20 тисяч від УВФ

Український ветеранський фонд запустив програму мікрофінансування бізнесу ветеранів та членів їхніх родин. Відшкодовуємо 20 тисяч гривень на купівлю товарів та обладнання для ведення власної справи. Подавати заявки можуть ветерани, ветеранки, дружина, чоловік, батько, матір, дитина (у тому числі усиновлена) учасника чи учасниці бойових дій, а також загиблих захисників.

В РАМКАХ ДАНОЇ ПРОГРАМИ ВІДШКОДОВУЮТЬСЯ ЛИШЕ ВЖЕ ПОНЕСЕНІ ЗАЯВНИКАМИ ВИТРАТИ

КОШТИ НА ЗАПЛАНОВАНІ ПРИДБАННЯ В РАМКАХ ПРОГРАМИ НЕ ВИПЛАЧУЮТЬСЯ

Якщо вас зацікавила програма, що необхідно зробити, аби взяти участь?
Зберіть пакет копій документів:

паспорт заявника або ІD-картка та документ що підтверджує адресу реєстрації;
виписку чи витяг з ЄДРПОУ (або аналогічного інформаційного реєстру) про реєстрацію ФОП або Довідку про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру(форма 34-ОПП);
документ, що підтверджує статус ветерана: посвідчення УБД, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення учасника війни;
документ що підтверджує факт належності до члена сім’ї ветерана та проживання з ним однією сім’єю);
документи, що підтверджують понесення фактичних витрат, пов’язаних із
здійсненням підприємницької або незалежної професійної діяльності самозайнятою особою (чеки, виписки з рахунків, квитанції про оплату, видаткові накладні, тощо), які дають можливість встановити суть витрат, платника та суму вже понесених заявником витрат.

УВАГА. ВІДШКОДУВАННЯ ПРОВОДИТЬСЯ ВИКЛЮЧНО НА РАХУНКИ, ВІДКРИТІ ЯК РАХУНКИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ПІДПРИЄМЦІВ, А НЕ ЯК РАХУНКИ ПРИВАТНИХ ОСІБ

Якщо ваша заявка відповідає вимогам, після перевірки документів і схвалення — ви отримаєте відшкодування, за наявності відповідних бюджетних асигнувань. Проєкт діятиме до завершення воєнного стану.

Врятуватися із окупації і знайти сили працювати далі

Елла — досвідчена адвокатка, мусила поїхати з дому. З 2004 року вона працювала у правовій сфері виключно у Запорізькій області. Після 24 лютого в її місто зайшли росіяни. Елла втратила роботу.

Прожити в окупації сім’я змогла аж 42 дні й дійшли до складного рішення – їхати з рідного регіону.

Ще одним фактором, який змусив родину покинути дім, – розшук росіянами чоловіка пані Елли. Він служив у лавах Національної гвардії України у 2015-2016 роках у Маріуполі. Його мобілізували для стримування відсічі рф у Луганській та Донецькій областях.

Елла з сім’єю пройшли 14 блокпостів російської армії. Спочатку жили в Запоріжжі, а тепер освоюються в столиці. Жінка хотіла продовжувати працювати, проте не взяла з собою нічого – ні документів, ні комп’ютера. З нею залишився лише її 18-річний професійний досвід.

Елла побачила публікацію про відшкодування 20 тисяч на ведення власної справи.

“Прочитала умови, із самозайнятої особи стала підприємцем, відкривши ФОП. Телефонувала в УВФ, уточняла деталі. І, зрештою, придбала комп’ютер, він коштував трохи більш як 19 тисяч гривень. Зібрала всі чеки та документи, подала заявку і протягом, здається, п’яти днів мені прийшло відшкодування”, — пригадує адвокатка.

“Я дуже вдячна вашому фонду, справді. Дуже задоволена. Я ніколи в житті не користувалася чиїмись грошима, завжди заробляла сама своєю працею. Але ви мені дуже допомогли”, — ділиться пані Елла.

Допомога від Фонду допомогла здійснити дитячу мрію

Анастасія Швайко – дружина ветерана та мама донечки Квітки. Її чоловік на фронті з 2014 року – він діючий військовослужбовець. Саме він надіслав Анастасії оголошення про програму Українського ветеранського фонду “20 тисяч”.

“Вирішила, що варто спробувати. Трішки було клопоту із поданням заявки, але все вийшло! Потім відкриваю рахунок – а там гроші, досить швидко прийшли”

За кошти УВФ та свої заощадження фотографка придбала стабілізатор для зйомки відео. За допомогою нової техніки знімала дитячий табір, а зараз монтує матеріали.

20 тисяч допомогли ветеранові розвивати власну справу на новому місці

Микола Воропай мав у Маріуполі власну фотостудію. Справа йшла добре — були замовлення зйомок, виготовляв сувенірну продукцію. А в лавах громадської організації, засновником якої був, працював у сфері допомоги учасникам АТО.

З повномасштабним вторгненням Микола став до лав Сил оборони України. Тобто, повернувся. З 2015 по 2021 рік він служив у складі підрозділу Морської охорони Державної прикордонної служби України. Згодом звільнився, але довелося повернутися.

“24 лютого я прибув до своєї військової частини. Ми виконували завдання в районі Азовського судноремонтного заводу та Маріупольського морського торговельного порту”, — пригадує пан Микола.

Сумарно він із підрозділом виконували завдання в оточеному місті Марії протягом 42 днів.

Йому довелося бачити на власні очі ту апокаліптичну картину в місті на узбережжі Азова: коли літаки скидали ракети та бомби, а по житлових кварталах працювали артилерія та “Гради”.

Згодом пан Микола вийшов з оточеного міста.

26 травня Микола Воропай вже був у Запоріжжі. Родину знайшов аж в Івано-Франківську – вони евакуювалися з міста ще раніше.

І саме тут, на Прикарпатті, пан Микола заново почав власну справу, з нуля. У цьому йому, зокрема, допоміг також і Український ветеранський фонд та його програма фінансової підтримки ветеранів “20 тисяч”.

Ці гроші – частина фінансів, за які пан Микола отримав фото- та лазерне обладнання, орендував офіс (два столи, шафа, полиця, два крісла). І вже влітку чоловік відновив виготовлення продукції.

Звадяки мікрофінансуванню відновилась лісозаготівля

18 днів під обстрілами та в окупації. Володимир разом зі своєю родиною зустріли початок повномасштабної війни на Київщині. У березні чоловік з ріднею виїхав до безпечнішого місця — на Вінниччину. Але вже на початку квітня вони повернулися додому.

“Обійстя та оселя, на щастя, були цілими. Ми залишили на подвір’ї шматок білого полотна — як ознаку того, що тут живуть люди. Нас не обчистили. Але в брата мого та сусідки бардак навели добрячий: розстріляли авто, телевізор, перевернули все в гаражі”, — розповідає Володимир.

Згодом побачив, що російські злодії таки винесли з його господарства дуже важливий інструмент — бензопилу. Чоловік займається лісозаготівлею, тому йому довелось швидко купувати нове обладнання. Проте він подався на програму відшкодування і вже отримав 20 тисяч гривень на купівлю товарів для бізнесу від Українського ветеранського фонду.

20 тисяч від УВФ допомогли лікарці-реабілітологу

Життя переселенки для Анастасії почалося ще у 2014 році. Їй довелося виїхати з окупованої Кадіївки, що на Луганщині, до Сєвєродонецька. А вона згодом переїхала до Ірпеня, Київська область.

Вона — лікарка. І вже 10 років займається фізичною реабілітацією дітей. Спочатку працювала у медичних центрах, а два роки тому відкрила власну справу. Близько 80 дітей з Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля приїздили на терапію до фахівчині. Вона працює за різними напрямками: опорно-руховий апарат, неврологія, аутизм, епілепсія. На початку повномасштабної війни Анастасія виїхала у Вінницю. Про те, що її реабілітаційний центр в Ірпені знищив артснаряд — дізналася із сюжету новин. “Побачила журналістський репортаж про Ірпінь — там показали і залишки мого центру. Він згорів увесь. Ми повернулися — і я почала все потроху відновлювати”, — розповідає Анастасія.

Зараз жінка орендує новий окремий кабінет та проводить реабілітацію для 15 дітей. Анастасія придбала нове обладнання та отримала відшкодування від УВФ.

Мікрофінансування дало поштовх старту продажів

"Дружина ветерана Тетяна має бізнес із пошиття взуття на Київщині. “Ми відшили першу весняну колекцію черевичків, у лютому запустили першу рекламу, а на другий день — війна. Чоловік одразу кинув бізнес та пішов у військо. Ми обоє були категорично проти виїзду за кордон”, — розповідає пані Тетяна. Коли ситуація в області стабілізувалася, підприємиця вирішила відновити справу. Чоловік Тетяни, перебуваючи у районі виконання бойового завдання, побачив інформацію про програму підтримки Фонду. Допис переслав дружині. “За гроші, які отримали від Українського ветеранського фонду, запустили рекламу. У результаті, за тиждень ми продали 20 пар взуття. З’явилися перші продажі і неймовірний оптимізм. Ці 20 тисяч — це як камінчик, за який можна вхопитися і йти вперед. Головне — це стати на ноги, почати, далі — все піде”, — розповідає Тетяна.

…А черевички, які відшили на весну 2022-го та не продали через росіян, зачекають свого сезону. Наприклад, осені 2022-го. Чи мирної весни вже 2023-го.

Допомога від Фонду дозволила почати виробництво з нуля

Юлія — ветеранка та підприємиця. З весни 2015-го по 2019 рік жінка була у ЗСУ, зокрема, учасниця боїв за Дебальцеве. Згодом приєдналася до лав аеророзвідки. З війська звільнилася, коли завагітніла двійнею. Чоловік — сержант Збройних сил України — продовжує служити, і зараз б’ється на лінії фронту з окупантами.

До повномасштабного вторгнення жінка господарювала на пристойних масштабів птахофермі, займалася виробництвом та продажем м’яса птиці та продуктів із м’яса. Мала кілька інкубаторів та продавала курчат. Працювала і з курми, і з перепілками. З повномасштабним вторгненням подружжя стало до лав Сил оборони України - приєдналися до місцевого підрозділу територіальної оборони.

“Спрацював інстинкт, як у собак Павлова: є загроза країні — треба йти до війська”, — сміючись, пояснює жінка.

Через кілька місяців участі в ТрО пані Юлія повернулася до справ бізнесових, але чоловік продовжив бути в лавах Сил оборони. Зараз — на одному з гарячих напрямків виконує бойові завдання. Юлії із Запорізької області довелося переїхати на Кіровоградщину.

Констатує, що масштаби реалізації продукції вже не ті, бо покупцями переважно були ветерани, а вони теж пішли воювати. Зараз Юлія займається виробництвом ковбас, снеків, напівфабрикатів тощо.

Скориставшись програмою “20 тисяч” від Українського ветеранського фонду, Юлія придбала обладнання для переробки м’яса птиці у напівфабрикат та готові до споживання вироби. А нещодавно пані Юлія прихистила незвичних біженців… десяток кіз з Оріхова, що на Запоріжжі. Їхні господарі виїхали до Франції, залишивши тварин наодинці. Прихистила пані Юлія і їх. Не шкодує - молоко смачне. Та ще й породисті, висловухі.

“Що мене мотивує працювати? Мої четверо дітей. І, як сказав мій чоловік, я ж дружина отамана, тому маю досить гідно себе поводити. Він - на фронті, я - тримаю тил”, - резюмує пані Юля. "