Заходи пройдуть у форматі круглого столу за участі: представників ОВА, органів місцевого самоврядування, військових та ветеранів, а також громадських організацій, які працюють з ветеранами та членами їхніх родин.
На заході команда УВФ на чолі з заступницею Виконавчого директора Вітою Костик презентує діяльність та проєкти.
Ми прагнемо донести інформацію про можливості для ветеранів та членів їхніх родин, що їх надає Фонд, якогомога більшій кількості людей.
Саме тому УВФ активно розвиває регіональну співпрацю та комунікації з органами влади та громадських організацій.
Український ветеранський фонд Мінветеранів та Амерікан Юніверсіті Київ уклали Меморандум про співпрацю щодо підтримки та всебічного захисту інтересів ветеранів України, членів їхніх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та членів сімей загиблих (померлих) захисників України.
Офіційне підписання Меморандуму відбулося 7 червня 2023 року у нещодавно відкритому Кампусі АЮК.
Чому це важливо
“Освіта — фундаментальний інструмент для реінтеграції ветеранів у цивільне життя. Вона відкриває нові можливості, допомагає ветеранам розвивати необхідні навички для зміни кар’єри або просування в теперішній. Освіта є місцем для соціалізації, допомагаючи ветеранам встановлювати нові соціальні зв’язки та адаптуватися до “мирного” життя. Освіта допомагає забезпечити економічну стабільність, покращуючи шанси на знаходження добре оплачуваної роботи. Процес навчання може сприяти глибокому розумінню ветеранами своїх військових досвідів, дозволяючи їм аналізувати та обробляти їх у контексті ширших рамок. Отже, важливість освіти для реінтеграції ветеранів не можна переоцінити”, – відзначила перша заступниця виконавчого директора Українського ветеранського фонду Руслана Величко-Трифонюк.
У 2022 році АЮК запустив стипендійну програму для талановитих українських студентів – Build Solid Futures. Вона надає студентам стипендії на основі академічних досягнень, фінансових потреб і стипендії воєнного часу як внесок в розвиток молоді України, її стійкості та відданості свободі.
“Співпраця з Українським ветеранським фондом Мінветеранів стане вагомим внеском у майбутнє ветеранів України, родин загиблих героїв. Підписанням цього Меморандуму ми засвідчуємо, що реалізація спільних програм і проєктів, створених з метою підтримки ветеранів України та членів їхніх сімей, є одним з ключових завдань та напрямків для Амерікан Юніверсіті Київ”, – підкреслив Ден Райс, президент АЮК.
В рамках своєї стипендіальної програми, AЮK має дві повністю фінансовані стипендії для поранених воїнів і дітей загиблих героїв – тих, хто втратив батьків на війні.
Кількість стипендій для ветеранів обмежена, щодо деталей конкурсу – стежте за оновленнями.
Додамо, що в дослідженні потреб і запитів ветеранів та діючих військових, яке провів Український ветеранських фонд, 24,4% опитаних ветеранів зазначили, що зараз та в майбутньому потребуватимуть підтримки в отриманні освіти. Вони також назвали важливою можливість перекваліфікації як інструменту ресоціалізації.
Партнерством із Амерікан Юніверсіті Київ УВФ створює умови для підвищення кваліфікації та перекваліфікації ветеранів, розширює їхні можливості та дає інструмент для освоєння нової професії після військової служби.
Український ветеранський фонд організовує форум “Повага. Досвід. Перспектива”. Захід відбудеться 27 червня в Медіацентр Україна, Укрінформ (вулиця Богдана Хмельницького 8/16). Початок о 13:00.
Заплановано три панелі:
Ветеранська політика: виклики України
Перекваліфікація та освіта
Працевлаштування
Серед спікерів:
Юлія Лапутіна — Міністерка у справах ветеранів
Наталія Калмикова — Виконавча директорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів
Руслана Величко — перша заступниця Виконавчої директорки УВФ
Тарас Чмут – директор благодійного фонду “Повернись Живим”, член Наглядової ради УВФ
Роксоляна Вороновська – керівниця УКУ онлайн
Олексій Тарасов — головний редактор Radio NV
Владислав Грєзєв — CEO Lobby X, координатор TEDxKyiv
Долучайтесь до форуму, на якому ми разом з ветеранами та ветеранками, роботодавцями, волонтерами, освітянами обговоримо діючі ініціативи та плани на найближче майбутнє, яке ми створюємо разом.
Хто такі вперті люди? Це ті, хто сприймають життєві труднощі як шанс стати кращою версією себе. Завдяки незламній волі й наполегливості. Це – ветерани російсько-української війни. Такі, як Сергій Калитюк.
Сергій пройшов пекло війни, пережив поранення й тривале лікування. Його життя не зупинилось. Серце почало битись з новою силою.
Він почав грати у настільний теніс і зайнявся стрільбою з лука. Взяв участь у змаганнях у паралімпійському стилі – “Ігри Нескорених” та “Ігри воїнів”.
Адаптуватись після поранення – непросто. Скільки перешкод було на шляху відомо лиш самому Сергію. Проте відновитись допомагає впертість, близькі люди й інклюзивне середовище, яке починає розвиватись в Україні.
Одним з таких проєктів для ветеранів та усіх, хто користується кріслом колісним, є «Інклюзивний» клас від Uklon. Поки що він працює у Києві та передмісті. Ним користується вже понад 300 пасажирів.
Разом із Uklon ми розповідаємо історії українських ветеранів у кріслах колісних у рамках спільного спецпроєкту «Вперті люди».
Внутрішня сила Сергія Калитюка пробуджують гордість і надію в серцях інших ветеранів та їх родин. Читайте про ветерана на картинках та за посиланням:https://veteranfund.com.ua/2023/05/23/kalytiuk/
Заступниця Виконавчого директора УВФ зі стратегічного та організаційного розвитку Віта Костик зустрілась з представниками Кіровоградської обласної військової адміністрації. На зв’язку онлайн також були понад 50 представників ОТГ.
Про що говоримо із місцевою владою
На зустрічі ми розповіли про те, як Фонд може бути корисним ветеранам і їхнім родинам:
Так, у січні-березні 2023 року ми виплатили 13 643 261 грн на підтримку ветеранського бізнесу та проєктів для ветеранів.
“Ми знаємо, що повернення до мирного життя може бути нелегким, і саме тому пропонуємо ветеранам свою допомогу. Якщо вони чи їхні родини мають ідеї або плани щодо бізнесу, пропонуйте їм звернутись до нас”, – закликала Віта Костик.
Дякуємо ГО “Стратегія майбутнього” та ГО «Серця матерів та ветеранів війни Кропивницького» за організацію зустрічі.
Згодом ми відвідаємо інші міста України. Не пропустіть можливість дізнатися більше про наші проєкти та ініціативи.
Український ветеранський фонд Мінветеранів спільно з Незалежною антикорупційною комісією (НАКО) 5 червня презентували соціологічне дослідження: “Дискримінація різних соціальних груп у ЗСУ: погляди військових та цивільних”. Дослідження провела соціологічна група “Рейтинг”.
Метою дослідження було виявити загальні тенденції можливої дискримінації захисників і захисниць з огляду на приналежність до різних соціальних груп, від жінок та представників ЛГБТ до представників різних національностей.
“Всі захисники і захисниці, ризикуючи своїм життям і здоров’ям заради України, однаково заслуговують на повагу від суспільства і держави”, — сказала Світлана Мусіяка, керівниця з досліджень і вироблення політик НАКО. Спираючись на дані дослідження, вона розповіла про загальні тенденції дискримінації військовослужбовців певних соціальних груп, які спостерігаються під час служби.
Загалом ситуація з нерівністю і дискримінацією покращується, особливо від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, втім це покращення не є рівномірним відносно до різних соціальних груп. Так, жінок у ЗСУ стає дедалі більше і вони стають дедалі більш помітними. Особливо з повагою ставляться до жінок, які вже мають бойовий досвід. Разом з тим зберігається чимало стереотипів, через які жінкам доводиться “продиратися”, щоб мати змогу служити. Чимало стереотипів, за словами представників фокус-груп, мають так звані “командири з радянського минулого”, які також можуть бути відвертими сексистами.
При цьому велику роль відіграє ставлення командира і командування до дискримінації чи недискримінації. З інтерв’ю однієї з учасниць фокус-груп, якщо командир — нормальний, то і ставлення до жінок у підрозділі теж нормальне.
Про важливу роль командира говорять у опитані ЛГБТ-військові. Ставлення суспільства до них, так само як і в цілому ставлення побратимів, поступово покращується. Але гомофобів у рядах армії і досі чимало, і переважно “нормальне ставлення” є там, де є адекватний командир. При цьому досі є підрозділи та роди військ, де представники ЛГБТ-спільноти є небажаними. Наприклад, “в Азов, ДШВ та розвідку не візьмуть, тому доводиться приховувати свій статус”.
В рамках дослідження також проаналізовано національних меншин у ЗСУ, засуджених ветеранів та ветеранок і досліджено психологічні проблеми та питання психологічної допомоги.
Під час презентації результатів опитування учасники обговорили питання дискримінації та ставлення суспільства до ветеранів та військових. У фокусі уваги була тема сприйняття дискримінації самими військовими та ветеранами.
“Ми прагнемо сформувати ветеранські політики недискримінації до ветеранів та членів їхніх сімей. Адже це про повагу та вдячність. Ці люди не мають відчувати упередженого ставлення у порівнянні з іншими громадянами при отриманні державних чи комерційних послуг тощо. Український ветеранський фонд регулярно проводить дослідження про ветеранів. Це дозволяє нам говорити про проблеми голосами ветеранів та вирішувати їх, послуговуючись даними аналітики. Цього разу дослідження ми провели його спільно з НАКО. Його результати ми комунікуємо і будемо комунікувати на всіх можливих майданчиках, розсилаємо, говоримо про ці проблеми. І важливо, що це дає свої плоди. Адже нам вдається через тих людей, які ухвалюють рішення, змінювати ситуацію”, — каже Руслана Величко-Трифонюк, перша заступниця виконавчої директорки Українського ветеранського фонду.
На заході проаналізували стигми, з якими найчастіше зіштовхуються жінки-військовослужбовиці, ветерани з інвалідністю та інші соціальні групи. Означили шляхи продуктивної комунікації держави і суспільства з ветеранами. Погодились, що в основі такої взаємодії мають бути повага, гідність та визнання.
«Особи з інвалідністю від війни – це не лише люди, які мають видимі каліцтва, ампутації, пошкодження, шрами. Насправді маємо сьогодні велику кількість невидимих наслідків, які залишає війна на здоров’ї й моральному стані. І коли зовні цілій ветеранці кажуть: «Ти взагалі себе в дзеркалі бачила? Яка інвалідність?» – це дуже боляче чути. Маємо говорити не тільки про проблеми, які розкривають ЗМІ. А копати глибше, науково досліджувати це питання», – Юлія Кіріллова, ветеранка, начальниця Відділу навчально-аналітичної роботи УВФ.
Відданість Україні та лідерство у захисті нашої країни – речі, які не залежать від статі, національності чи віку. Ветерани різні. Перемога одна. Ми маємо бути вдячними їм за вибір і захист.
Участь у заході також взяли:
Світлана Березіна — директор директорату стратегічного планування Міністерства у справах ветеранів
Оксана Григорʼєва — радниця з ґендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ
Любомир Мисів — заступник директора Соціологічної групи «Рейтинг»
ветерани та ветеранки
Модерувала захід журналістка та ведуча Наталія Соколенко.
Дослідження і захід реалізовані спільно з Незалежною антикорупційною комісією — НАКО — NAKO – організацією, що працює задля зниження рівня корупції у сферах, важливих для національної безпеки України та за підтримки офісу Спеціального радника Великої Британії з питань оборони.
Тарас Якобчук — ветеран, який разом з дружиною можуть зробити професійну кухню для ресторану “під ключ”. Від створення дизайну до закупівлі інвентарю. Свій бізнес у сфері HoReCa вони будували після повернення Тараса з АТО, а сьогодні мають просторий офіс та вже готують до відкриття власну студію для кулінарних майстер-класів. У цьому матеріалі розповідаємо історію Тараса Якобчука та шукаємо відповіді на питання: як ветерану створити успішний бізнес.
Свій професійний шлях Тарас Якобчук розпочинав далеко не в сфері бізнесу. Чоловік працював на телебаченні у Вінниці, Києві. Був відповідальним за зйомку та монтаж. А в лютому 2015-го Тарас пішов на захист України. Був у добровольчому батальйоні “Вінниця” на Луганщині, у Попасній. Там батальйон фактично стояв з 2014 року. Тарас на передову потрапив влітку 2015 року і прослужив півроку. Ветеран згадує, що повернення з фронту до цивільного життя мало певні складнощі.
“Все ж таки на фронті все чітко: це чорне, це біле. Цивільне життя відрізняється. У нас з хлопцями, побратимами завжди була своя атмосфера, свої відносини, свої жарти. А коли звільнився і йшов на цивільне життя, то трошки було питання щодо адаптації, бо треба було зовсім по-іншому з людьми говорити, вони не розуміли. Військова комунікація — це зовсім інше. Були нюанси”, — згадує ветеран.
У той період часу Тарас зрозумів, що хоче змін у житті, особливо – у професійному значенні. Ветеран мав на меті розпочати власну справу та активно шукав сферу зайнятості, яка була б до душі.
“Коли прилітає і над тобою свистить — переоцінюєш усе. Тож у мене були можливості, а головне – бажання щось робити своє. Я шукав якісь такі речі, де себе знайти. Одночасно це був етап якоїсь адаптації до цивільного життя. На короткий проміжок часу я повернувся на роботу на телебаченні. Шукати нового далеко не довелось. Моя дружина працювала в сфері HoReCa. І я подумав: а чому б і ні?”, — каже Тарас Якобчук.
HoReCa — це абревіатура від англійських слів hotel, restaurant, cafe. Тобто — готелі, ресторани, кафе. Деякі спеціалісти зазначають, що літери Ca краще відносити до перших літер «catering» (кейтеринг). Загалом Horeca — це поняття, яке включає у себе сферу послуг гостинності та громадського харчування. Від оснащення професійних кухонь до налагодження поставок посуду, продуктів та послуг дозвілля у закладах — саме цим і займаються представники бізнесу у сфері HoReCa. Тарас з дружиною почали свою справу з постачання посуду у ресторани, кафе та бари.
“Тоді я ще поєднував роботу на телебаченні з доставкою товарів до закладів. Потім з посуду ми перейшли на обладнання. Починали в себе з кухні, з дому фактично. Обладнали усе. Згодом ми зняли невеличкий офіс. Це був перший наш офіс. У нас з’явилося місце, куди клієнти могли прийти, обговорити деталі замовлення, ознайомитись з переліком наших послуг. Так з’явився наш “TopRest”, і ми стартували”, — розповідає ветеран про початок свого шляху у бізнесі.
Бізнес родини Якобчуків динамічно розвивався. Підприємці активно розширювали свою діяльність: поставляли технологічне обладнання для сфери гостинності, займалися проєктуванням кухонь, навчались та працювали за новітніми стандартами та переїхали на новий великий офіс.
“Ми мали купу планів, робили ремонт у нашому офісі у Вінниці. Але почався період ковіду. Ми мали складнощі у роботі – та вистояли. Але коли ми міцно стали на ноги, то в нас вже були напрацювання. Ми знали, як правильно зробити професійну кухню, щоб вона відповідала всім стандартам. Ми виходили за межі Вінницької області. Працювали в Одесі, Львові, Черкасах, Хмельницькому, був клієнт навіть в Залізному Порту. — пояснює ветеран-підприємець. — Замовники розуміли, що ми можемо забезпечити кухню абсолютно всім. Працюємо “під ключ”: від проєктування і до повного забезпечення. Але, як і багатьом українцям, наші плани та наше життя змінила повномасштабна війна”.
Ветеран розумів, що наступ росіян — неминучий. Тому готувався до цього з 2019 року. У 2020-му Тарас придбав та оформив собі зброю, а в домі готовим був військовий наплічник, бронік, каска та усе необхідне спорядження. Проте, на відміну від прогнозів самого Тараса щодо нападу у 2021 році, росіяни вторглися на наші землі рано вранці 24 лютого 2022 року. Ветеран згадує той жахливий день:
“Я прокинувся ще до ранку. Якась чуйка, напевно, спрацювала. О 4 годині я почув перші вибухи. Перша думка була: треба вивезти дітей з міста. В мене двоє діток. Ми спакувалися, зібрали речі і сіли в автівку… Проте виїхати не змогли — авто зламалось. Ще одну ніч ми провели вдома у Вінниці. Обстріли, вибухи, ракети. Вранці 25 лютого я зміг відремонтувати машину і вивіз дітей у село. По дорозі я вже скомунікував з побратимами. Ми планували діяти спільно. На першому етапі усі евакуйовували родини. Далі домовились зустрітись 26 лютого”.
Проте на Тараса чекала інша, не менш важлива місія. До нього, як до воїна з досвідом, звернулись місцеві волонтерки, які активно допомагають українському війську ще з 2014 року. У той час активно поширювалась інформація про російські ДРГ, тож жінки звернулись до ветерана з проханням організувати захист команді вінницьких волонтерів.
“У мене в планах було йти служити, але дівчата пригальмували в цьому процесі. Так ми працювали досить довго. Відбирали броніки, прострілювали шоломи, плити, які потрапляли нам в руки, бо я розуміюсь на спорядженні. Тестили це все. Ми вантажили автівки, шукали необхідну техніку, тепловізори, коптери”, — розповідає Тарас.
Після того, як Збройні сили України видворили росіян з Київської області, життя стало спокійнішим і у Вінниці. Крок за кроком відновлювали свою роботу ресторани, кафе, кав’ярні: працюючи для допомоги армії та для підтримки економіки воюючої держави. З’явилася й робота і для фахівців у сфері Horeca, зокрема – і для ветеранського бізнесу Тараса Якобчука та його дружини.
“Ресторани годували ЗСУ, ТРО. У процесі у них щось ламалось, втрачалось. До нас почали звертатись наші клієнти з запитом на посуд, техніку. Ми у свою чергу почали відновлювати зв’язки з постачальниками. Так поступово повернулись до роботи”, — згадує ветеран.
Під час роботи чоловіка у волонтерській сфері з постійними важкими коробками старі травми дали про себе знати. Тож повернутись до війська він не міг. Не полишаючи волонтерства, Тарас почав працювати ще й для розвитку власної справи. У цьому підприємцю допоміг Український ветеранський фонд.
“У мене є побратим, друг Володимир Скосогоренко. Він теж залишився працювати, ми разом комунікували по волонтерці. У нас досить потужна ветеранська спільнота. І він розказав про свій досвід: виграв у конкурсі проєктів Варто та перетворює часник на український суперфуд. У той час для бізнесу були складні часи, постійні блекаути. Тож, мені потрібна була допомога. І ми подались та виграли у конкурсі Варто 2.0”, — пояснює Тарас.
Тарас Якобчук отримав кошти на розширення відділу 3D-проєктування та на створення функціональної, професійної кухні для майстер-класів, навчань та підвищення кваліфікацій барменів та кухарів.
“У нас є низка навчальних в закладів, які просять нас надати майданчик, де можна буде проводити навчання для студентів. Є інші ветерани-підприємці, які працюють у сфері Horeca і також зможуть проводити майстер-класи. Плюс у нас ще є купа кухарів, які пішли служити. Згодом вони повернутся, і, напевно, теж захочуть розвиватися в цьому напрямку. Ось такі у нас плани”, — захоплено розповідає Тарас.
Зараз подружжя Якобчуків вже закупило необхідне обладнання: комп’ютерну техніку для проєктування кухонь та вже купують техніку для власної кухні, яка незабаром стане тим самим майданчиком для інших кухарів та для студентства, яке робить перші кроки у ресторанному бізнесі. Справ у ветерана багато: розвиваючи бізнес, він продовжує допомагати війську, планує та вірить у перемогу. А своїм секретом успіху вважає неймовірну жагу до перемоги:
“Мотивує те, що ми переможемо в будь-якому випадку і ми повинні працювати. Принаймні ми тут, ми є, ми працюємо і хтось повинен рухати цю країну вперед. Ми мусимо, ми мусимо це робити. Ми всі робимо одну справу. Хлопці на фронті, а ми тут, ми працюємо на перемогу загалом. Бізнес приносить податки, аби хлопцям була зарплата, бізнес заробляє, аби закривати потреби хлопців на фронті”.
Її квартиру в Маріуполі знищили «освободітєлі», а найцінніші речі розграбували чи викинули.
Оксана Макарова — дружина військовослужбовця, що понад 20 днів прожила під обстрілами біля Драмтеатру. Жінці та її 2-річному синові вдалося врятуватися й виїхати до Луцька.
Оксана почала шити військове спорядження для чоловіка на фронт. З обладнанням їй допоміг Український ветеранський фонд.
Згодом жінка відкрила цілий швейний цех! Тут виготовляють бронежилети, рюкзаки та РПСи для наших захисників.
Захоплення японською культурою переросло у дещо більше. Ветеран будує дитячий розважальний парк «Земля драконів».
Антон Бростовський – переможець конкурсної програми #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів. У 2014 він пішов добровольцем в АТО, став до лав ЗСУ. У 2016 повернувся і приєднався до сімейного бізнесу.
Ветеран розширив рамки виробництва речей із дерева, яке започаткував його батько. Починали із декоративних меблів, дерев‘яних сходів, потім альтанки, а зараз – будують розважальні парки.
Останній авторський проєкт Антона, «Гюргівська фортеця» в місті Біла Церква, став переможцем конкурсу на фінансування з громадського бюджету. Весною 2022 року фортеця мала почати працювати. Проте з першими вибухами 24 лютого Антон разом із молодшим братом поїхали у військову частину. Справу продовжили батьки.
Антон є керівником середньовічного клубу «Гюргів» (старовинна назва Білої Церкви). Усі свої знання та навички він втілив в ідею створення дитячого розважального інтерактивно-пізнавального парку «Земля драконів». Цей проєкт фінансово підтримає Український ветеранський фонд.
«Подали ідею проєкту й перемогли. Уже мали досвід такого бізнесу. Антон як ФОП брав участь у державних закупівлях і тендерах. Головне було вкластися в суму, ретельно все розписати й заздалегідь домовитися з постачальниками, щоб ціни зафіксувати, бо вони швидко зростають», — каже мати ветерана, Ірина.
Фінансова підтримка переважно піде на будматеріали. Також втілення проєкту передбачає створення додаткових робочих місць. Поки, за словами Ірини, до створення парку творчі люди долучаються на волонтерських засадах.
Японська культура та архітектура припала Антону Бростовському до душі. На ринку України – це рідкість. Це – оригінально.
Ми радо підтримуємо ветеранські проєкти, які започатковуються зі щирого захоплення.
