Незважаючи на успіхи, які досягли жінки в армії, вони все ще стикаються з проблемою скляної стелі.
Ключові моменти:
Військові зберігають уявлення про те, що фізична сила та розмір є головними умовами для ведення ефективного бою.
Значна кількість країн докладають великих зусиль, щоб забезпечити жінкам можливість служити та розбудовувати кар’єру в Збройних силах.
Незважаючи на те, що категорія військових стає більш різноманітною за статтю, лише невелика кількість жінок займає найвищі посади.
Співавтори статті: Наталія Калмикова, Честер Спелл та Катерина Безрукова
Безумовно, війни зараз ведуться по-іншому, ніж 100 років тому. Проте, незважаючи на те, що інструменти, зброя та стратегії змінилися, люди все ще думають про війну як про щось, що залучає насамперед чоловіків, попри зростаючу кількість жінок у військах по всьому світу. Ці «закоренілі» погляди змінюються досить повільно частково через те, що вони були нормою протягом тривалого часу. З давніх часів чоловіки вважалися мисливцями та воїнами, а жінки виховували дітей і виконували домашні обов’язки.
Ці стародавні переконання про чоловіків як кращих бійців укорінилися в багатьох аспектах суспільства та культури, але, найперше, як частина військової культури. Зберігається уявлення про те, що фізична сила та розмір є головними умовами ведення ефективного бою. І ці переконання не повинні нас дивувати; зрештою, численні дослідження показують, що вищі люди (переважно чоловіки) мають більше шансів отримати керівні посади, заробити більше грошей тощо (Judge & Cable, 2004).
Хоча наші упередження змінюються повільно, воєнні технології змінюються дуже стрімко. Артилерійські системи, літаки та безпілотники роблять війну більш дистанційною, але багато в чому більш небезпечною для військових та цивільних.
Разом із цими технологічними змінами змінюється і гендерний склад військ. Значна кількість країн докладають значних зусиль, щоб забезпечити жінкам можливість служити та розбудувати кар’єру в збройних силах. Резолюція ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека», підписана 31 жовтня 2000 року, легітимізувала диверсифікацію військовослужбовців та заохочувала залучення більшої кількості жінок до військових підрозділів.
Схоже, що війни можуть також прискорити зміну гендерного складу війська через потребу у захисті країни. Ми спостерігаємо збільшення кількості жінок, які воюють в Україні з 2014 року, коли почалася російська збройна агресія. Частка жінок у Збройних Силах зросла з 6,5 відсотка у 2014 році до 15,6 відсотка у 2021 році. Повномасштабне вторгнення ще більше прискорило процес і спонукало більше жінок приєднуватися до армії, щоб захистити свою країну. На 2023 рік понад 40 тис. жінок перебували на військовій службі та понад 5 тис. брали участь у бойових діях.
Однак, навіть попри те, що кількість жінок, які служать, зростає, лише деякі з них досягли вищих чинів, це спостерігається у збройних силах декількох країн. В Збройних силах України лише 8,9 відсотка офіцерів складають жінки, при чому жодна з них не займає керівні військові посади. Якщо дивитися на жіноче керівництво в армії США, то з 234 634 діючих офіцерів 18,9 відсотка становлять жінки. Але знову ж таки, жінки займають непропорційно нижчі ранги. На 71 жінку-офіцера вищого рангу, приходиться 833 чоловіків-офіцерів з еквівалентно високими посадами. Це означає, що лише 7,8 відсотка від загальної кількості вищих чиновників армії становлять жінки (Міністерство оборони США, 2020). Дуже схожа ситуація спостерігається в армії Ізраїлю; серед молодших офіцерів 56% жінок, але лише 14% мають посади від майора до полковника.
Військове керівництво, яке змінює норми, що стоять за цими розбіжностями, часто зустрічає опір. Проте зміни в гендерному складі відбуваються і вони можуть ефективно протидіяти існуючим стереотипам. Наприклад, Сассон-Леві та Амрам-Кац (2007) та Бен-Шалом та ін. (2019) показали, що після чотирьох років спільної служби курсанти та курсантки висловлювали байдужість до питань інтеграції чоловіків та жінок у війську, вважаючи це чимось природним та сприймаючи змішану службу як об’єктивний факт, а не як тему, щодо якої можна скаржитися або сперечатися.
Існує інше, більш переконливе обґрунтування гендерної рівності в армії, ніж проста справедливість. Жінки роблять унікальний внесок у військові операції, наприклад, вони краще доглядають за обладнанням та інструментами, ретельніше виконують завдання, підтримують чистоту та порядок на позиціях, демонструють переваги в когнітивних та емоційній сферах, вони мають вищі оцінки розумових здібностей і просто краще розуміють погляди та схильності чоловіків. За логікою, вони настільки ж, якщо навіть не більш кваліфіковані, щоб керувати чоловічими командами, як і чоловіки.
Незважаючи на всі дані, які вказують на унікальний внесок жінок в збройних силах, вони все ще стикаються з проблемою скляної стелі, коли справа доходить до кар’єрного зростання чоловіків і жінок в армії. Жінки стикаються зі своїм першим структурним бар’єром у званні майора. Ще одна скляна стеля з’являється після досягнення звання бригадного генерала. Як і в інших професіях, ці виклики включають шлюб і створення сім’ї, що часто ставить у важке положення жінок, які хочуть досягти вищих чинів.
Аналіз питання гендерної рівності в армії виявляє щонайменше два стереотипи. Перший — це стереотип, що жінки не вміють воювати. Інший полягає в тому, що жінки не можуть бути лідерами. Перше упередження легше долається, тоді як друге є більш стійким.
Чи можна виправити гендерну нерівність у війську? Якщо дивитися оптимістично, то з часом все більше і більше жінок досягатимуть керівних посад в армії. Дорога не буде легкою, як ми бачимо з прикладів кар’єрного зростання жінок у сферах, де домінують чоловіки.
Як перший крок, у збройних силах багатьох країн гендерне різноманіття вже зросло на нижчих рівнях, забезпечуючи хороший досвід спільної служби в армії. Оскільки просування до вищих рангів стає більш звичним явищем, ці зміни мають збагатити армію жіночими управлінськими здібностями, що додасть конкурентних переваг, особливо тим військовим організаціям, які зроблять це першими.
Закінчуючи на оптимістичній ноті, хотілося б зазначити, що хоча розширення можливостей і гендерна рівність у війську можуть бути самі по собі похвальною метою, її досягнення може мати навіть більш фундаментальні переваги. Чи можемо ми сподіватися, що ця справедливість, запроваджуючи більш сприятливі підходи до вирішення конфліктів, може призвести до уникнення деяких війн? Зменшення кількості «війн за вибором» та інших подібних явищ перетворило б гендерну рівність, особливо на найвищому рівні прийняття рішень, на ще більш вагому мету, до якої слід прагнути.
Наталія Калмикова, Виконавча директорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів
Список використаних джерел :
Ben‐Shalom, U., Lewin, E., & Engel, S. (2019). Organizational processes and gender integration in operational military units: An Israel Defense Forces case study. Gender, Work, and Organization, 26(9), 1289–1303. https://doi.org/10.1111/gwao.12348
2020 Demographics Report: Profile of the military community, 2020. The U.S Department of Defense https://download.militaryonesource.mil/12038/MOS/Reports/2020-demographics-report.pdf
Judge, T.A. & Cable. D.M. (2004. The effect of physical height on workplace success and income: preliminary test of a theoretical model. The Journal of applied psychology 89 (3), 428-41 .
Sasson-Levy, O. & Amram-Katz, S. (2007). Gender integration in Israeli officer training: Degendering and regendering the military. Signs 33(1), 105–133. doi:10.1086/518262.
