули. Їй довелося понад 20 днів прожити під обстрілами біля Драмтеатру.
Оксана та її 2-річний син врятувались й виїхали до Луцька.
Тут вона почала шити військове спорядження для чоловіка на фронт, а згодом власна справа набула обертів.
Денис Дудник
Сьогодні — керівник хабу психологічної допомоги “Танто” в Ірпені. У хабі надають підтримку і ветеранам, які повертаються до цивільного життя, і членам їхніх родин.
Таку місію ветеран обрав не випадково, адже сам постав перед викликами після участі у бойових діях. Окрім того, за своє життя він встиг опанувати кілька професій та запускав різний бізнес. Денис Дудник — один із тих, хто знає, якою є важливою перекваліфікація та освіта в житті ветерана після повернення.
Володимир Скосогоренко
Ветеран, закоханий у свою власну справу. Він створює часникову пасту та чорний часник.
Піти на фронт у 2022 році ветеран не зміг через раніше отримані на фронті травми. На війну пішли його партнери по бізнесу. У самого ж Володимира у цивільному житті надважливе завдання: працювати, розвивати бізнес та створювати робочі місця для побратимів.
Володимир знає, що соціалізація воїнів може тривати роки, але робота допоможе пришвидшити та покращити цей процес.
Тож, ветеран із величезним ентузіазмом розвиває та просуває власний бренд та працює сьогодні для майбутнього.
Тарас Якобчук
Кардинально змінив сферу діяльності після повернення з АТО. Ветеран покинув роботу на телебаченні й разом з дружиною поринув у сферу HoReCa. Їхній шлях до успіху був тернистим.
Тарас каже, що саме нова робота та відкриття власної справи допомогли подолати труднощі, з якими він зіткнувся після повернення. Бізнес подружжя Якобчуків пережив ковід, труднощі та попри все зараз продовжує розвиватись у час війни.
Тарас не на фронті через травми, проте у тилу він продовжує допомагати країні у боротьбі: волонтерство — армії, податки — економіці, створення можливостей — побратимам, які повернуться з фронту.
Кожен із цих проєктів підтримав Український ветеранський фонд.
Послухати історії становлення, втрат і здобутків наших ветеранів і їхніх родин можна онлайн та офлайн. Реєстрація на форум обовʼязкова за ось цим посиланням.
Розмовляючи з майором ЗС США Ді Джеєм Скелтоном, відчуваєш спокійну міць людини, яка в своєму житті пройшла купу важких випробувань, але здолала їх і навчилася жити за нових життєвих обставин.
У таких людей особливі і стиль спілкування, і світогляд. Вони не обіцятимуть нічого зайвого – але те, що пообіцяли, точно зроблять. А ще вони знають, як допомагати пораненим ветеранам: Скелтон є одним зі співзасновників Paradox Sports – організації, яка допомагає ветеранам адаптуватися до мирного життя через активний, часом екстремальний, спорт.
Ді Джей – багатогранна людина: вільно володіє китайською, багато читає, і книжковим полицям у його будинку в Монтереї, штат Каліфорнія, позаздрять чимало букіністів. А ще замість втраченого ока у Скелтона – зображення піратського Веселого Роджера, яскраве свідчення небажання здаватися і непереборного почуття гумору.
– Ді Джей, після того, як у листопаді 2004 року вас і вашу роту атакували іракські повстанці під час другої битви за Фаллуджу, два воги влучили в бетон поруч з вами, один з них вибухнув, а кулі вдарили в ліву руку, праву ногу і груди. Що ще гірше, фрагмент, який потрапив у вашу праву щоку, пошкодив верхню частину рота і вийшов зліва. Вас евакуювали ваши бойові товариші, і потім ви опритомніли в Національному військовому медичному центрі Уолтера Ріда, де лікарі сказали вам, що ви ніколи не зможете займатися альпінізмом, ніколи не зможете бігати. Ді Джею, я навів точну цитату однієї з публікацій про вас?
– Так, це доволі точно.
– Скажіть, а у наступні тижні – чи були ваші думки більш спрямовані на ваших бойових товаришів і вашу нездатність бути з ними зараз? Чи це були роздуми про те, що ви будете робити тепер з одним працюючим оком і численними пораненнями?
– Це чудове запитання. Ви знаєте, мої поранення були досить серйозними. Тому, коли я вийшов з лікарні, – а я провів там дуже багато місяців у Вальтер-Ріді і дуже не хотів там бути – то перші емоції були такими: я хотів повернутися до свого підрозділу і продовжувати служити. Тому частина мене як молодого офіцера армії в піхоті, відчувала, що я покинув своїх побратимів на полі бою.
– Впевнений, що у лікарів та психологів для цього є якийсь спеціальний термін.
– Я теж впевнений, що є, але я не залишився там настільки довго, щоб з ними поговорити. Отже, я намагався якомога швидше звідти вийти. Але, знаєте, я не хотів вірити у те, наскільки серйозно був поранений. І я не хотів вірити і приймати оцю реальність, що у мене будуть такі перешкоди, як травма головного мозку і посттравматичний стресовий розлад. І ще практичні наслідки. У мене є фізичні обмеження. У мене немає лівого ока. Я все ще не повністю використовую ліву руку. Тому, знаєте, ми повинні пройти через цей процес, щоб зрозуміти, як робити те, що ми любимо робити в житті. У рамках цього нового стану з цими новими обмеженнями. Я навіть ще не розпочинав цю подорож. Тому для мене просто було важливо повернутися до армії, до свого підрозділу і продовжувати своє життя, ніби нічого не сталося, ніби я не був поранений. Мовляв, просто візьміть мене на адаптацію – і я повернусь назад! Але так не сталося, що наші армії – це дуже великі організації. В них є багато бюрократії і приймається багато рішень.
– Як, на жаль, і в усіх арміях.
– Так, і у кожній країні армія має процедуру, яку проходять поранені воїни, щоб визначити, чи здатні вони продовжувати службу. Так я пройшов через процес, який називається медичною комісією, і армія визнала мене непридатним для служби. На той момент я не мав можливості повернутися на поле бою і приєднатися до своїх солдатів. Але вони знайшли місця в армії, де я міг би працювати і робити свій внесок.
– Ви говорите про свій подальший досвід в Афганістані?
– Не зовсім. Так, після виписки з лікарні в 2005 році і до 2010 року, армія призначала мене на неармійські посади. Я перебував на Алясці, де працював у підрозділі з операцій. Також я працював у Пентагоні, був залученим у політику, працював з документами, що сприяють поліпшенню догляду за пораненими вояками, який надає Пентагон. Я мав можливість працювати в різних організаціях та центрах, допомагаючи впливати на законодавців і допомагаючи їм краще розуміти досвід поранених воєнних і потреби, які мали б бути задоволені, але цього з якихось причин не сталось.
– У госпіталі та перший рік за його межами – хто вас підтримував?
– У мене була моя родина, яка першою з’явилася до лікарні і допомогла мені на початковому етапі одужання. Моя мама, мій тато, моя сестра, а також кузени, тітки та дядьки, які дійсно підтимували. Також до мене приходили члени військової спільноти з мого попереднього життя; вони теж допомагали різними способами. Це дуже важливо, оце братерство і сестринство, яке ми маємо в армії. Я служив декілька років, і лідери, з якими я служив, приходили до лікарні і допомагали мені з переходом до нового життя. Мені дуже пощастило, що в мене була можливість навчатися в Воєнній академії США в Уест-Пойнті, і навіть викладачі з Академії приходили, дзвонили або писали листи і допомагали.
Крім того, я виріс на природі, у спільноті скелелазів. Багато людей з цієї спільноти приходили і підтримували будь-якими можливими способами. Так що мені дуже пощастило, що у мене були ці спільноти, до яких я належав. І люди, деякі з яких не мали жодних зв’язків зі збройними силами, але тим не менш приходили зі своєю підтримкою.
– Кажуть, у США церковні громади досить часто допомагають людям, але це, звичайно, залежить від того, релігійна людина чи ні.
– Церкви є великим ресурсом тут, у Сполучених Штатах. У США дуже багато ветеранських організацій та неприбуткових організацій, які надають допомогу. Люди з нашого суспільства, з місцевих громад, вони допомагають навіть тим, кого ніколи не зустрічали. Але якщо ви знаєте когось, довіряєте і любите, ви будете робити все можливе, щоб допомогти цій людині. Багато з таких відносин, в основному, виникають в університетах, коли ви навчаєтесь. Або в школах, а також на роботі і в інших сферах життя. Так що мені дуже пощастило мати ці відносини, які вже були налагоджені, коли я зазнав травм, і люди могли прийти і допомогти. Церкви, безумовно, є великою частиною цього процесу.
– Один з українських ветеранів, у якого я брав інтерв’ю, був (і досі є) фанатом баскетболу; сам грав і дивився турніри по телевізору. А потім був поранений, йому ампутували ліву руку, і він був у депресії. Але ось, що його дружина сказала йому: так, можливо, ти більше не зможеш грати в баскетбол зі своїми друзями – але ж ця права рука залишиться і буде обіймати нашу трирічну доньку та мене та зможе робити будь-що інше. І саме ця фраза дружини вивела його з депресії. А які слова втіхи подіяли на вас?
– Щодо вашої розповіді – можу сказати цьому українському солдату, а тепер ветерану, що це не означає, що він більше ніколи не зможе грати в баскетбол. Просто тепер він буде грати трохи по-іншому. Він матиме трохи інший вигляд, але завжди знайдеться спосіб, якщо він хоче грати.
– Я, до речі, не виключаю, що він уже намагається грати у баскетбол. Просто тоді була ситуація, коли він був у розпачі.
– Я люблю говорити, що життя потрібно жити за своїми власними правилами, не живучи життям інших людей. Одна річ, з якою я мучився протягом багатьох років і на розуміння якої мені знадобилося багато часу, це те, що я не буду тією людиною, якою був до травми, і я не зможу вчиняти так само і функціонувати так само, якби я був на 100% здоровим розумом і тілом. Тому вам потрібно знайти спосіб прийняти це для себе, збудувати свою гідність і життя на основі нової норми, нового стану. Це вимагає кропіткої роботи, і чим швидше ми зможемо відновити цей фундамент для нового розділу нашого життя, в якому нам доведеться переглянути деякі старі принципи, яких вже не існує, – тим міцніше ми зможемо його побудувати, оточені людьми, яким ми довіряємо і які допомагають нам у цьому. Саме це дозволило мені рухатися далі в житті, отримувати необхідну медичну допомогу, щоб надати мені можливість працювати на посадах, які роблять мене щасливим і дають відчуття, що я вношу вклад і є цінним членом команди, а не благодійністю. Щоб змогти повернутися в спільноту і брати участь у діяльності, яка робить мене щасливим. Мені подобається скалолазання, я люблю ходити в море, я люблю ходити в походи. І я не зможу робити це зі швидкістю, темпом або можливостями людей з нормальним фізичним здоров’ям в суспільстві. Але це нормально. Тож ви знаходите свої нові межі і визначаєте, як це втілити в цьому новому просторі. І коли ви розглядаєте це таким чином, це не “Я ніколи не буду це робити знову”, але “Окей, я все ще хочу робити те, що робить мене щасливим. Як я можу робити це тепер у межах цих нових обмежень?” – це і є нове ставлення до життя. І, чесно кажучи, якщо у людей виникають проблеми з цим, це їхні проблеми, адже в суспільстві конфлікт може бути з будь-яким типом людей.
– Ще один ключовий момент з того етапу вашого життя: коли вам було геть погано психологічно, ваші друзі-скелелази “викрали” вас на природу, у сферу своїх зайнять. І це, наскільки я розумію, виявилося справжнім сеансом терапії. Чи правильно я розумію?
– Так, у моєму житті були люди, які бачили в мені потенціал і не звертали увагу на мій зовнішній вигляд або фізичні обмеження. Їм було важливо просто проводити час разом зі мною, займатися цікавими справами і підтримувати комунікацію та спільноту. У той період мого життя, коли я дивився на себе в дзеркало, я не бачив в собі високої самооцінки і власної цінності. В моїх очах було тисяча причин, чому я ніколи не зможу мати якісне життя. Але саме тоді я не повністю усвідомлював, наскільки це було важливо.
Це назавжди залишиться в моїй пам’яті як момент, коли я усвідомив, скільки ветеранів повертаються з війни без такої підтримки і спільноти. Коли ми занадто слабкі і занепокоєні, намагаючись зрозуміти нове життя, навколо нас є люди, які надихають і мотивують нас, нагадують, що там, за межами, нас чекає дивовижне життя повне можливостей. Це зробило велику різницю у моєму відновленні, було розкішшю, важливим етапом.
І мені було дуже важливо те, що ця підтримка не надходила від військових, а від мешканців місцевої спільноти, які зробили все можливе, щоб я знову почувався частиною групи. Це завжди було фундаментом для мене, незалежно від того, чи працював я в громадських організаціях, чи в армії. Мені не важливо, що робить федеральний уряд. Я не планую прожити решту життя в урядовому середовищі. Я хочу жити в невеликому містечку або великому місті, взаємодіяти з людьми і мати щасливе життя. Я радий, що були можливості, і що вони відчували комфорт у спілкуванні та співпраці зі мною.
Відкрито реєстрацію на оффлайн-тренінг в Києві для ветеранів та членів їхніх сімей.
Дата та час: 17-18 червня, початок об 11:00
Тривалість: з 11:00 до 18:00
IT Network разом із Міністерством у справах ветеранів розпочали нову ініціативу та запустили базові курси з проєктного менеджменту та бізнес-аналізу.
Кращі з курсу зможуть доєднатись до команди цифровізації Міністерства у справах ветеранів і працюватимуть над цифровими проєктами. Це тільки перший захід. У планах — розширити спектр курсів та тренінгів для наших захисників та захисниць.
Частина команди Українського ветеранського фонду перебуває у США на навчанні на сертифікаційній програмі в Centre for Military Transition Raymond A. Mason School Of Business WILLIAM & MARY.
Навчальна програма спрямована на інтеграцію лідерства та ґрунтується на останніх дослідженнях про розвиток.
Перша заступниця Виконавчого директора УВФ Руслана Величко коментує свою участь у програмі так:
“Моєю метою є вивчення трансформації ветерана у процесі переходу з військового до цивільного життя на практиці. А потім активно впроваджувати здобуті знання і навички у життя України”.
Уже зараз учасники програми обмірковують можливості прискорення процесів, які допоможуть швидше перетворити теоретичні знання у практику.
Що відомо про коледж Вільяма і Мері
Коледж Вільяма і Мері (College of William & Mary, W&M) — це державний дослідницький університет в місті Вільямсбург.
У коледжі вчилися американські президенти Томас Джефферсон, Джеймс Монро і Джон Тайлер, а також такі відомі американські діячі, як головний суддя Верховного суду США Джон Маршалл, спікер Палати представників США Генрі Клей і 16 американських державних діячів, які підписали Декларацію незалежності.
Заклад має Офіс із залучення студентів-ветеранів та запустили нову сертифіковану програму, що готує ветеранів і членів розвідувального співтовариства до переходу на цивільні керівні посади високого рівня.
Офіс із залучення ветеранів студентів підтримує студентів-ветеранів різними способами: від підтримки зусиль ветеранських студентських організацій до допомоги із заповненням заявок та отриманням пільг.
Співробітники допомагають у пошуку можливостей стажування та працевлаштування, а також координують ініціативи в усіх школах і програмах, працюють над збільшенням числа ветеранів серед студентів.
Після закінчення війни Україна чекає на повернення понад мільйону ветеранів. Вони матимуть унікальні навички, знання і карʼєрні запити. Як компаніям підготуватись до зустрічі – так, щоб виграли обидві сторони? Команда Українського ветеранського фонду запитала про це американську лідерку з працевлаштування ветеранів Морін Кейсі.
У 2022 році JP Morgan посіли 95-те місце у рейтингу найбільш дружніх до ветеранів компаній, який уже три роки складає Forbes USA. Їхні найкращі рішення? У компанії на 270 000 працівників працюють програми менторської підтримки для колишніх військовослужбовців. Ветеранам пропонують спробувати себе в різних департаментах, щоб знайти можливість зробити ідеальну кар’єру. Команда рекрутерів найняла понад 10 000 ветеранів із 2011 року, коли стартував напрямок адаптації, і допомогла їм перевчитись, отримати нові кваліфікації та полегшити період повернення до цивільного життя.
Ще один напрямок – кампанія Veteran Jobs Mission. JP Morgan та інші організації зобовʼязалися працевлаштувати 100 000 ветеранів за 10 років. Ця місія обʼєднала 200 компаній та швидко перевершила комітмент: за менш ніж три роки роботу отримали понад 240 000 ветеранів.
За цими програмами стоїть Морін Кейсі. Вона очолювала військове відомство компанії. З 2015 року Кейсі – операційна директорка Інституту ветеранів та сімей військовослужбовців Сиракузького університету.
Які головні висновки вона зробила за час роботи з ветеранами в приватному секторі – та що з досвіду американських компаній може бути корисним для українців? Forbes поспілкувався з Кейсі у співпраці з Українським ветеранським фондом.
Робота JP Morgan над адаптацією ветеранів триває понад 10 років. Що ви дізнались за цей час?
Ініціатива JPMorgan у справах військовослужбовців і ветеранів розпочалася у 2011 році. Тоді в США рівень безробіття серед ветеранів у середньому був майже вдвічі вищим, ніж зараз.
Голова правління та CEO JPMorgan Джеймі Даймон вирішив оцінити проблему та поговорив із кількома керівниками компаній. Він дійшов висновку: ми можемо створити відчутні можливості працевлаштування для ветеранів. Вони мають безліч цінних навичок: адаптивність, вирішення проблем, лідерство, командна робота.
Так народилася місія Veterans Job Mission. Ми об’єдналися як група національних корпорацій, щоб реалізувати та перенести цю тенденцію в організації. Ми усвідомили, що це більше, ніж просто їх залучення та найм. Як навчати їх, коли вони приходять у компанію, як розвивати і як утримувати?
Не впевнена, який досвід має українська армія, але в армії США ви змінюєте роботу кожні два-три роки. Нам потрібно було не лише перевести ветеранів у приватний сектор – ми мали підготувати компанії. Розповісти про військову культуру, про те, що ветерани можуть привнести, про їхні очікування.
Ми залучили групу ветеранів для літнього стажування. Вони співпрацювали з цивільними. Один із ветеранів запитав, чому інші працівники постійно перебували в кабінеті начальника. Він сказав: «В армії це зазвичай дуже погано – постійно бути в начальника або командира». Ми повинні були пояснити йому та іншим: частина можливостей для майбутнього працевлаштування полягала в тому, щоб налагодити відносини з керівником. Тож ми мали тренуватися з обох боків рівняння.
Ще одне завдання – допомогти ветеранам описати власний внесок у командну роботу. Вони в певному сенсі відмовляються від індивідуальності й функціонують як команда, тому що від цього залежало життя. Головна ідея – донести їм: для успіху в приватному секторі потрібно пояснювати людям, який ваш індивідуальний внесок у загальні зусилля.
Один із найбільших висновків для мене: адаптація ветеранів – це більше, ніж їх залучення та найм. Ми повинні дати їм інструменти для досягнення успіху. Щойно ми це зробимо, вони обженуть колег завдяки цінностям та навичкам.
Чому компаніям варто наймати ветеранів? Якими навичками та якостями вони відрізняються?
У компаніях цінуються навички лідерства, командної роботи, здатності до адаптації. Це те, що військовослужбовці робили весь цей час. Вони дуже гнучкі. Вони вміють добре спілкуватися. Армія США діє у 100 різних країнах, тому частина їхньої військової підготовки полягає в тому, щоб зрозуміти, як функціонувати в унікальному та різноманітному середовищі.
Ми маємо вчити їх переносити ці навички в корпоративну культуру. З іншого боку, маємо навчити цій адаптації менеджерів. Це було особливо важко спочатку, тому що в США після 11 вересня 2001 року служило менше 1% населення. Люди не мали спільного розуміння природи військової служби. Якщо хтось описує в резюме свій армійський досвід, багато менеджерів із найму не розуміють його. Їм важко зрозуміти, як ця особа, яка служила в бойовій піхоті, підійде компанії. Допомога обом сторонам у розумінні технічних та інших навичок важлива.
У компанії існує менторська програма JPMorgan Chase’s Pathfinder Mentoring Program. Чому інститут менторства важливий для адаптації ветеранів?
Програма з’явилась після того, як я покинула JPMorgan, тому говоритиму про неї загалом. Наставник, знайомий із тим, як компанія працює, і можливість поставити йому запитання можуть бути надзвичайно важливими для успіху ветерана. Можуть виникати питання – часом такі, які він посоромиться поставити керівнику чи колезі. Важливо мати довіреного колегу-ментора поза будь-якою сферою бізнесу, в якій ви працюєте, з яким ви можете провести мозковий штурм, поговорити та поставити запитання, які допоможуть налаштуватись на успіх.
Після перемоги півтора мільйона українських воїнів повернуться до мирного життя. Що має зробити кожна українська компанія для комфортного повернення та роботи ветеранів – незалежно від профілю та сфери діяльності?
По-перше, їм необхідний час. Перехід із військової служби не можна недооцінювати. Життя в ритмі неймовірного стресу, високого тиску й ризику – як вони переходять від цього до цивільного життя?
По-друге, працедавці можуть проаналізувати, де вони потребують найму. Які набори навичок потрібні? Як сприяти тому, щоб ветерани на перехідному періоді знали та розуміли доступні їм можливості? Я виконую цю роботу вже 12 років, і досі наша найбільша проблема в тому, щоб військовослужбовці на етапі переходу та ветерани бачили всі доступні їм можливості.
Яка найбільш неочевидна річ, на яку треба звертати увагу, готуючи програму реінтеграції ветеранів?
Мати спроможність і бажання до навчання. Витрачати більше часу, щоб зрозуміти навички та бажання військовослужбовців, які переходять до цивільного життя. Якщо хтось був водієм танка в армії, це не означає, що він хоче керувати вантажівкою, коли повернеться. Нам потрібно зрозуміти: які навички вони мають отримати, які їхні цілі у працевлаштуванні, і запропонувати інструменти, щоб підвищити чи перекваліфікувати їх і отримати мʼякий перехід до можливості працювати.
Одна з речей, яку ми робимо у IVMF (Інститут ветеранів та сімей військовослужбовців), – навчальні програми від JPMorgan та інших компаній, сфокусовані на успішному працевлаштуванні. Ми повинні мати наскрізне рішення, і воно не має бути складним. Головне – зрозуміти, чого хоче ветеран із точки зору кар’єри. Які програми ми можемо запропонувати, щоб допомогти їм досягти мети? Водночас ми можемо сказати роботодавцям: «Слухайте, у нас є група талантів, зацікавлених у можливостях працевлаштування у сфері кібербезпеки або у відновленні інфраструктури».
Ми створюємо чіткий шлях від перехідного періоду до нових можливостей працевлаштування.
Український ветеранський фонд Мінветеранів запрошує на форум “Повага. Досвід. Перспектива”, що відбудеться 27 червня о 13.00 у Медіацентрі Україна-Укрінформ (вулиця Богдана Хмельницького 8/16). Рєстрація обовʼязкова:https://forms.gle/tkJkteMwuP3oib6AA.
Головна мета: посилити діалог із ветеранською спільнотою щодо можливостей для ветеранів і ветеранок на шляху їхньої реінтеграції, освіти та працевлаштування.
Захід складатиметься із трьох панелей за напрямками:
Ветеранська політика: виклики України
Перекваліфікація та освіта
Працевлаштування
Участь у форумі візьме понад 15 експертів у різних сферах: від бізнесу до освітніх можливостей, Кожен із них не на словах, а діями і рішеннями вже сьогодні працює на майбутнє. Кожен тримає у фокусі актуальні запити ветеранів та ветеранок.
Спікери першої панелі “Ветеранська політика: виклики України”:
Юлія Лапутіна — Міністерка у справах ветеранів
Наталія Калмикова — Виконавча директорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів
Тарас Чмут – директор благодійного фонду “Повернись Живим”, член Наглядової ради УВФ
Модератор: Олексій Тарасов — головний редактор Radio NV.
Спікери другої панелі “Перекваліфікація та освіта”:
Руслана Величко — перша заступниця Виконавчої директорки УВФ
Представник American University Kyiv (AUK)
Роксоляна Вороновська – керівниця UCU-online
Тетяна Жукова – ВМГО “Соціальний вектор”
Святослав Ніколайчук – ГО “Подільська агенція розвитку”
Вікторія Шинкаренко – ветеранка, ГО “Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини”
Модератор: представник громадянського суспільства
Спікери третьої панелі “Працевлаштування”:
Андрій Ремізов – директор ДУ “Офіс з розвитку підприємництва та експорту”
Ілля Шполянський – ветеран, Рух ветеранів України
Тетяна Розумій – дружина ветерана, власниця взуттєвої крамниці
Представник Укрзалізниці
Представник Укрпошти
Модератор: Владислав Грєзєв — CEO Lobby X, координатор TEDxKyiv
На учасників чекає виступ спеціального гостя, а також своїми історіями шляху до мрії та її реалізації поділяться дружина ветерана Оксана Макарова, ветерани Денис Дудник, Володимир Скосогоренко і Тарас Якобчук.
Головний інформаційний партнер – Radio NV.
Організатор: Український ветеранський фонд Мінветеранів.
Триває онлайн-курс для ветеранів і ветеранок від Українського ветеранського фонду та Українського католицького університету. Курс підготує та допоможе легше повернутись до цивільного життя тим, хто захищав Україну. Запис лекцій можна за посиланням: https://bit.ly/45S8SxR
Навчитись копірайтингу, графічного дизайну та відеомонтажу можна на курсі “Career Hub Pro: Фриланс для молоді з інвалідністю” від Career Hub CSR Ukraine. Подача заявок на участь триває до 11.06. включно. Для реєстрації заповніть заявку за посиланням https://bit.ly/3NioH9Q
Безоплатний онлайн-курс для сімей військових та ветеранів/-ок від Програми реінтеграції ветеранів IREX “Я чекаю на тебе вдома”. Психологиня курсу в коротких відео розповідає, з якими труднощами можуть зіштовхуватися як ветерани/-ки, так і цивільні, і що з цим робити. Відео, короткі та зручні для перегляду і прослуховування, шукайте тут: https://bit.ly/3qp47rT
Юристи Українського ветеранського фонду безкоштовно консультують ветеранів, діючих військових і їхні родини. Подавайте запити щодня та цілодобово. Консультації надаємо у робочі дні з 9:00 до 18:00. Деталі: https://bit.ly/3BW4JLB
УВФ відшкодує 20 тисяч ветеранському бізнесу за придбаний товар. Це можуть бути генератори, зрошувальні системи, швейні машинки, ноутбуки, фотоапарати та багато іншого. Деталі: https://cutt.ly/z6c1N6O
Ви завжди можете звернутись на лінію підтримки для ветеранів і їхніх родин. Якщо маєте потребу поговорити з кваліфікованим психологом телефонуйте: 0 800 33 20 29. Лінія доступна щодня та цілодобово. Проєкт став можливим завдяки програмі Українського Фонду Швидкого Реагування, яку втілює IREX in Ukraine за підтримки Державного департаменту США.
Подавати запити на допомогу можна щодня та цілодобово. Юристи консультують у робочі дні з 9:00 до 18:00.
Ми перерахували гарантії та пільги від держави на картинках. Зберігайте та користуйтесь.
Проєкт реалізується спільно з Незалежною антикорупційною комісією – НАКО – NAKO – організації, яка працює задля зниження рівня корупції у сферах, важливих для національної безпеки України та за підтримки офісу Спеціального радника Великої Британії з питань оборони.
0 800 33 20 29
Цей проєкт став можливим завдяки IREX in Ukraine, Українського Фонду Швидкого Реагування. Його уже рік успішно реалізовує Український ветеранський фонд Мінветеранів.
Запрошуємо до команди Українського ветеранського фонду. Актуальні вакансії провідних фахівців/фахівчинь:
