Заступниця Виконавчого директора УВФ зі стратегічного та організаційного розвитку Віта Костик зустрілась з представниками Кіровоградської обласної військової адміністрації. На зв’язку онлайн також були понад 50 представників ОТГ.
Про що говоримо із місцевою владою
На зустрічі ми розповіли про те, як Фонд може бути корисним ветеранам і їхнім родинам:
Так, у січні-березні 2023 року ми виплатили 13 643 261 грн на підтримку ветеранського бізнесу та проєктів для ветеранів.
“Ми знаємо, що повернення до мирного життя може бути нелегким, і саме тому пропонуємо ветеранам свою допомогу. Якщо вони чи їхні родини мають ідеї або плани щодо бізнесу, пропонуйте їм звернутись до нас”, – закликала Віта Костик.
Дякуємо ГО “Стратегія майбутнього” та ГО «Серця матерів та ветеранів війни Кропивницького» за організацію зустрічі.
Згодом ми відвідаємо інші міста України. Не пропустіть можливість дізнатися більше про наші проєкти та ініціативи.
Український ветеранський фонд Мінветеранів спільно з Незалежною антикорупційною комісією (НАКО) 5 червня презентували соціологічне дослідження: “Дискримінація різних соціальних груп у ЗСУ: погляди військових та цивільних”. Дослідження провела соціологічна група “Рейтинг”.
Метою дослідження було виявити загальні тенденції можливої дискримінації захисників і захисниць з огляду на приналежність до різних соціальних груп, від жінок та представників ЛГБТ до представників різних національностей.
“Всі захисники і захисниці, ризикуючи своїм життям і здоров’ям заради України, однаково заслуговують на повагу від суспільства і держави”, — сказала Світлана Мусіяка, керівниця з досліджень і вироблення політик НАКО. Спираючись на дані дослідження, вона розповіла про загальні тенденції дискримінації військовослужбовців певних соціальних груп, які спостерігаються під час служби.
Загалом ситуація з нерівністю і дискримінацією покращується, особливо від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, втім це покращення не є рівномірним відносно до різних соціальних груп. Так, жінок у ЗСУ стає дедалі більше і вони стають дедалі більш помітними. Особливо з повагою ставляться до жінок, які вже мають бойовий досвід. Разом з тим зберігається чимало стереотипів, через які жінкам доводиться “продиратися”, щоб мати змогу служити. Чимало стереотипів, за словами представників фокус-груп, мають так звані “командири з радянського минулого”, які також можуть бути відвертими сексистами.
При цьому велику роль відіграє ставлення командира і командування до дискримінації чи недискримінації. З інтерв’ю однієї з учасниць фокус-груп, якщо командир — нормальний, то і ставлення до жінок у підрозділі теж нормальне.
Про важливу роль командира говорять у опитані ЛГБТ-військові. Ставлення суспільства до них, так само як і в цілому ставлення побратимів, поступово покращується. Але гомофобів у рядах армії і досі чимало, і переважно “нормальне ставлення” є там, де є адекватний командир. При цьому досі є підрозділи та роди військ, де представники ЛГБТ-спільноти є небажаними. Наприклад, “в Азов, ДШВ та розвідку не візьмуть, тому доводиться приховувати свій статус”.
В рамках дослідження також проаналізовано національних меншин у ЗСУ, засуджених ветеранів та ветеранок і досліджено психологічні проблеми та питання психологічної допомоги.
Під час презентації результатів опитування учасники обговорили питання дискримінації та ставлення суспільства до ветеранів та військових. У фокусі уваги була тема сприйняття дискримінації самими військовими та ветеранами.
“Ми прагнемо сформувати ветеранські політики недискримінації до ветеранів та членів їхніх сімей. Адже це про повагу та вдячність. Ці люди не мають відчувати упередженого ставлення у порівнянні з іншими громадянами при отриманні державних чи комерційних послуг тощо. Український ветеранський фонд регулярно проводить дослідження про ветеранів. Це дозволяє нам говорити про проблеми голосами ветеранів та вирішувати їх, послуговуючись даними аналітики. Цього разу дослідження ми провели його спільно з НАКО. Його результати ми комунікуємо і будемо комунікувати на всіх можливих майданчиках, розсилаємо, говоримо про ці проблеми. І важливо, що це дає свої плоди. Адже нам вдається через тих людей, які ухвалюють рішення, змінювати ситуацію”, — каже Руслана Величко-Трифонюк, перша заступниця виконавчої директорки Українського ветеранського фонду.
На заході проаналізували стигми, з якими найчастіше зіштовхуються жінки-військовослужбовиці, ветерани з інвалідністю та інші соціальні групи. Означили шляхи продуктивної комунікації держави і суспільства з ветеранами. Погодились, що в основі такої взаємодії мають бути повага, гідність та визнання.
«Особи з інвалідністю від війни – це не лише люди, які мають видимі каліцтва, ампутації, пошкодження, шрами. Насправді маємо сьогодні велику кількість невидимих наслідків, які залишає війна на здоров’ї й моральному стані. І коли зовні цілій ветеранці кажуть: «Ти взагалі себе в дзеркалі бачила? Яка інвалідність?» – це дуже боляче чути. Маємо говорити не тільки про проблеми, які розкривають ЗМІ. А копати глибше, науково досліджувати це питання», – Юлія Кіріллова, ветеранка, начальниця Відділу навчально-аналітичної роботи УВФ.
Відданість Україні та лідерство у захисті нашої країни – речі, які не залежать від статі, національності чи віку. Ветерани різні. Перемога одна. Ми маємо бути вдячними їм за вибір і захист.
Участь у заході також взяли:
Світлана Березіна — директор директорату стратегічного планування Міністерства у справах ветеранів
Оксана Григорʼєва — радниця з ґендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ
Любомир Мисів — заступник директора Соціологічної групи «Рейтинг»
ветерани та ветеранки
Модерувала захід журналістка та ведуча Наталія Соколенко.
Дослідження і захід реалізовані спільно з Незалежною антикорупційною комісією — НАКО — NAKO – організацією, що працює задля зниження рівня корупції у сферах, важливих для національної безпеки України та за підтримки офісу Спеціального радника Великої Британії з питань оборони.
Тарас Якобчук — ветеран, який разом з дружиною можуть зробити професійну кухню для ресторану “під ключ”. Від створення дизайну до закупівлі інвентарю. Свій бізнес у сфері HoReCa вони будували після повернення Тараса з АТО, а сьогодні мають просторий офіс та вже готують до відкриття власну студію для кулінарних майстер-класів. У цьому матеріалі розповідаємо історію Тараса Якобчука та шукаємо відповіді на питання: як ветерану створити успішний бізнес.
Свій професійний шлях Тарас Якобчук розпочинав далеко не в сфері бізнесу. Чоловік працював на телебаченні у Вінниці, Києві. Був відповідальним за зйомку та монтаж. А в лютому 2015-го Тарас пішов на захист України. Був у добровольчому батальйоні “Вінниця” на Луганщині, у Попасній. Там батальйон фактично стояв з 2014 року. Тарас на передову потрапив влітку 2015 року і прослужив півроку. Ветеран згадує, що повернення з фронту до цивільного життя мало певні складнощі.
“Все ж таки на фронті все чітко: це чорне, це біле. Цивільне життя відрізняється. У нас з хлопцями, побратимами завжди була своя атмосфера, свої відносини, свої жарти. А коли звільнився і йшов на цивільне життя, то трошки було питання щодо адаптації, бо треба було зовсім по-іншому з людьми говорити, вони не розуміли. Військова комунікація — це зовсім інше. Були нюанси”, — згадує ветеран.
У той період часу Тарас зрозумів, що хоче змін у житті, особливо – у професійному значенні. Ветеран мав на меті розпочати власну справу та активно шукав сферу зайнятості, яка була б до душі.
“Коли прилітає і над тобою свистить — переоцінюєш усе. Тож у мене були можливості, а головне – бажання щось робити своє. Я шукав якісь такі речі, де себе знайти. Одночасно це був етап якоїсь адаптації до цивільного життя. На короткий проміжок часу я повернувся на роботу на телебаченні. Шукати нового далеко не довелось. Моя дружина працювала в сфері HoReCa. І я подумав: а чому б і ні?”, — каже Тарас Якобчук.
HoReCa — це абревіатура від англійських слів hotel, restaurant, cafe. Тобто — готелі, ресторани, кафе. Деякі спеціалісти зазначають, що літери Ca краще відносити до перших літер «catering» (кейтеринг). Загалом Horeca — це поняття, яке включає у себе сферу послуг гостинності та громадського харчування. Від оснащення професійних кухонь до налагодження поставок посуду, продуктів та послуг дозвілля у закладах — саме цим і займаються представники бізнесу у сфері HoReCa. Тарас з дружиною почали свою справу з постачання посуду у ресторани, кафе та бари.
“Тоді я ще поєднував роботу на телебаченні з доставкою товарів до закладів. Потім з посуду ми перейшли на обладнання. Починали в себе з кухні, з дому фактично. Обладнали усе. Згодом ми зняли невеличкий офіс. Це був перший наш офіс. У нас з’явилося місце, куди клієнти могли прийти, обговорити деталі замовлення, ознайомитись з переліком наших послуг. Так з’явився наш “TopRest”, і ми стартували”, — розповідає ветеран про початок свого шляху у бізнесі.
Бізнес родини Якобчуків динамічно розвивався. Підприємці активно розширювали свою діяльність: поставляли технологічне обладнання для сфери гостинності, займалися проєктуванням кухонь, навчались та працювали за новітніми стандартами та переїхали на новий великий офіс.
“Ми мали купу планів, робили ремонт у нашому офісі у Вінниці. Але почався період ковіду. Ми мали складнощі у роботі – та вистояли. Але коли ми міцно стали на ноги, то в нас вже були напрацювання. Ми знали, як правильно зробити професійну кухню, щоб вона відповідала всім стандартам. Ми виходили за межі Вінницької області. Працювали в Одесі, Львові, Черкасах, Хмельницькому, був клієнт навіть в Залізному Порту. — пояснює ветеран-підприємець. — Замовники розуміли, що ми можемо забезпечити кухню абсолютно всім. Працюємо “під ключ”: від проєктування і до повного забезпечення. Але, як і багатьом українцям, наші плани та наше життя змінила повномасштабна війна”.
Ветеран розумів, що наступ росіян — неминучий. Тому готувався до цього з 2019 року. У 2020-му Тарас придбав та оформив собі зброю, а в домі готовим був військовий наплічник, бронік, каска та усе необхідне спорядження. Проте, на відміну від прогнозів самого Тараса щодо нападу у 2021 році, росіяни вторглися на наші землі рано вранці 24 лютого 2022 року. Ветеран згадує той жахливий день:
“Я прокинувся ще до ранку. Якась чуйка, напевно, спрацювала. О 4 годині я почув перші вибухи. Перша думка була: треба вивезти дітей з міста. В мене двоє діток. Ми спакувалися, зібрали речі і сіли в автівку… Проте виїхати не змогли — авто зламалось. Ще одну ніч ми провели вдома у Вінниці. Обстріли, вибухи, ракети. Вранці 25 лютого я зміг відремонтувати машину і вивіз дітей у село. По дорозі я вже скомунікував з побратимами. Ми планували діяти спільно. На першому етапі усі евакуйовували родини. Далі домовились зустрітись 26 лютого”.
Проте на Тараса чекала інша, не менш важлива місія. До нього, як до воїна з досвідом, звернулись місцеві волонтерки, які активно допомагають українському війську ще з 2014 року. У той час активно поширювалась інформація про російські ДРГ, тож жінки звернулись до ветерана з проханням організувати захист команді вінницьких волонтерів.
“У мене в планах було йти служити, але дівчата пригальмували в цьому процесі. Так ми працювали досить довго. Відбирали броніки, прострілювали шоломи, плити, які потрапляли нам в руки, бо я розуміюсь на спорядженні. Тестили це все. Ми вантажили автівки, шукали необхідну техніку, тепловізори, коптери”, — розповідає Тарас.
Після того, як Збройні сили України видворили росіян з Київської області, життя стало спокійнішим і у Вінниці. Крок за кроком відновлювали свою роботу ресторани, кафе, кав’ярні: працюючи для допомоги армії та для підтримки економіки воюючої держави. З’явилася й робота і для фахівців у сфері Horeca, зокрема – і для ветеранського бізнесу Тараса Якобчука та його дружини.
“Ресторани годували ЗСУ, ТРО. У процесі у них щось ламалось, втрачалось. До нас почали звертатись наші клієнти з запитом на посуд, техніку. Ми у свою чергу почали відновлювати зв’язки з постачальниками. Так поступово повернулись до роботи”, — згадує ветеран.
Під час роботи чоловіка у волонтерській сфері з постійними важкими коробками старі травми дали про себе знати. Тож повернутись до війська він не міг. Не полишаючи волонтерства, Тарас почав працювати ще й для розвитку власної справи. У цьому підприємцю допоміг Український ветеранський фонд.
“У мене є побратим, друг Володимир Скосогоренко. Він теж залишився працювати, ми разом комунікували по волонтерці. У нас досить потужна ветеранська спільнота. І він розказав про свій досвід: виграв у конкурсі проєктів Варто та перетворює часник на український суперфуд. У той час для бізнесу були складні часи, постійні блекаути. Тож, мені потрібна була допомога. І ми подались та виграли у конкурсі Варто 2.0”, — пояснює Тарас.
Тарас Якобчук отримав кошти на розширення відділу 3D-проєктування та на створення функціональної, професійної кухні для майстер-класів, навчань та підвищення кваліфікацій барменів та кухарів.
“У нас є низка навчальних в закладів, які просять нас надати майданчик, де можна буде проводити навчання для студентів. Є інші ветерани-підприємці, які працюють у сфері Horeca і також зможуть проводити майстер-класи. Плюс у нас ще є купа кухарів, які пішли служити. Згодом вони повернутся, і, напевно, теж захочуть розвиватися в цьому напрямку. Ось такі у нас плани”, — захоплено розповідає Тарас.
Зараз подружжя Якобчуків вже закупило необхідне обладнання: комп’ютерну техніку для проєктування кухонь та вже купують техніку для власної кухні, яка незабаром стане тим самим майданчиком для інших кухарів та для студентства, яке робить перші кроки у ресторанному бізнесі. Справ у ветерана багато: розвиваючи бізнес, він продовжує допомагати війську, планує та вірить у перемогу. А своїм секретом успіху вважає неймовірну жагу до перемоги:
“Мотивує те, що ми переможемо в будь-якому випадку і ми повинні працювати. Принаймні ми тут, ми є, ми працюємо і хтось повинен рухати цю країну вперед. Ми мусимо, ми мусимо це робити. Ми всі робимо одну справу. Хлопці на фронті, а ми тут, ми працюємо на перемогу загалом. Бізнес приносить податки, аби хлопцям була зарплата, бізнес заробляє, аби закривати потреби хлопців на фронті”.
Її квартиру в Маріуполі знищили «освободітєлі», а найцінніші речі розграбували чи викинули.
Оксана Макарова — дружина військовослужбовця, що понад 20 днів прожила під обстрілами біля Драмтеатру. Жінці та її 2-річному синові вдалося врятуватися й виїхати до Луцька.
Оксана почала шити військове спорядження для чоловіка на фронт. З обладнанням їй допоміг Український ветеранський фонд.
Згодом жінка відкрила цілий швейний цех! Тут виготовляють бронежилети, рюкзаки та РПСи для наших захисників.
Захоплення японською культурою переросло у дещо більше. Ветеран будує дитячий розважальний парк «Земля драконів».
Антон Бростовський – переможець конкурсної програми #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів. У 2014 він пішов добровольцем в АТО, став до лав ЗСУ. У 2016 повернувся і приєднався до сімейного бізнесу.
Ветеран розширив рамки виробництва речей із дерева, яке започаткував його батько. Починали із декоративних меблів, дерев‘яних сходів, потім альтанки, а зараз – будують розважальні парки.
Останній авторський проєкт Антона, «Гюргівська фортеця» в місті Біла Церква, став переможцем конкурсу на фінансування з громадського бюджету. Весною 2022 року фортеця мала почати працювати. Проте з першими вибухами 24 лютого Антон разом із молодшим братом поїхали у військову частину. Справу продовжили батьки.
Антон є керівником середньовічного клубу «Гюргів» (старовинна назва Білої Церкви). Усі свої знання та навички він втілив в ідею створення дитячого розважального інтерактивно-пізнавального парку «Земля драконів». Цей проєкт фінансово підтримає Український ветеранський фонд.
«Подали ідею проєкту й перемогли. Уже мали досвід такого бізнесу. Антон як ФОП брав участь у державних закупівлях і тендерах. Головне було вкластися в суму, ретельно все розписати й заздалегідь домовитися з постачальниками, щоб ціни зафіксувати, бо вони швидко зростають», — каже мати ветерана, Ірина.
Фінансова підтримка переважно піде на будматеріали. Також втілення проєкту передбачає створення додаткових робочих місць. Поки, за словами Ірини, до створення парку творчі люди долучаються на волонтерських засадах.
Японська культура та архітектура припала Антону Бростовському до душі. На ринку України – це рідкість. Це – оригінально.
Ми радо підтримуємо ветеранські проєкти, які започатковуються зі щирого захоплення.
Український ветеранський фонд Мінветеранів спільно з Незалежною антикорупційною комісією — НАКО 5 червня об 11:00 презентують соціологічне дослідження: “Дискримінація різних соціальних груп у ЗСУ: погляди військових та цивільних”. Дослідження провела соціологічна група “Рейтинг”.
На заході відбудеться широке обговорення питань дискримінації та ставлення суспільства до ветеранів та військових. У фокусі уваги була тема сприйняття дискримінації самими військовими та ветеранами.
Учасники:
Світлана Березіна, директорка директорату стратегічного планування Міністерства у справах ветеранів
Руслана Величко-Трифонюк — перша заступниця виконавчої директорки Українського ветеранського фонду
Світлана Мусіяка — керівниця напряму досліджень та вироблення політик НАКО
Оксана Григорʼєва — радниця з ґендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ
Марія Берлінська — ветеранка, волонтерка
Мамука Мамулашвілі — засновник і командир «Грузинського національного Легіону»
Олександр Жуган — військовий, представник ЛГБТ-спільноти
Любомир Мисів — заступник директора Соціологічної групи «Рейтинг»
Юлія Кіріллова — ветеранка, аналітикиня УВФ
ветерани та ветеранки
Модераторка події: Наталія Соколенко — журналістка, ведуча Національного марафону провідних українських телеканалів і радіостанцій “Єдині новини “#UAразом”.
Дослідження і захід реалізовані спільно з Незалежною антикорупційною комісією — НАКО — NAKO – організацією, що працює задля зниження рівня корупції у сферах, важливих для національної безпеки України та за підтримки офісу Спеціального радника Великої Британії з питань оборони.
Артем Кондратюк — офіцер, ветеран російсько-української війни, професіонал в розмінуванні територій. Цій справі він присвятив понад 20 років свого життя на службі у лавах ДСНС та продовжує допомагати відбудовувати та розміновувати країну вже, як приватний підприємець. В інтерв’ю для видання “ГОРДОН” ветеран розказав, як втратив дім у Донецьку та Авдіївці, почав бізнес у Києві та робить свій вклад у наближення перемоги.
2014 рік: шлях з Донецька в Хмельницький
— Як ви почали займатися розмінуванням?
— До 2014 року я проходив службу у місті Донецьк. Працював в Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Вісім років був командиром групи розмінування боєприпасів часів Другої світової війни та працював на території усієї Донецької області. Події 2014 року перекреслили усі мої плани та моїй родини на мирне життя. З Донецька я з дружиною та двомісячним сином виїжджав вже під час бойових дій.
Усіх, хто мав бажання служити далі, перевели. Мене — у Хмельницький заступником начальника рятувального загону спецпризначення Хмельницької області. Там я і проходив службу з 2014 по 2016 рік. Але я не думав, що так буде, що так все станеться. Я був впевнений, що наші відіб’ють Донецьк і говорив родині, що за місяць-два повернемось додому. І ось, скільки вже років пройшло?
Ми в війні з 2014 року, не з 2022. Може хтось десь розслабився і думав, що АТО буде вічно буде лише десь там на сході… Я розумів, що це ще не все, що ворог готується до чогось більшого.
— Чим ви займалися у Хмельницькому?
— Продовжував курувати роботу підрозділів з розмінування. Але фахівці ДСНС працювали вже не з боєприпасами минулого століття, а з сучасними наслідками навали росіян на українські землі.
З ДСНС – у підприємці
— Як вирішили стати підприємцем?
— У 2016 році я звільнився з лав ДСНС через отриману травму. Це було ще у 2006 році під час розмінування складів боєприпасів в Новобогданівці. І ось тоді і прийшла думка розпочати власну справу. Спочатку стажувався у компанії, яка надавала послуги будівельної техніки, здобував досвід. Згодом у 2017 у Києві я вже відкрив власне підприємство — ТОВ “ДартбудУкраїна”. Основні наші послуги — це надання спеціальної будівельної техніки з оператором. Мова йде про самоскиди, екскаватори певні, підйомні механізми.
Знайшов свою нішу і мій бізнес швидко розвивався. Будував плани на розширення бізнесу. Але все перекреслило повномасштабне вторгнення росіян 24 лютого 2022 року.
— Пам’ятаєте той день?
— Я прокинувся близько 5.00 години під вибухи. Розбудив жінку словами “війна почалась”, але вона навіть не повірила. За вікном вже була паніка, черги на заправках, у магазинах, біля банкоматів. Ми були не готові виїжджати, автівка була не заправлена. Я розумів, що війна буде, але дійсно не очікував, що усе відбудеться саме за таким сценарієм. У той день ми залишилися вдома в Києві. Промоніторили, найближчі бомбосховища на випадок обстрілів і чекали. Наступного дня вдалось заправити повний бак і ми виїхали до Кам’янець-Подільського. Того ж дня я записався у ТрО. Треба було приблизно якусь функцію виконувати.
Мені не один раз ставало страшно. Боявся за дітей та страшно було знову втрачати дім. Бо ми вже втратили свій дім в Донецьку. Також у мене була службова квартира в Авдіївці. Зараз вона також вщент розбита. Я отримав її за службу у ДСНС.
— Коли ви вирішили знову стати до роботи?
— Після стабілізації ситуації на Київщині я повернувся до міста та влітку відновив роботу бізнесу. Бо власна справа — це ще й велика відповідальність перед працівниками та їхніми родинами, яким потрібні кошти на життя. Але українські реалії диктували нові умови: на перше місце вийшли демонтажні роботи та розбір будівельних завалів. Я розумів, що для таких робіт потрібна нова техніка. З цим мені допоміг Укра]нський ветеранський фонд. Моя компанsя стала переможцями конкурсу проєктів “Варто 2.0” і на виграні кошти ми доукомплектуємо наші екскаватори гідравлічним молотом та гідравлічним буром у комплекті із розхідними матеріалами та запчастинами.
— Як вважаєте, багато буде у вас роботи?
— Країну необхідно відбудовувати. Ворог завдав економіці країни велетенську шкоду, в деяких населених пунктах було зруйновано до 90% будівель, крім того, ворог не лише руйнував все що траплялося йому під руку, а й масово все замінував. Як фахівець з багаторічним досвідом, можу сказати, що попереду роботи з розмінування багато, ще років на 50. Я маю досвід по роботі із розмінування, у разі необхідності можу ідентифікувати вибухонебезпечний предмет під час виконання робіт. Це важлива навичка в наші буремні часи.
Частину робіт по розбору завалів моє підприємство буде виконувати на волонтерських засадах, аби навантаження на бюджет країни було меншим. Також до команди працівників планую залучати ветеранів. Наразі веду перемовини та готовий братися до робіт у місті Ірпінь, Бучі та Гостомелі.
Поки ми живі, здорові, ми маємо допомагати країні побороти ворога та відбудувати життя у містах та селах. Ми повинні застосовувати свої фахові знання, свій досвід. Роботи в Україні на десятки років. Лише уявіть обсяг всього, що потрібно зробити після перемоги у містах, де не залишилось нічого цілого та живого? А крім населених пунктів ще є фермерські угіддя, поля, ліси. І все це потрібно розміновувати. Мова йде не про гуманітарне розмінування, це набагато складніший процес. Тож треба працювати. Ми не цураємося складної роботи та впевнені, що лише спільними зусиллями захисників на фронті та всіх українців, що живуть цивільним життям можна перемогти ворога та допомогти країні дихати на повні груди.
Авторка: Юлія Муравська, Український ветеранський фонд
Стартувало навчання на онлайн-курсі для ветеранів «Повернення з війни: розум, тіло, соціум». Курс наповнений практичними порадами від 12 лекторів з досвідом у своїй сфері.
Під час курсу будуть онлайн-зустрічі з кожним із лекторів. Ви зможете поспілкуватись й отримати відповіді на питання.
Перший заступник Виконавчого директора Українського ветеранського фонду Руслана Величко взяла участь у форумі громадянського суспільства “Обриси майбутнього: перемога, відновлення та модернізація України”.
Під час свого виступу Руслана розповіла, зокрема, про фінансування УВФ ветеранського бізнесу в Україні та громадських організацій, які працюють з ветеранами, військовослужбовцями і їхніми близькими.
“Війна вимагає нових підходів та об’єднання зусиль. Необхідність в солідарності між державними інституціями та громадянським суспільством ніколи не була актуальнішою, і ми це спостерігаємо не перший місяць. Саме синергія громадян та держави врятувала нас від окупації. Турбота про ветеранів, які повертаються з війни, є нагальною та має стояти у пріоритеті порядку денного всієї країни. Вона вимагає негайних дій від нас усіх. Це питання не може чекати “після перемоги”, адже ветерани вже є тут. Після перемоги їх буде значно більше”, – наголосила наша колега.
Руслана підкреслила, що громадянське суспільство може мати вплив на державну політику у сфері надання соціальних послуг та державних гарантій для членів сімей ветеранів, членів сімей загиблих (померлих).
“Згідно з останніми даними інституту демографії, сьогодні в Україні проживає 28 мільйонів осіб. За розрахунками уряду, кількість ветеранів та членів їхніх сімей, становитиме 5 мільйонів осіб. Тому 17% від усього населення буде неможливо не помітити. Їхні проблеми перетворяться на колосальний виклик. Саме тому державні установи, такі як УВФ, та громадянське суспільство мають почати працювати ще вчора, щоб вирішити це хоча б через пів року”, – наголосила Руслана.
“Ми маємо стати пліч-о-пліч, працювати разом і зосередити свої зусилля на підтримці наших ветеранів. Вони заслуговують на нашу повну повагу, розуміння та підтримку. І це наш спільний обов’язок – забезпечити їм доброзичливий та безпечний тил”, – резюмувала наша колега.
Олег і Валентина Клочки мають обліпиховий сад на Черкащині, тож планують переробляти ягоду на олію, заморожувати й сушити. А ще подружжя обробляє землю: засіває поле пшеницею, соняшником і кукурудзою.
Крім того, Олег очолює ГО «Канівська спілка учасників АТО», яка допомагає ветеранам. Нині Олег захищає державу на передовій, а Валентина керує бізнесом. Підтримує жінку Український ветеранський фонд. Завдяки нашому фінансуванню вона вже придбала новенький трактор, але планує купити ще техніки.
