Категорія: Історії переможців

На Волині протікає річка Стохід — спокійна, але з твердим і впертим характером. Для ветерана Андрія Хрісантова ця річка особлива. Саме Стохід його улюблена річка для сплавів. І її ім’ям він назвав власний бренд тактичного спорядження. Але починалася історія не з наплічників, підсумків та баулів, а з пошуку себе — ветерана АТО.

Служба у війську

За освітою Андрій Хрісантов — зубний технік, проте працювати за фахом у чоловіка не склалося. Закінчивши медичний коледж, він пішов на строкову службу, а повернувшись, довгий час працював техніком-ортезистом. Проте й ця справа не була йому до душі. У 2014 році пошуки себе довелося відкласти, адже після того, як росіяни окупували Крим, чоловік одразу долучився до війська.

“Я потрапив до 51-ї бригади. Певний час були на полігоні, а потім вирушили на Донеччину. На моєму рахунку — Маріуполь, Оленівка, бої за Савур-Могилу, Григорівку, Петровське, Тарани, Амвросіївку. І у 2015 році я демобілізувався за станом здоров’я”, — розповідає ветеран.

Від виробів з дерева до гаманців і наплічників

Повернувшись до цивільного життя, він шукав не тільки роботу, а й справу, яка допоможе покращити ментальний стан після участі у бойових діях.

“Я спробував працювати з деревом. Першим моїм виробом була байдарка, бо я займаюсь водним туризмом. Робота з деревом мені сподобалася. Також із колегою пошив тент на байдарку — і зрозумів, що шиття мені також цікаве”, — згадує чоловік.

Андрій із колегою облаштували невеличку майстерню у рідному Луцьку. Робили стільці, табуретки, експериментували з виробами з дерева та шкіри. Ба більше, на день народження дружини ветеран виготовив першу особливу дерев’яну сумку. Потім — перешивав чохли для керма, а одного разу, майже зневірившись в успіху справи, спробував пошити гаманець із текстильною вставкою.

“Як-то кажуть, гаманець вистрілив! Люди почали писати: “Ми теж такі хочемо”. У нас буквально за тиждень назбиралося роботи на чотири місяці вперед”, — розповідає майстер.

Справа у гаражі, який правив за майстерню, кипіла: гаманці, наплічники. Андрій розробляв, кроїв, шив, а його дружина Діана займалася продажем виробів. Згодом вони переїхали у більшу майстерню, і команда ветерана почала зростати.

“За місяць до повномасштабного вторгнення ми ще раз розширюємось і переїжджаємо з 36 квадратів у приміщення на 70. Але, звісно, роботу на деякий час відклали. Перші дні вторгнення — це шок, страх за родину. Я зкооперувався зі спілкою ветеранів: варили “їжаки”, допомагали облаштовувати блокпости. Потім я доєднався до батальйону ТРО. Ми стояли на білоруському кордоні”, — згадує ветеран.

“Стохід” зʼявився як відповідь на запит друзів-військових

Згодом подружжя зрозуміло, що їхнє виробництво може бути корисним для війська. Друзі-військові почали питати, чи не може Андрій пошити тактичне спорядження. Відповідь була проста: “Якщо треба — то треба!”

“Взагалі, виготовлення якісного виробу — це довгий процес. Підбір матеріалу, тестування — часом це займає до півроку. Але свій перший баул я сконструював за пів дня. І це вийшов класний баул! Ми зробили один, віддали — і після нього одразу ще десять замовлень”, — ділиться ветеран.

Так і зародився ветеранський бренд “Стохід — тактичне спорядження”. Логотип, до речі, розробляла компанія товариша Андрія, також ветерана — Віталія П’ясецького. Вони познайомилися та потоваришували під час сплаву річкою Стохід. Її ім’я тепер, як символ, носить і ветеранська справа.

Для Андрія Хрісантова принципово важлива якість виробів — вони мають бути надійними та не підвести військових на фронті. Тому до вибору матеріалів, розробки креслень і пошиву він підходить із особливою увагою. Постійні замовлення та зростання попиту на медичні рюкзаки, аптечки, наплічники для Starlink, рюкзаки для дронів, підсумки та інше спорядження говорять самі за себе.  

Ветеранська справа розвивається та потребує розширення

“Ми з дружиною знайшли нове приміщення і зрозуміли, що нам потрібне комплексне розширення: нова площа, склад продукції та обладнання. Спеціалізовані швейні машинки коштують 100 000 — 200 000 грн. Суми немаленькі. Але втілити це в реальність нам допоміг Український ветеранський фонд Мінветеранів”, — каже засновник бізнесу.

Проєкт Андрія Хрісантова щодо розвитку виробництва став одним із переможців конкурсної програми “Варто 11.0”. Тепер у швейному арсеналі є обладнання, яке допоможе розширити асортимент виробів.

“Ми нині тестуємо дощовики і скоро запустимо їх у продаж. Для пошиття маємо спеціалізовану машинку для герметизації швів. Також з’явилася розпошивалка для пошиву футболок. І ще дуже складна машинка — флетлок рукавний. Він має п’ять голок і складний механізм, який робить плоский шов. Це для термобілизни. Будемо шити і для військових, і для туристичного напряму”, — розповідає ветеран.

Справа, яку Андрій та Діана з натхненням і підприємницьким азартом розвивають, зросла від перших гаманців у гаражі до сучасної майстерні й бренду “Стохід”. Це вкотре доводить, що навіть у найважчі часи можна створювати надійний, якісний і потрібний український продукт. Це історія не лише про бізнес, а й про віру у власні сили та країну, яку варто захищати і будувати щодня.

Юлія Большакова, Український ветеранський фонд

У Дніпрі відкрився стоматологічний кабінет «Твій стоматолог». Його заснувала переселенка з Луганщини та дружина ветерана Аліна Кіріна. Історія створення цього ветеранського бізнесу — це шлях від втрати дому на Луганщині до нового старту та втілення мрії у Дніпрі, шлях підтримки, сміливості та натхнення робити свою справу від щирого серця. 

Подружжя Кіріних будувало своє життя у місті Сватове, що в Луганській області. Артем — офіцер Національної поліції, учасник бойових дій ще з 2014 року. Аліна — стоматологиня, яка  з 2014 року знає, що таке — покинути своє звичне життя і почати все знову. Адже студенткою з одним наплічником виїжджала з любого серцю Луганська, де навчалась у медичному виші. Завершила навчання вже у Полтаві, а працювати повернулась у Сватове. Стоматологія приваблювала майбутню лікарку ще з дитинства.

«Моя бабуся була зубним лікарем, і я проводила з нею багато часу в поліклініці. Усі рідні відмовляли мене від цієї професії через довге і дороге навчання. Але моє бажання перемогло», — розповідає Аліна.

До 24 лютого 2022 року жінка працювала лікаркою у наймі та мріяла про власний бізнес, свій стоматологічний кабінет. Але повномасштабна війна змінила все.

Покинути рідне місто довелося в перший день повномасштабної війни

«Ми прокинулись о п’ятій ранку від вибухів. Злякались. Але речі вже були зібрані та запаковані у багажник авто. Ми навчені 2014 роком. Сіли в автівку і виїхали. Ввечері вже були в Дніпропетровській області. Більше додому ми так і не повернулися», — згадує дружина ветерана.

(Ворог окупував м. Сватове 8 березня 2022 року, після опору місцевих жителів, які від 28 лютого кілька разів виганяли окупантів з міста. — Ред.)

Чоловік Аліни Артем — офіцер Національної поліції, учасник бойових дій ще з 2013 року. З початком повномасштабного вторгнення він виконує заходи направлені на забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України в безпосередній близькості до ворожих військ, а також зоні бойових дій. Переїхавши у Дніпро, Аліна ж почала шукати шляхи, як почати власну справу в новому місті. Адже ідею відкрити кабінет подружжя виношувало кілька років.

Мрію про власний бізнес здійснила вже у Дніпрі

Рішучим кроком до втілення мрії стала участь у конкурсній програмі “Варто 11” від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Проєкт “Стоматологічний кабінет “Твій стоматолог” став одним із переможців.

«Чоловік дізнався про програму підтримки ветеранів. Ми подалися — і в нас вийшло. Завдяки гранту змогли знайти приміщення, зробити ремонт і закупити обладнання», — каже засновниця «Твого стоматолога».

Кабінет розпочав роботу 9 березня цього року у місті Дніпро. Сьогодні тут працює команда з трьох людей: лікарка-ортодонт Аліна Кіріна, ще один лікар та медична сестра.

Дружина ветерана каже, що заклад від самого початку орієнтований не лише на комерційну роботу, а й має власну соціальну місію. 

«Щочетверга з 8:00 до 12:00 ми проводимо безплатні консультації для військових, їхніх сімей і переселенців. Також для захисників та захисниць  діє знижка 20% на лікування», — підкреслює лікарка.

Сьогодні «Твій стоматолог»  на проспекті Слобожанському, 96 у Дніпрі  — це сучасний кабінет, де надають високоякісні послуги. Аліна зі своєю командою натхненно працюють і планують розвиватись у своєму напрямі. Планів багато, головне, кажуть, вистояти. Адже у Дніпрі війна нагадує про себе чи не щодня.

«Нещодавно, коли ми прокинулися від вибухів, в кабінеті штукатурка обсипалася, стелю довелося відмивати. Але обладнання ціле — тож працюємо далі. Бо цей проект для мене — не лише про стоматологію. Це про нове життя, яке ми почали з чистого аркуша після втрати дому. Життя триває», — підсумовує лікарка.

Юлія Большакова, Український ветеранський фонд

“Я хочу, щоб мої побратими могли працевлаштуватися у мене. На жаль, не кожен із них може вільно пересуватися”, — ветеран Андрій Проць зі Львова має чітку мету і впевнено крокує до неї. Сьогодні він будує сучасне приміщення для своєї меблевої фабрики «Комбатант». Андрій принципово дотримується підходу: будівля для виробництва відповідатиме всім критеріям безбар’єрності. Ця історія — приклад нової культури ветеранського бізнесу, де соціальна відповідальність — не просто слова.

Свій професійний шлях Андрій Проць обрав ще змалку, адже мав гідний приклад. Його дідусь був столяром і, до слова, також ветераном. Виробництвом меблів чоловік почав займатися понад 20 років тому — у 2003 році. Виготовляв корпусні меблі: шафи, кухні, торговельне обладнання для магазинів та офісів.

Найважливішу новину у своєму житті дізнався на фронті

Підприємець будував плани, розвивався у своєму напрямі, працював натхненно та завжди дуже відповідально. Навіть у перший день повномасштабного вторгнення спочатку здав об’єкт і лише тоді пішов у військо. Служив чоловік у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони, яка згодом стала 125-ю окремою важкою механізованою бригадою. Виконував бойові завдання на «нулі» — зокрема в районі Серебрянського лісу, Торського, Зарічного, біля Лиману. Саме там, на фронті, ветеран дізнався про найважливішу новину у своєму житті.

“Вдома на мене чекала дружина Мар’яна, яка під час моєї служби була вагітна. Моя донечка Настя народилася 14 грудня 2022 року. Про її народження я дізнався, тільки-но повернувшись із завдання. Мені одразу сказали: “Їдь!” і дали відпустку на 10 днів. І я, увесь брудний, прямо з лісу, у болоті, поїхав до родини”, — згадує ветеран.

У цивільному житті зрозумів, що прагне створити щось важливе для ветеранів

До цивільного життя Андрій повернувся у 2023 році, звільнившись із війська за сімейними обставинами. Він одразу взявся за відновлення бізнесу, який понад рік був на паузі.

“Я почав ремонтувати приміщення, бо коли я був у війську, цех зазнав наслідків ворожого ракетного удару. Там повилітали вікна разом із рамами, потрібен був невеликий ремонт. Добре, що ніхто не загинув”, — розповідає підприємець.

У червні 2023 року меблева фабрика “Комбатант” знову запрацювала. Замовлень спочатку було мало, але з часом ветеран відновив клієнтську базу. Розширення виробництва він не планував, проте згодом зрозумів, що прагне створити щось значуще, зокрема для ветеранів. Тож Андрій Проць інвестував власні заощадження у бізнес і здобув грант у межах конкурсної програми “Варто 11.0” від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.

Ветеран придбав земельну ділянку, де нині зводить нову виробничу будівлю. Після запуску тут працюватимуть малярна дільниця, виробничий та пакувальний цехи. Усе із найсучаснішим обладнанням та з відповідальним підходом.

Будівлю для фабрики будує з урахуванням принципів безбарʼєрності

“Будівля проєктується з урахуванням принципів безбар’єрності. Більшість промислових приміщень в Україні залишаються недоступними для людей з інвалідністю, а я хочу, щоб мої побратими, які зазнали травм, могли вільно працювати. Ми навіть консультувалися з архітекторами щодо евакуації людей з інвалідністю під час пожежі. Усі рішення — від облаштування роздягалень до евакуаційних сходів — ухвалюються з урахуванням потреб людей на милицях чи в кріслах колісних. Така будівля буде однією з перших в Україні. Я зроблю все, аби з мене брали приклад і таких місць ставало дедалі більше”, — говорить ветеран.

У команді підприємця нині шестеро людей, серед них — ветерани та члени їхніх родин. Наприклад, один із працівників має інвалідність внаслідок бойових дій. Разом із ним тестували зручність евакуаційних сходів. Ба більше, в одній із кімнат ветеран планує облаштувати кабінет реабілітації. Він переконаний: це має бути нормою для сучасних бізнесів.

“Один із моїх клієнтів — десантник. Він, на жаль, зараз пересувається в кріслі колісному. Якось я домовлявся з ним про зустріч. А він каже: “Ти знаєш, я не впевнений, чи матиму сили встати завтра зранку. Оскільки я вдень працюю, реабілітацію мені доводиться робити вночі. І я буду до третьої чи до четвертої години робити процедури”. Розумієте? Ми навіть не усвідомлюємо, скільки перепон мають люди з інвалідністю. Тому я хочу створювати умови, допомагати й підтримувати”, — ділиться Андрій.

Будівництво ветеран планує завершити до кінця цього року. Він мріє, що до праці на сучасному обладнанні разом із ним стануть його побратими. Адже створення робочих місць, де кожен відчуватиме себе потрібним, у безпеці й комфорті, — це ще один спосіб сказати «Дякую» ветеранам, які віддали своє здоров’я заради країни, і всім, кого війна торкнулася особисто.

Ветеран Дмитро Константінов мав власний логістичний бізнес у Великій Британії. Проте, попри успіх та перспективи за кордоном, він завжди прагнув повернутися до рідного Тернополя. Із часом так і сталося: Дмитро переїхав на малу Батьківщину і за 8 днів до повномасштабного вторгнення розпочав власну справу. 

В Україні Дмитро Константінов вирішив продовжити та розвинути родинну справу – організацію харчування у навчальних закладах Тернопільщини. Почали зі шкіл Зборова.

“Це не просто щоденне приготування страв, а ціла система, яка впливає на здоров’я та розвиток дітей. Тож це не лише бізнес, а справжня місія і велика відповідальність”, — каже ветеран.

Сучасні стандарти здорового харчування, нове обладнання, команда професіоналів, які готують так, що школярі дійсно смакують кожну страву у їдальні. Але все це довелося поставити на паузу, адже першочерговою задачею стала оборона країни. Дмитро відвіз доньку до Британії і 22 лютого 2022 року повернувся в Україну останнім цивільним рейсом. 

Військовий шлях ветерана проліг у лавах 83-го батальйону 105-ї бригади ТРО, де він був серед тих, хто боронив Харківщину. У вересні 2022 року, коли школи знову відкрили двері для дітей, директори звернулися до Дмитра з проханням відновити організацію харчування. Бізнес-партнерка ветерана Ірина Назарчук взяла на себе відповідальність за запуск процесу, а згодом до справи повернувся і сам Дмитро. 

“Після війська повертаєшся іншою людиною”

“Я не знаю, чи впорався б сам. Після війська повертаєшся іншою людиною і до життя, яке було “до”, потрібно звикнути. А Ірина змогла сама повернути бізнес на рейки. За що я їй дуже вдячний”, — згадує ветеран.

Власний бізнес допоміг йому адаптуватися до життя після фронту. Дмитро переконаний: діти мають право на сучасне та якісне харчування — збалансоване, корисне і смачне. Саме тому важливо підходити до процесу з максимальною відповідальністю на кожному етапі.

 “Це не лише про щоденні зусилля команди, але й про серйозні адміністративні рішення. Організація харчування у школах відбувається через систему державних тендерів, де важлива кожна деталь: документація, технології, якість продуктів”, — пояснює підприємець.

Основний акцент у бізнесі Дмитра — на районні навчальні заклади. Він вважає, що у великих містах ситуація з харчуванням у школах краща, а найбільшої уваги потребують саме села та невеликі міста.

Індивідуальний підхід та принципи здорового харчування

 “Навчаємо дітей любити не тільки бульбу і макарони, — жартує ветеран. — Насправді важливо отримувати зворотний зв’язок і впроваджувати позитивні зміни поступово. У одних школах діти полюбляють бульйони, в інших взагалі їх не їдять. Тому скрізь треба шукати індивідуальний підхід, не виходячи за рамки норм та принципів здорового харчування. Меню розроблено за рекомендаціями відомого українського шеф-кухаря Євгена Клопотенка та затверджено Держпродслужбою, що гарантує його відповідність високим стандартам безпеки та якості ”. 

Одночасно підприємство ветерана може забезпечувати харчуванням у середньому 10 шкіл у різних районах. Бути мобільними, швидкими та оперативними в доставці їжі — одне з головних завдань команди. Саме тому, дізнавшись про можливість отримати грант від Українського ветеранського фонду Мінветеранів, Дмитро та Ірина вирішили спробувати. Написали проєкт, захистили його і стали переможцями програми «Варто 11.0». Грантові кошти спрямували на купівлю буса для транспортування їжі та кухонного обладнання. 

За літо вся команда ветерана встигла засумувати за роботою. Нового навчального року чекають із хвилюванням та натхненням. Адже найбільша винагорода для кухарів і організаторів процесу — бачити щасливих дітей, які з апетитом їдять у шкільних їдальнях, а ще відчувати, що їхня праця має реальний вплив на майбутнє.

“До мене якось підходить директор одного з навчальних закладів і каже: “Дмитро, коли ви почали годувати дітей у нашій школі, то вони стали краще вчитися”. Ці слова надихають нас найбільше”, — підсумовує ветеран.

Сокири, мечі, ножі від ветерана Павла Скшетуського дарують як символ сили та незламності, беруть лотами на аукціони, аби зібрати кошти на потреби ЗСУ — найдорожча сокира пішла з молотка за 140 тисяч гривень! Ними нагороджують військових, поповнюють сімейні колекції, а ще сокиру від майстра з Волині можна побачити у кабінеті Валерія Залужного в Лондоні.

Майстерня пана Скшетуського відчинила свої двері у 2018 році, після повернення ветерана із зони АТО. За плечима захисника — участь у Революції Гідності, служба у Батальйоні оперативного призначення НГУ імені Сергія Кульчицького та відповідна військова географія — Слов’янськ, Дебальцеве, Попасна, Світлодарська дуга, Станиця Луганська. Про власну справу Павло думав ще у війську, і після звільнення з армії перша примітивна майстерня стала місцем давно омріяної творчості та відновлення.

«Я винайняв невеличке приміщення і почав кувати. Робив і продовжую це робити у власне задоволення. Мене захоплює сам процес. Тоді я виклав фото виробів у соцмережу і отримав схвальні відгуки від людей та питання: “А як можна купити?”. Здивувався, але саме так почалися перші замовлення», — каже ветеран.

Вироби від пана Скшетуського — втілення бачення майстра та ідеї замовника

Сокири й мечі пана Скшетуського — міцні, надійні, загартовані та дійсно особливі. Кожен виріб народжується у вогні та під медитативний ритм молота в руках майстра. Наступний етап — шліфування до блиску та доведення до ідеального балансу. А далі коваль наносить на залізо малюнки: тризуб, українську символіку або символіку батальйонів чи бригад, вислови Шевченка, Франка. Загалом — усе, чого бажає замовник, та як бачить сам майстер. Так сокири, шаблі, ножі й мечі стають справжніми оберегами.

Вдосконалюючись із кожним новим замовленням, Павло Скшетуський планував і вдосконалення своєї невеликої майстерні-кімнатки:

«Сарайчик був цегляний, холодний, маленький. На майстерню не тягнув навіть з великою натяжкою. Тоді й виникло логічне бажання простору і щоб у ньому була купа корисного обладнання. Тож у серпні 2021 року я придбав порожню ділянку з іншого боку Луцька, у мальовничому селі Гайове, під забудову. Планував навесні 2022 року почати будівництво…».

Займаючись улюбленою справою, допомагає війську

У лютому 2022 року всі плани довелося поставити на паузу, а всі заощаджені кошти ветерана пішли на допомогу війську, до якого він сам не міг долучитися за станом здоров’я. У травні він поступово повернувся до власної справи. Майстерня допомагала видихнути та відволіктися, а головне — допомагала війську.

«Наприклад, мер Вільнюса зробив бартер на L-200: за одну мою сокиру подарував хлопцям в одну прекрасну бригаду позашляховик. А ще нещодавно хлопці дарували сокири в Ірландії, а звідти привезли невеличку колону автомобілів. Або знайомий волонтер подарував у Німеччині сокиру, а люди на знак вдячності й захоплення українцями відправили з ним додому ще й вантажівку з медичною гуманітаркою», — розповідає майстер.

Ба більше, вироби ветерана дарували й експрем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону. Бачили сокиру Скшетуського і в Лондоні, у кабінеті Валерія Залужного. Обирають сокири й мечі також для благодійних аукціонів та концертів на підтримку війська. Найдорожча вартувала 140 тисяч гривень.

Завдяки гранту будує майстерню за унікальною технологією

У 2023 році Павло Скшетуський дізнався від побратимів про можливість здобути фінансування на розвиток бізнесу від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Вирішив спробувати і взяв участь у конкурсі «Варто почати власну справу». Результат — грант на понад 800 тисяч і проєкт, який вже активно втілюється у життя.

«У серпні 2024 почав будівництво. Чотири місяці жив на будівельному майданчику, в орендованому вагончику. Чотири місяці роботи, і на кінець грудня на місці порожньої ділянки вже стояла будівля з вікнами та дверима», — каже ветеран.

Майстерня пана Скшетуського збудована за унікальною та давньою технологією «глиночурка», або ж cordwood (метод будівництва, при якому стіни зводять зі зрізів колод, укладених у вапняно-цементний або глиняний розчин. Між деревиною додають утеплювач, що забезпечує теплоізоляцію та довговічність будівлі). Поблизу майстерні ветеран викопав ставок у меліоративних цілях, проте цьому радіють і сусідські діти.

«Роботи ще багато, та завдяки грантовим коштам у майстерню вже закуплено гріндери, точилки, горни, інструменти, прес. Скоро приїде ще один ковальський прес, і матиму змогу кувати дамаську сталь — це ще одна з моїх давніх мрій. Будуть цікаві вироби, навіть не пов’язані з тим, що виготовляв до цього. Скоро зможете все побачити», — натхненно ділиться пан Скшетуський.

У майстерні ветеран облаштував невеличку кімнату для себе. Там і живе. Каже, що щоб дійти до роботи, йому потрібно лише заварити філіжанку кави і відчинити двері в сусідню кімнату. Павло Скшетуський має багато планів, зокрема — побудувати ще й гостьовий будиночок для побратимів з родинами та всіх охочих пізнати ковальське ремесло й насолодитися чарами волинського лісу та степу.

У селищі Краковець на Львівщині запрацював масажний салон і фітнес-зал «Люби себе». Простір для фізичного відновлення створили ветеран Іван Кожак та його дружина Надія за підтримки Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Зал став місцем, де мешканці селища, зокрема ветерани, люди з інвалідністю, діти, можуть поєднувати фізичні тренування з процедурами для зміцнення здоров’я.

До війни Іван Кожак працював охоронцем на митному терміналі у місті Яворові. У 2014 році його мобілізували. Після навчання чоловік потрапив на Луганщину, брав участь у бойових діях. 

Під час служби, розповідає Іван, отримав три контузії. Про пережите на фронті ветеран воліє не згадувати, однак наслідки війни досі нагадують про себе проблемами зі здоровʼям. Нині чоловік має інвалідність, пов’язану з військовою службою.

Після звільнення з армії у 2015 році ветеран повернувся на роботу, але згодом потрапив під скорочення. Пошук нової роботи ускладнювала необхідність регулярного лікування та реабілітації.

Саме особистий досвід наштовхнув Івана Кожака на ідею створити простір, де ветерани та інші місцеві жителі зможуть відновлювати своє здоровʼя. Дружина Надія підтримала задум чоловіка.

Спершу подружжя планувало відкрити лише масажний салон, але згодом вирішили поєднати його з тренажерним залом — щоб клієнти могли комбінувати фізичні навантаження з процедурами для кращого результату.

Отримати грант вдалося з другої спроби

Перша спроба Івана та Надії отримати грант від Українського ветеранського фонду була безуспішною. Однак пара вирішила будь-що втілити свою мрію. Тож почали реалізовувати проєкт власними силами: помаленьку облаштовували приміщення, купували тренажери і одночасно доопрацьовували заявку на грант. І коли подалися вдруге — опинилися серед переможців конкурсу “Варто 11.0”. Отримані кошти вклали у закупівлю обладнання для масажного салону та тренажерного залу. 

Уже 24 червня відбулося урочисте відкриття масажного салону і фітнес-залу “Люби себе”. За словами ветерана, без фінансової підтримки Українського ветеранського фонду на відкриття простору знадобилося б значно більше часу.

Тренажерний зал обладнали так, щоб можна було опрацьовувати всі групи м’язів: силові тренажери, орбітреки, бігова доріжка, велотренажери, горизонтальний тренажер.

У масажному салоні проводять апаратні процедури (вакуумно-роликовий масаж, кавітацію), дитячі масажі (від трьох місяців, для цього придбали спеціальний стіл), класичні, відновлювальні, розслабляючі, лімфодренажні, антицелюлітні масажі, а також гідромасаж.

Тренерами в залі працюють також ветерани

Наразі у закладі працює п’ятеро людей — масажисти, тренери та адміністратор. Двоє тренерів — ветерани: Богдан Грицан, багаторазовий чемпіон України з пауерліфтингу, та Володимир Хлян, побратим Івана з часів АТО. Треба сказати, що тренування з ветеранами — це додаткова мотивація та психологічна підтримка для захисників і захисниць, які приходять займатися в зал.

Сам Іван Кожак нещодавно закінчив курси масажу і вже починає приймати перших клієнтів.

Проєкт має і соціальне спрямування. Уже сьогодні для ветеранів тут діє програма «Ветеранський спорт», а прикордонники можуть отримати знижки на послуги. З-поміж клієнтів — діти та люди, які проходять реабілітацію після інсультів і інфарктів.

З початком нового навчального року подружжя планує співпрацювати з місцевим навчально-реабілітаційним центром для дітей та запрошувати місцевих школярів у свій зал на уроки фізкультури. 

“Наш бізнес показує: навіть у невеликих населених пунктах люди охоче займаються спортом і піклуються про своє здоров’я, якщо створити для цього умови”, — переконана Надія Кожак.