Переможці наших конкурсних програм 2023 року вже стартують свої проєкти. Ділимось з вами першою ініціативою для ветеранів від учасників конкурсу #Варто+ГО 2023.
ГО “Спілка ветеранів АТО” пропонують безоплатну юридичну допомогу.
Отримати її можуть:
військовослужбовці, ветерани та їхні близькі
члени сімей загиблих захисників і захисниць
Громадська організація консультує із найбільш гарячих нині питань:
проходження військової служби
ВЛК і МСЕК
оформлення пільг, виплат, статусів
захисту прав військовослужбовців
Для того, щоб отримати юридичну допомогу попередньо зареєструйтесь за телефоном +380667347207 чи за ел.поштою svato@i.ua. Звернення приймають з 10:00 до 16:00.
Юристи можуть консультувати вас у два способи:
в офісі ГО “Спілка ветеранів АТО” (Харків, Держпром, 6 під’їзд, 1 поверх, офіс 19)
До бізнесу Дмитро Мартиненко був дотичний ще з юнацького віку. 17-річний парубок орендував невеличке кафе в Подільському районі столиці, працював і навчався. У 2012 році Дмитро пішов на строкову службу до армії, а повернувшись у 2013-му працював у супермаркеті та паралельно продовжував орендувати кафе й вести власний бізнес.
У 2014 році Дмитро не міг стояти осторонь і долучився до лав ЗСУ. Воював спочатку на Луганщині. Згодом пройшов навчання та поїхав воювати на Луганщину вже артилеристом. У 2015 році Дмитро повернувся до цивільного життя до Києва. Працював у сфері торгівлі, шукав себе, а згодом доєднався до громадської організації «Київська спілка ветеранів АТО Подільського району».
«У мене є брат, він теж учасник бойових дій. Він мене записав у цю спілку. Доєднався до неї у 2019 році. Згодом я очолив організацію, бо був активним учасником, і хлопці мені довірили керувати. Я дуже відповідально підійшов до цього питання: вивчав організаційні моменти, юридичні питання, бухгалтерію», — розповідає Дмитро, підкреслюючи, що до всієї своєї діяльності підходить так відповідально.
Ветеран мав точні, розписані на декілька років наперед, плани розвитку організації, яка допомагає учасникам бойових дій та їхнім родинам. Але все задумане відійшло на інший план через повномасштабне вторгнення росіян. Дмитро каже, що ще з 2014 року розумів: великій війні бути, готувався до неї сам та готував свій колектив: «Так, ми знали про війну і перед початком, враховуючи можливе відключення зв’язку по Києву, підготували логістику: куди евакуювати близьких, куди сховати документи ГО з особистими даними наших учасників, ветеранів і до яких підрозділів колективно ми зможемо долучитись».
24 лютого Дмитро був на лікуванні, прокинувся під вибухи і зрозумів, що цей самий план потрібно негайно задіяти.
«Того ранку я знаходився у військовому госпіталі. О 5:00 ранку зібрав речі і на трамваї виїхав з госпіталю на Оболонь, де мене підібрали побратими. Ми заїхали в офіс ГО і прибрали особисті справи членів організації, щоб ворог не отримав швидко інформацію про близьких учасників АТО/ООС. Уже за декілька годин ми були в новоорганізованому «Азові». Своїм колективом ми об’єднались у підрозділ, а ввечері 24-го були в управлінні поліції міста Київ, де отримали АКСУ і набої», — згадує той день Дмитро.
Ветеран разом із побратимами брали участь у бойових діях в Ірпені, Мощуні, у Макарівському районі Київщини. Згодом Дмитру запропонували створити свою групу, з якою він брав участь у захисті держави на Запорізькому та Донецькому напрямках. У цей час і робота громадської організації змінилася.
«Ми переключили роботу ГО на стримання ворога, забезпечення військових необхідними речами і систему інформативної логістики в Києві та області. Створювали підрозділи для охорони дітей і жінок у бомбосховищах Подільського району та охорону центрів з надання гуманітарної допомоги», — розповідає Дмитро.
Чоловік продовжує служити у війську на найгарячіших напрямках. А в перервах між ротаціями ветеран разом із командою зміг відкрити вже дві кав’ярні «Тихе місце» в Києві. Здійснити свою давню мрію та створити у столиці особливе місце з особливою місією Дмитру допоміг Український ветеранський фонд. Ветеран став одним із переможців конкурсної програми «Варто 2.0» та отримав кошти на створення кав’ярні.
«Успішний бізнес має завжди виживати у критичних ситуаціях, і я радий, що нам у цьому допомогли», — ділиться з нами ветеран Дмитро Мартиненко.
Першу кав’ярню Дмитро відкрив у 2022 році. «Тихе місце» — це затишний заклад із ароматною, смачною кавою та особливою патріотичною атмосферою.
«У кав’ярні є фотозона зі світлинами військових. Вони нагадують про вклад військових і волонтерів у перемогу. Люди купують собі каву, насолоджуються тихою та приємною атмосферою, спілкуються. Відвідувачі можуть подякувати військовим особисто або ж допомогти армії. Адже частина нашого прибутку йде на діяльність ГО — допомагаємо військовим на передовій», — розповідає Дмитро.
Ветеран пояснює, що до відкриття кав’ярні, як і до усіх своїх справ, він підійшов системно та відповідально.
«Насправді ідея створення кав’ярень «Тихе місце» базувалася на десятках факторів. Усе склалось. По-перше, я вже мав власний досвід ведення бізнесу з внутрішньою і зовнішньою політикою; по друге, ми шукали шляхи забезпечення ГО фінансовою підтримкою. Також у мене є багато друзів із кав’ярнями, які ділились досвідом. Я мав частину грошей — свої «бойові», які використав для створення бізнесу. І, звісно, я вже мав професійну та надійну команду в ГО. Це перевірені люди, які працюють зі мною на результат. Ми не просто створюємо кав’ярню для заробітку, наша ціль — створити безкоштовну і успішну франшизу для УБД, які повернуться після перемоги додому», — з гордістю говорить Дмитро Мартиненко.
У березні, завдяки коштам від УВФ, відчинила свої двері вже друга кав’ярня «Тихе місце» в Києві. І плани Дмитра про цілу мережу патріотичних кав’ярень стають дійсністю. Наступний крок для ветерана підприємця — створення безплатної франшизи «Тихе місце» для ветеранів та їхніх родин.
«Це змога передати досвід учасникам бойових дій, які повернуться додому. Більшість людей, хто повернеться, скоріш за все, будуть мати якісь заощадження. Успішно створити свій бізнес складно. А ми вже пройшли цей етап становлення. Як-то кажуть, наберемося досвіду і зможемо передавати його іншим — уже без помилок та складнощів», — каже ветеран.
Сьогодні Дмитро Мартиненко продовжує захищати країну, а його заклади кожного дня гостинно відчиняють двері для відвідувачів: пригощають горнятком кави, запрошують на заходи від ГО «Спілка ветеранів АТО» — безплатні адвокатські послуги, уроки англійської та інші.
Дмитро каже, що і в бізнесі, і у війську впевнено йде до своєї мети: «2022 рік був дуже драйвовим. 2023 — теж такий. За цей час у мене навіть не було часу на страх або хвилювання. Я просто працюю. Що мене надихає та мотивує? Це наші дійсно незламні люди, можливість реального знищення ворога та створення українського успішного майбутнього».
Тетяна Купянськамає статус ветеранки АТО. Вона родом з Маріуполя й багато років працювала там слідчим. Через роботу в органах внутрішніх справ у 2014–2015 роках їй довелося долучитися до антитерористичної операції.
«У нашому місті на той період долучалися майже всі», — каже Тетяна.
Після окупації Маріуполя навесні 2022 року вона переїхала до Хмельницького й з лав поліції звільнилася. Відтоді переселенка взялася за ідею відкрити в Хмельницькому власне кафе.
«Ідея була давно. Це ідея, якщо чесно, моїх батьків. Вони планували це зробити ще в Маріуполі, але війна внесла свої корективи. А тепер у мене підросла дитина, з’явився вільний час, можна займатися», — каже Тетяна, яка виховує дитину сама.
Про допомогу від Українського ветеранського фонду жінці розповіла подруга.
«Будемо займатися з нею разом. У неї була крамниця і є бухгалтерський досвід. Вона мені допомогла зробити заявку. І так сталося, що я виграла конкурс», — розповідає Тетяна.
Кошти планують витратити на обладнання, посуд, меблі.
«Бюджет фонду дає мільйон гривень. Але для повної реалізації потрібно набагато більше грошей. Будемо старатися приймати участь і в інших грантах. Сума не охоплює всього», — зауважує підприємниця.
Відкриття закладу дозволить створити сім — вісім нових робочих місць. За словами Тетяни, їй потрібно взяти три-чотири людини на кухню, два касири на лінію роздачі, а також адміністратора та прибиральницю.
Тарас Лелюх – ветеран, громадський діяч і підприємець із Полтавської області. Із дитинства він захоплюється військовою справою, готувався сам до повномасштабного вторгнення і навчав інших. Разом із побратимами створив власний агробізнес і, не зважаючи на усі виклики для підприємців у 2022 році, і далі розвиває власну справу.
– Чи була ваша служба у лавах ЗСУ свідомим вибором?
– Від самого дитинства я вивчав основи військової справи та рукопашного бою. Любов до цього у мене спадкова – від батька, учасника бойових дій. Захоплення дитинства переросло у хобі життя. Постійно брав участь і проводив сам військові табори й змагання.
Уже з 1999 року ми знали, що війна з росіянами неминуча. До мого батька приїхали його знайомі з Ічкерії, сказали: “Готуйтеся, ви наступні”. І ми готувалися. У Полтавській області ми ще на початку 2000-х знищили три пам’ятники Леніну до того, як це стало мейнстримом. Ще я займався страйкболом. Я особисто знаю Андрія Білецького, він керував “Патріотом України”, я – “Полтавським тризубом”. Ми до них приїжджали на різні вишколи, його хлопці з нами тут тренувалися. Під Полтавою ми зробили тренувальну базу. Багато років там хлопці тренувалися. Там само проводили навчання спочатку добровольців, а вже у 2022-му ми там навчали хлопців, які прийшли у військкомат.
– Як ви зустріли війну у 2014 році?
– Залишив перспективну роботу у сфері IT і вступив до батальйону “Азов”. Я не міг не піти воювати. Я все життя готувався до війни. З “Азовом” я брав участь у бойових діях. Був інструктором із тактики та виживання. Коли батальйон переформувався у полк, я не зміг туди потрапити через стан здоров’я. До грудня 2014 року я був у батальйоні “Азов”, а із січня 2015-го – у батальйоні спеціального призначення “Полтава”. Виконував там різні завдання: патрулювання на другій-третій лініях, зачистку населених пунктів, прикриття артилерії полку “Азов” під час Широкинської операції. Під час служби дістав два поранення й у 2015 році повернувся із зони бойових дій.
– Важко було починати цивільне життя?
– Я просто почав займатися громадською діяльністю. Тоді разом із побратимами ми допомагали атовцям отримати належні їм пільги та виплати, земельні ділянки. Згодом створили власне підприємство ТОВ “Деметра Агро-Груп”.
Процес отримання ділянок був складним. Але ми на всеукраїнському рівні рухаємо це питання, допомагаємо іншим учасникам бойових дій. Створили робочі групи, підписали меморандум між геокадастром і Радою ветеранів. Загалом ми змогли допомогти отримати законні земельні ділянки майже 4 тис. учасників бойових дій у Полтавській області. Частина із цих хлопців захотіли здавати нам в оренду свою землю. Ми обробляємо понад 500 ділянок учасників АТО. Нас усі відмовляли, казали не лізти в агросферу. Але ми повірили в себе і змогли досягнути гарних результатів – і бійцям допомогли отримати землю, і самі сформували господарство, яке працює вже п’ять років.
– Як швидко вдалося розвинути бізнес?
– Бізнес згодом став прибутковим, але шлях до цього був дуже непростим. У перший рік діяльності вийшли в нуль, у другий рік узагалі пішли в мінус, але далі прибутки почали надходити.
У нас були величезні плани. Разом із Мінагрополітики ми були в робочій групі щодо програми розпаювання земель Національної академії аграрних наук України. Нам пообіцяли, що учасникам бойових дій виділять 20% цих земель по всій Україні. І ми планували допомогти нашим бійцям отримати землю. Частина бійців збиралася долучитися до нас, тож ми б могли розширити і свою діяльність. Планували, яку техніку потрібно закупити, щоб розширитися. Деяких бійців ми вчили працювати на техніці під майбутнє розширення, але не так склалося, як гадалося.
На одному з завдань біля Бахмута влітку я дістав поранення. Тепер мене визнали обмежено придатним і не хочуть брати на передову
– Усе змінило повномасштабне вторгнення?
– Так, війна. Разом із побратимами й однодумцями я не припиняв готуватися до неминучого вторгнення. Ще з листопада 2021 року до лютого 2022 року ми до чотирьох разів на тиждень проводили навчання для цивільних: як поводитися під час авіаційних нальотів, що робити під час артилерійських обстрілів, як поводитися зі зброєю, як надавати першу домедичну допомогу. Була така акція “Не панікуй, готуйся”, ми також до неї долучилися, разом з “Азовом” і Рухом ветеранів України. До 24 лютого ми підготували понад 2 тис. цивільних загалом.
24 лютого я планував провести черговий вишкіл із 600 учасників, але зранку мене розбудив дзвінок побратима з Миргорода: “Нас бомблять. Війна почалася”.
Ми думали, що напад буде 26 лютого. 24 лютого за декілька хвилин після дзвінка побратима над моїм будинком пролетів літак. Але я не панікував, у мене все було зібрано. О 6.00 ранку я вже був у військкоматі з власною зброєю. Мені дали чотири години, щоб вивезти дружину та дитину в село. І після обіду я вже знову був у військкоматі й допомагав усе організовувати.
Ще із 2018 року я був у першому оперативному резерві роти охорони Полтавського військкомату, тож у 2022 році призвався на службу туди на посаду гранатометника, паралельно навчаючи бійців та інструкторів військової справи. Згодом доєднався до окремого штурмового підрозділу “Одін” Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Нас спочатку долучили до 72-ї бригади. Ми виконували найскладніші завдання на небезпечних напрямках. На одному з таких завдань біля Бахмута влітку я дістав поранення. Тепер мене визнали обмежено придатним і не хочуть брати на передову. Незабаром буду проходити військово-лікарську комісію, сподіваюся, що цю обмежену придатність “приберуть” і я знову зможу поїхати воювати. Із мене ще буде користь для ЗСУ.
– Чим займалися під час реабілітації?
– То була можливість приділити трохи часу агробізнесу. Адже основна команда наразі – це я сам, мій побратим Олег, на якому зараз ведення бізнесу, адже Олег має трьох малих дітей і залишився в Полтавській області.
“Деметра Агро-Груп” – це високотехнологічне підприємство, ми замовили постійну супутникову зйомку всіх наших полів, проводимо аналіз ґрунтів. На ній ми можемо бачити, чого і де не вистачає рослинам для розвитку. У нас були свої квадрокоптери для того, щоб облітати поля, дивитися, як і що росте (зараз ми ці квадрокоптери на війну передали). Ми робили аналізи кожної діляночки. Ми дуже серйозно до бізнесу ставимося. Але ця війна сильно вдарила по всьому агросектору. У нас у середньому 1 га приносив до 10 тис грн чистого прибутку. А зараз у нас мінус декілька мільйонів. Оце така робота була цього року.
Ціни на все виросли в рази, особливо ціна солярки, у 2,5–3 рази. А ціни на зерно впали вдвічі. Плюс погодні умови не давали зібрати урожай. 30% урожаю залишилося на полі й зіпсувалося. У нас була прописана стратегія розвитку нашого підприємства на п’ять років наперед: що і коли потрібно придбати, як збільшити штат працівників. Тепер усі ці плани повністю зруйновано, більшість наших працівників зараз воюють, частина з них дістали серйозні поранення, декого вже немає серед нас і, відповідно, для бізнесу ситуація наразі дуже складна.
– Чи є можливість реанімувати ваш бізнес?
– Не дати нашій справі занепасти допоміг виграш у конкурсній програмі “Варто 2.0” від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Ми отримали 1 млн грн і скеруємо ці кошти на придбання сівалки точного висіву й комп’ютера із GPS для ефективнішого посіву зернових. Це актуально з кількох причин. По-перше, це економія часу. Оптимальними для засіву є декілька днів на рік – це посівні дні, і важливо встигнути саме у цей час. Нам якраз не вистачає такої сівалки. Якби вона була в нас раніше, ми б замість мінусів вийшли б у плюс, бо швидше б посадили, воно швидше б зійшло, і ми швидше б зібрали урожай, поки його не замочили дощі. Окрім того, наші поля дуже розкидані. Земельні ділянки не поруч одна з одною, тому на всі процеси йде більше часу. Зараз чекаємо на сприятливі погодні умови й незабаром заберемо сівалку й уже розпочнемо роботи.
– Тобто зараз основна ваша діяльність – це розвиток бізнесу?
– Я продовжую працювати і на фронті, й у бізнесі, шукаючи можливості для розвитку і для себе, і для інших ветеранів. Для цього ще рік тому ми створили громадську спілку “БАЗУКА” (Бізнес-асоціація захисників України “Коловорот Арея”). За пів року існування, ще до повномасштабного вторгнення, ми змогли провести декілька навчань і семінарів щодо бізнесу для учасників бойових дій. Завдяки співпраці з обласною державною адміністрацією понад 10 наших побратимів дістали гранти від області на започаткування бізнесу. Маємо ще результат: дві фірми з нашої асоціації отримали кошти на бізнес за програмою “Варто 2.0” від Українського ветеранського фонду.
Ветеранський бізнес має певні особливості побудови партнерських відносин. Довіряючи один одному на полі бою, ми продовжуємо це робити й у бізнесі. Отже, спільнота ветеранів, які були надійними побратимами і стали надійними партнерами, дійсно потужна.
На жаль, у період війни плани жити у класичній державі соціального добробуту відходять у тінь, а в пріоритеті — перемога й все навколо неї. Відтак необхідно втілювати державні програми, які принесуть максимальний прибуток.
Одна з них — підтримка ветеранського бізнесу. Чому це важливо зараз, як підтримувати ветеранів та на що українцям слід звернути увагу, детально описала у своїй колонці виконавча директорка Українського ветеранського фонду Наталія Калмикова.
$8,7 млрд — саме така попередня оцінка збитків агропромислового комплексу України. Їх завдала Росія за рік повномасштабної війни. Про це йдеться у звіті, який оприлюднила Київська школа економіки. Ігнорувати чи оминути цю цифру не вийде, адже сільське господарство є одним із напрямів індустрії, що формує світову економіку.
Міцними драйверами у відновленні потужностей українського агропромислового комплексу (АПК) є ветерани-підприємці. Адже вони опановують нові технології, напрацьовують та передають досвід і не бояться долати виклики та труднощі.
Згідно з нашим дослідженням Потреби ветеранів, понад 60% ветеранів хочуть відкрити власну справу. Саме тому підтримувати ветеранський бізнес та надавати ветеранам дієві можливості — це пріоритетна ціль Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
Одна з конкурсних програм Фонду скерована на підтримку бізнесу у сфері сільського господарства та АПК. Десять ветеранів та членів їхніх родин стали переможцями #Варто РобиТиСвоє та отримали до 1,5 млн гривень на розвиток власної справи.
Це не єдина конкурсна програма від Фонду. Наразі до 21 серпня триває набір заявок до програми #Варто: золоті руки. Учасники матимуть можливість отримати фінансування у розмірі від 500 тисяч до трьох мільйонів гривень на власну справу.
Поділюся історіями успіху ветеранського бізнесу у час війни. Зокрема про те, як ветеран створив ягідний бізнес, як дружина та невістка полеглого захисника втілили у життя його мрію про равликову ферму та про те, як батько загиблого воїна відкрив ветаптеку, тим самим повернувши себе до життя.
Ветеран Тарас Лелюх допомагає ветеранам отримати безплатні земельні ділянки, а потім орендує у бійців землю та засіває зерновими. Таким чином захисники мають прибуток, а Тарас разом із партнерами — агробізнес «Деметра Агро-Груп». Сучасне обладнання: сівалку та польовий комп’ютер із GPS-приймачем — допоміг придбати Український ветеранський фонд Мінветеранів.
Далі з перших уст про участь у конкурсній програмі:
“Як і тисячі інших добровольців 2014 року я теж з 24.02.2022 року і по теперішній час служу в лавах ЗСУ. Наш з Олегом, теж учасником бойових дій 2014-2015 років, ветеранський бізнес сильно постраждав від повномасштабної агресії.
Більшість наших працівників мобілізувалися, більше мільйона гривень ми витратили на закупівлю тепловізорів, автомобілів, квадрокоптерів та іншого необхідного спорядження, а про падіння цін на зернові та різке зростання вартості пального, добрив та насіннєвого матеріалу знає кожен дотичний до аграрного сектору… Ситуація для фермерів в країні – просто критична і вижити в цей складний час нам допомогла програма Варто 2.0 від Українського ветеранського фонду.
Трохи розповім що таке Ветеранський фонд з моєї точки зору. Перш за все – це люди. Люди, які днями і ночами працюють для підтримки ветеранів.
Проводять дослідження потреб ветеранів, організовують гарячі лінії психологічної підтримки, безкоштовну допомогу фахових юристів, проектну підтримку ветеранських громадських організацій, а головне – їм вдалося на постійній основі запустити грантову підтримку ветеранського бізнесу!
Це – не роздача подачок, для створення красивої картинки, а конкурсний відбір проектів, де ветерани-підприємці змагаються між собою за отримання коштів для розвитку власної справи. Так, необхідно вміти писати проекти, подавати заявки, складати бізнес-плани, але цьому усьому Ветеранський фонд безкоштовно навчає на своїх заходах. Хто хоче розвиватися як спеціаліст та отримати кошти на розширення власної справи – зараз триває конкурс ”Варто: Золоті руки”, ветерани які відповідають критеріям і переможуть у відборі зможуть отримати до ТРЬОХ МІЛЬЙОНІВ гривень на розвиток власної справи! Вводимо в пошук Гугла ”Ветеранський Фонд”, переходимо на сторінку, читаємо, подаємо заявки, перемагаємо!
Але повернемося до нашого проекту. По програмі Варто 2.0 ми отримали мільйон гривень на придбання сівалки точного висіву та польового комп’ютера з системою JPS.
Завдяки цій сівалці нам вдалося вчасно та якісно засіятися та підвищити урожайність. Тепер ще б продати урожай не за копійки баригам, але це вже інша історія.
У самій посівній я участі не брав, бо перебуваю на службі, але Олег та Андрій на відмінно впоралися з весняними польовими роботами, багато в чому завдяки сівалці від Ветеранського Фонду.
Гранти від Ветеранського Фонду – промінчик надії в мороці корупції та зашкварів наших можновладців та “тримачів тилового фронту”, завдяки ним зберігається віра в те, що про нас не забули, нас підтримують, ми будемо потрібні Державі та українському суспільству після повернення з війни!”
Ірина Цілик — українська поетка, письменниця, режисерка, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка 2023 року.
У своїх роботах, у літературі та кіно, вона розповідає історії так, ніби тримає читача/глядача за руку й веде життєвим шляхом своїх героїв. Про Ірину Цілик та її творчість знають далеко за межами України. Лауреатка престижних міжнародних фестивалів, перша українка, яка увійшла до складу журі Каннського фестивалю та багато іншого.
З початком повномасштабного вторгнення Цілик не припиняє говорити про Україну та звитягу її захисників і захисниць на міжнародній арені, спонукаючи весь світ допомагати нам. А нещодавно Ірина стала амбасадоркою Українського ветеранського фонду та робитиме все можливе, аби голоси ветеранів і ветеранок лунали гучніше. Режисерка допомагає ЗСУ з 2014 року, а її чоловік — письменник, ветеран Артем Чех — удруге взяв до рук зброю та пішов до війська.
Однак відлік війни для Ірини Цілик почався раніше.
— Більш травматичного досвіду, ніж я пережила за три дні розстрілів на Майдані, в моєму житті, мабуть, не було, — каже вона. — Вперше тоді так близько стикнулася зі смертю й усвідомила, наскільки ми крихкі та незахищені. Світ руйнується просто на очах, якщо в центрі великого європейського міста можуть розстрілювати беззбройних людей…
Ми всі переживаємо гойдалки вгору — вниз. Нібито й адаптувалися до нереальної, ненормальної реальності. Але бувають пікові точки — й ніби знову падаємо до чорної ями, де не можеш повірити, що це відбувається. Війна складається з таких амплітуд. Нескінченний коловорот, у якому ми перебуваємо дев’ять із половиною років.
— Пані Ірино, як ви сприйняли рішення вашого чоловіка Артема Чеха долучитися до війська?
— Це сталося 2015 року. Починаючи з 2014-го, Чех був у стані внутрішніх вагань і моральних дилем. Не наважувався зробити цей крок — вступити до добровольчого батальйону, але водночас відчував, що не може бути поза цим усім. Ходив до військкомату, перевіряв себе в списках. Коли 2015 року зрештою прийшла повістка, ми на якусь мить обидва замовкли. Він до цього готувався, але було зрозуміло, що починається новий період у нашому житті.
Чех служив у 2015–2016 роках, 14 місяців, із них 10 — на передовій, під Попасною. Це був сюрреалістичний досвід для нас усіх: для мене, сина, для нього. Досі ніколи не думала, що я, сучасна жінка XXI століття, раптом знайду себе в ролі жінки, яка чекає на чоловіка з війни.
Aмерікан Юніверсіті Київ створив AUK Veterans Scholarship Fund з метою підтримки навчання ветеранів, вдів/вдівців та дітей загиблих героїв на бакалаврських та магістерських програмах АЮК. Фонд засновано у партнерстві з Українським ветеранським фондом Мінветеранів на основі підписаного в червні Меморандуму про співпрацю.
Серед тих, хто вже зробив значні пожертви на підтримку стипендійного фонду АЮК – провідні американські компанії, які представляють різноманітні галузі економіки, від транспортування, газовидобування, будівельних матеріалів, до інвестування, консалтингу та військових технологічних рішень. Зокрема, вони включать: JP Morgan Infrastructure Fund, Summit Utilities, AEVEX, AeroVironment, Point72, Third Coast, Logistics Plus, Liberty Tools. До підтримки фонду також доєдналися такі індивідуальні донори як пан Тім Тайсон, пан Вільям Мерді, доктор Карен Кула МакКлоун, генерал США (у відставці) Девід Петреус, Президент АЮК Деніел Райс та інші партнери АЮК. Зокрема, під час нещодавнього візиту до Києва генерал Девід Петреус надав особисту чотирирічну стипендію та менторську підтримку студенту, дитині загиблого героя.
«Ми пишаємося, що отримуємо підтримку від таких великих та успішних американських компаній, фондів та окремих донорів, які разом із нами працюють над великою місією – створювати якомога більше можливостей для навчання ветеранів, їх родин та родин загиблих героїв. Ми вдячні кожному партнеру та донору за довіру, відданість Україні, яка виборює свою свободу та за фінансову участь у стипендійному фонді АЮК», – зауважив Ден Райс, Президент АЮК та ідейний натхненник фонду.
Цієї осені AЮK пропонує кілька повних стипендій на бакалаврські та магістерські програми для ветеранів, вдів/вдівців та дітей загиблих героїв, які відповідають критеріям вступу до AЮK.
Термін прийому заявок на стипендії:
• на бакалаврські програми АЮК – до 25 липня 2023 року
• на магістерські програми АЮК – до 21 серпня 2023 року.
54 бізнеси ветеранів та членів родин ветеранів перемогли у конкурсній програм Українського ветеранського фонду Мінветеранів #ВАРТО: підтримка ветеранського бізнесу!
Це рекордна кількість переможців.
Загалом на конкурс подалося 122 претенденти на три мільйони гривень на розвиток або відкриття бізнесу. І також це найбільша цифра учасників з-поміж усіх попередніх конкурсів.
Вітаємо переможців. Ми раді робити сильних сильнішими. Незабаром історію кожного переможця ми розповімо у статтях та сюжетах на телебаченні!
Ми у пошуках експертів конкурсу #Варто: золоті руки. Тих, хто буде оцінювати заявки, допомагати їх покращувати та обирати переможців.
Куди надсилати резюме і коли дедлайн?
Якщо ви обізнані зі специфікою побудови та розширення бізнесу в Україні, розумієте проблематику та потреби бізнесу в наш час – читайте усі деталі та подавайте заявку за посиланням у коментарях.
Подавайте документи до 18 серпня 2023 року (до 12:00 год за київським часом).
Що ми пропонуємо?
Оплачувану проєктну зайнятість з такими обов’язками:
проведення незалежного експертного оцінювання аплікаційних пакетів відповідно до Методики експертного оцінювання
участь у публічній презентації (захисті) проєктів заявниками
формування рейтингового списку переможців конкурсного відбору
Будемо раді вітати вас у команді, якщо ви маєте:
вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня
досвід ефективного управління проєктами, зокрема досвід бюджетування проєктів не менше 1 року
досвід ведення бізнесу і/або розуміння бізнес-процесів
знання ділової української мови
бездоганну ділову репутацію
Ваша майбутня робота має ціннісну місію – допомогти розвинути ветеранський бізнес тим, хто нас захищав, а також їхнім близьким.
У разі виникнення запитань, будь ласка, звертайтеся на електронну пошту a.ivaniuk@veteranfund.mva.gov.ua.
