Переможці Варто+ГО відкрили у місті Жовква Львівської області ветеранський штаб «Свій до свого». Це уже пʼятий простір для ветеранів, започаткований громадською організацією «Об’єднання Добровольців».
«Тут ветерани та їхні родини можуть зібратися, щоб поспілкуватися, отримати юридичну консультацію чи психологічну підтримку. Для реалізації цієї ініціативи громаді передали меблі та обладнання, придбані за кошти, які ми отримали від Українського ветеранського фонду», — розповідає ветеранка, голова ГО «Обʼєднання добровольців» Олена Живко.
До реалізації ініціативи долучилася Жовківська міська рада та інші партнери.
Планується, що на базі простору будуть організовувати також зустрічі для дітей, які втратили батьків на війні. Також сюди запрошують родини військовослужбовців, демобілізованих військових.
Ідея створювати ветеранські простори саме в малих громадах області зумовлена тим, що зазвичай робота з ветеранами краще налагоджена у великих містах. Натомість у малих громадах бійці, які повертаються з війни, часто не мають змоги отримати необхідну підтримку та допомогу.
За словами Олени Живко, важливо показувати ветеранам, які повертаються додому, незалежно від того, мешкають вони у великому місті чи селі, що поруч є люди, готові допомогти впоратися з наслідками війни і повернутися до цивільного життя.
Про те, як переможці Варто+ГО «Обʼєднання добровольців», працюють з ветеранами на Львівщині, читайте тут.
Ці надзвичайні хлопці та дівчата завітали з колядою до гончарної майстерні Dovgan-art, переможців конкурсу #ВАРТО від Фонду.
Це початок доброї традиції для ветеранського бізнесу родини Довганів.
Майстерню гончарного ремесла у селі Хотів на Київщині заснував ветеран Володимир Довган та його дружина Оксана.
У магії гончарства Володимир вже понад 30 років і, як ніхто інший знає, що глина здатна лікувати.
Адже саме гончарство допомогло Володимиру після демобілізації й тепер допомагає іншим ветеранам та ветеранкам.
Подружжя стало переможцями конкурсної програми #Варто 2.0 від Українського ветеранського фонду та отримало кошти на розбудову своєї унікальної гончарні. Нещодавно артрезиденція відчинила свої двері.
Роботи ще багато – попереду ремонт. Проте потрібно жити тут і зараз. Потрібно радіти кожному дню та кожній можливості. Ось і ми радіємо, що вже маємо стіни, дах, вікна нашої оновленої майстерні та непереборне бажання рухатись вперед. Це ми й відсвяткували.
Вже маємо місце, де зустрічати гостей та влаштовувати майстер-класи. Колядники по-справжньому заколядували наш простір на процвітання та добру долю, прийшли наші добрі друзі й разом ми відзначили цей день. А далі – працюймо та розвиваймося!”, – каже Оксана Довган.
Попереду в артрезиденції подружжя Довганів безліч заходів, зустрічей, проєктів, вишуканих горняток, тарілок, наповнених силою давнього українського ремесла.
Гончарна майстерня ветерана Володимира Довгана – це можливість дізнатись і зрозуміти своє коріння, свою самобутність.
Пишаємось нашими переможцями й щиро радіємо їхнім перемогам. Щасливої дороги!
Втілити креативний задум та піклуватись про найвищу якість послуг — досяжна ціль Юрія Грицака, ветерана та підприємця з Львівщини. У сімейному кафе, яке він створив разом із дружиною Мар’яною, на клієнтів чекають ароматні напої, свіжа випічка та … справжні мурашки! Про те, як власна справа допомогла ветерану повернутись до цивільного життя та про вчасну фінансову підтримку від Українського ветеранського фонду — далі про все по черзі.
Юрій Грицак розпочав військову службу ще у 2014 році. Він виконував завдання інженерної підтримки українських військ у зоні АТО. Згодом демобілізувався і повернувся до цивільного життя. Вирішив почати з саморозвитку. Вивчав англійську мову, пройшов спеціальні курси, аби почати власну справу.
Разом з дружиною Юрій створив місце відпочинку для сімей у рідних Винниках. Грицаки придбали приміщення і вклали душу у його облаштування. Так з’явилося кафе “Coffee Ant”. Його легко знайти на карті ветеранських бізнесів, яку створили LUN, УВФ та Uklon. На цій інтерактивній карті зібрані ветеранські кафе, майстерні, крамниці. Мапа постійно наповнюється, тож підтримати ветеранів та їхні родини тепер ще простіше. Знаходьте себе на карті та дивіться, які ветеранські бізнеси є поряд.
За словами Юрія, родзинкою закладу “Coffee Ant” є один з найбільших у світі формікаріїв. Оселю для мурах виготовляли майстри з Харкова. Це була кропітка робота, адже проект — унікальний за масштабом і формою. На фермі мешкає колонія італійських мурах. Два роки тому вони приїхали в пробірці. Наразі колонія неабияк збільшилась. За декілька років вони заселять усі гнізда мега-формікарію.
Мар’яна, дружина ветерана, підкреслює: “Цей вид мурашок особливий — зовсім не їдять цукру, лише зерно. Ще вони невибагливі у догляді та самостійні. У кожного мурашки своя роль. Є робітники, ті, що переносять їжу, інші прибирають, ще є розвідники-вояки тощо. Спостерігати за ними дуже цікаво і дорослим, і дітям. А ще це заняття дуже заспокоює”.
Кафе працює вже 2 роки, є пунктом незламності, слугує укриттям під час повітряних тривог. Оскільки кафе створила сім’я для сімей, тут є і дитячий куточок. Пізнавальне і смачне дозвілля стало традицією для багатьох місцевих родин.
У мурашок, як кажуть постійні відвідувачі, пригощають гарячими напоями та свіжоспеченими круасанами. Спеціальну пічку власники придбали за кошти програми відшкодування від Українського ветеранського фонду.
Ветеран згадує: “Раніше ми брали обладнання в оренду і воно було досить неякісне. Ми хотіли найкраще для наших клієнтів. Тож купили нову піч для випікання круасанів, хліба та іншого. Кошти отримали за програмою відшкодування від УВФ”.
Попереду у сім’ї Грицаків ще багато планів та задумів. Підтримувати ветеранів-підприємців та їхні сім’ї — місія Українського ветеранського фонду Мінветеранів. УВФ створює можливості для ветеранів у розвитку власної справи. Зокрема, пропонує швидке відшкодування коштів за покупку у сумі до 20 000 грн. Цією можливістю скористалися герої нашої історії. Щоб і вам отримати відшкодування, потрібно лиш зібрати пакет копій документів та заповнити заявку. Процедура проста і швидка, а усі деталі – на нашому сайті.
«Поки я лежав у лікарні, замовив компоненти для дронів. Я сам паяти не можу, бо важко тримати паяльника. То дружина паяла, а син помагав. Так ми зібрали перший дрон».
Для В’ячеслава це була перша проба пера у написанні заявки на конкурс. І з першої спроби успішна! Розповідаємо про непростий, але впертий шлях ветерана
В’ячеслав Стражець – інженер за фахом. 10 років працював на залізниці. Згодом перейшов з колій на дороги – за кермом вантажівки транспортував товари Європою. Перед повномасштабним вторгненням саме готував візу для нових рейсів. Проте інтуїція підказувала – скористатись нею вже не буде потреби. З передчуттям вторгнення підготував усі документи та банківські картки. Але сім’я залишилась вдома.Для В’ячеслава це була перша проба пера у написанні заявки на конкурс. І з першої спроби успішна! Розповідаємо про непростий, але впертий шлях ветерана
«Навіть якби я поїхав за кордон, я б одразу повернувся. Відчував, що повинен це зробити. Та я не одразу пішов у військкомат. Дружина мене не пускала, забрала ключі від машини. Але я наступного дня поїхав туди велосипедом. Вистояв чергу, пройшов комісію і так став на службу. Я не мав військового досвіду, не брав участь в АТО. Відчував, що не виконав свій обов’язок. У лютому 2022-го не вагався ні хвилини» – говорить В’ячеслав.
Перші два місяці Стражець служив у роті місцевої охорони. Згодом приєднався до бойового підрозділу. З 17 квітня 2022-го воював на Донбасі. Наприкінці травня під час мінометного обстрілу отримав складне поранення, коли надавав допомогу побратиму. Праву руку лікарі ампутували, та ліву вдалося зберегти.
Вже під час реабілітації В’ячеслав міркував над тим, чим зможе бути корисним як одужає. Так звернувся до теми FPV-дронів. Ними ветеран зацікавився ще рік тому.
«Поки я лежав у лікарні, купив комплектуючі для дронів. Вони прийшли поштою одночасно з моїм поверненням додому. Я сам паяти не можу, бо важко тримати паяльника. То дружина паяла, а син помагав. Так ми зібрали перший дрон» – згадує В’ячеслав.
Фото 2. Випробування зібраних дронів проходять успішно
Люди чомусь думають, що прийдуть ветерани, от вони воювали, і все тут зроблять на місцях.
Ветеран навчив сина пілотувати. До того сам тренувався керувати дроном на симуляторі. А ще пройшов декілька профільних курсів. Там, зокрема, дізнався як відкрити свій бізнес зі збірки дронів. В’ячеслав переконаний, якби збирав дрони на волонтерських засадах — далеко не поїхав би. Тому пішов шляхом підприємця, аби бути самоокупним.
Нещодавно Стражець відкрив ФОП. Бачить у цьому ряд переваг для ветерана-підприємця. По-перше, він сплачує податки, підтримує волонтерські фонди. По-друге, готовий працювати з бюджетними установами. Для цього треба, щоб продукт був сертифікований. Ветеран знайшов партнерів, які в цьому допомагають.
В’ячеслав Стражець вже має перші замовлення. На шляху до втілення ідеї він дізнався про конкурс від Українського ветеранського фонду, який цьому посприяв.
«Ще в реабілітаційному центрі я проходив курси за напрямком стратегічного розвитку громад. Думав, буду облаштовувати життя на місцях. Але ні. Люди чомусь думають, що прийдуть ветерани, от вони воювали, і все тут зроблять на місцях. Але такого не буде. Ветеран – це перша людина, яка потребує допомоги від суспільства».
Думав, що отримати грант нереально, що треба бути супер-пупер підприємцем чи вундеркіндом.
На курсах пораненим бійцям розповідали про написання проєктів. Зваживши всі за і проти, ветеран вирішив відкрити власну справу. Від побратимів дізнався про програми фінансування для ветеранського бізнесу від УВФ. Вирішальний вплив мала зустріч з ветеранами — переможцями цих програм:
«Це Володимир Скосогоренко, він займається часником. Тарас Якобчук, займається кухнями й обладнанням. Я з ними поспілкувався ближче. Володимир дуже допоміг мені, все пояснив. Каже, досить йти, давай біжи. І так я подав заявку на конкурс ВАРТО: Золоті руки від УВФ і виграв з першої спроби. Я й сам не очікував. Думав, що отримати грант нереально, що треба бути супер-пупер підприємцем чи вундеркіндом. Але ні, все набагато простіше» – говорить В’ячеслав Стражець.
В’ячеслав точно знає, як тільки починаєш щось робити – процес іде. На запитання як йому бути ветераном, який займається власним бізнесом, відповідає бадьоро і з запалом:
«У мене стало менше вільного часу, його практично немає. Я встаю зранку, і поїхав. Ми тільки починаємо працювати, бо ще немає всього обладнання. Але вже є двоє працівників. Свого побратима взяв на роботу. Він отримав поранення одночасно зі мною. А за пілота у мене син. Він часом випробовує наші дрони, хоч йому тільки чотирнадцять».
Фото 3-6. В’ячеслав за роботою в майстерні
Активна комунікація, потреба в залученні спеціалістів – ті питання, які зараз особливо актуальні для підприємця. І хоч ветеран звик все вирішувати самостійно, з відкриттям бізнесу ресурсу стало обмаль. Найближчим часом шукатиме бухгалтерів. Адже документів стає все більше, потрібен порядок. В’ячеслав переконаний, помилка може коштувати значно дорожче, ніж оплата праці кваліфікованої людини.
Фото 7-8. Уже скоро майстерня ветерана зі збірки дронів поповниться новим обладнанням завдяки фінансовій підтримці Українського ветеранського фонду Мінветеранів
“Потрібна елементарна повага від людей”
А ще зросла відповідальність за людей.В’ячеславпіклується про комфорт працівників, уважно облаштовує робочі місця. Каже, нині важко знайти хороших спеціалістів. І не тільки йому. Наводить приклад: «Якось у магазин прийшов чоловік. А ти не хочеш до нас вантажником? – каже до мене. А я показую, — ось, рука залізна, що я вам поможу? Він, звісно, перепросив. Але ситуація показова».
Про те, чого очікує ветеран від суспільства, говорить коротко і точно: «Потрібна елементарна повага від людей. Ветерани – це ж ті, хто віддав для держави більше, ніж податки. Але люди часто бояться глянути в очі чи щось сказати. Намагаються вдавати, ніби тебе не існує».
Фото 9. Деталі
Сім’я – це те, що тримає
Найбільшою опорою в реабілітації та поверненні до цивільного життя ветеран вважає родину. Згадуючи тривалий період лікування та реабілітації, не уявляє як би впорався без допомоги дружини. В’ячеслав переконаний, сім’я – це те, що тримає. Особливо в критичних ситуаціях:
«Під час евакуації я важко поранений йшов ще три кілометри. Щоб вижити, треба було докласти зусиль. Тому я згадував дітей, свою дружину, і знов підіймався. Думав, якщо зараз засну, то точно вже не встану. І так тримався. Тому сім’я дуже витягує. А ще батьки, друзі, побратими».
Сім’я стала опорою В’ячеслава у його відновленні та прагненні виготовляти дрони. А Український ветеранський фонд фінансово підтримав ветерана на шляху до підприємництва та успішної реалізації мрії. Такі проєкти дуже цінні, адже коли ветеран розвиває власну справу, він переносить дух побратимства в цивільне життя. Цим продовжує підтримувати побратимів на шляху до Перемоги.
Дякуємо ветеранам за службу, за свідому позицію, міцний дух і впертість.
Богдан Пантюшенко. У 2014 році — танкіст 1-ї окремої танкової бригади, позивний “Броня”. Командир танка.
18 січня 2015 року під час запеклих боїв в районі Донецького аеропорту російські бойовики підбили його танк і захопили екіпаж під час операції біля села Спартак.
П’ять (!) років полону. Разом з іншими військовополоненими його звільнили з неволі під час обміну 29 грудня 2019 року.
Тепер, у 2023 році, Богдан починає робити кроки, досить впевнені, у бізнесі.
За підтримки Українського ветеранського фонду він разом із дружиною працює над відкриттям сімейного кафе в одному з населених пунктів під Києвом.
Назва закладу – TrePoїsty.
“Ми з дружиною вже давно планували відкрити кафе. Спочатку був задум бургерної, потім дізналися про грантову програму від УВФ. Ідею свою обговорили із фахівцями, багато консультувалися. Це дуже кропітка робота, я чимало читаю, працюють технологи та інші фахівці”, – розповідає нам пан Богдан.
Пантюшенки – молоді батьки. Тому й вирішили, спираючись на власний досвід, що обов’язково в концепції закладу повинно бути дитяче меню та зона для дітей.
“Перш за все, ми створимо затишне сімейне кафе у передмісті Києва, яке буде приймати сім’ї з дітьми. Наша мета – забезпечити їм комфортну атмосферу. Де вони зможуть відпочити та насолодитися якісною їжею та невимушеною обстановкою. Тут можна буде проводити дитячі свята з аніматорами тощо”, – говорять наші заявники.
“Ми хочемо створити заклад харчування, який поєднує в собі сучасну швидку європейську кухню, сучасний еко інтер’єр з традиційними українськими елементами. Ми хочемо при кожній можливості підтримувати та популяризувати українське в своєму закладі. Хоча і формат закладу харчування не передбачає навчання чи виховання дітей, але ми створимо атмосферу та дитячу зону, яка буде сприяти любові до Батьківщини”, – наголошують Пантюшенки.
З боку УВФ на реалізацію цієї ідеї – майже три мільйони гривень.
“Витратимо ці кошти на кухонне обладнання, ремонтні роботи, покриємо частково оренду приміщення”, – ділиться пан Богдан.
Учасники Сил оборони та ветерани російсько-української війни матимуть вагомі знижки на продукцію, також заклад буде долучено до дисконтної системи Всеукраїнське об’єднання захисників України “Українці разом”, кажуть наші заявники.
Наразі тривають активні роботи із облаштування сімейного кафе. Очікуване відкриття – весною 2024 року.
Ви також можете почитати історію ветерана Дмитра Поліщука та його підприємства за ось цим посиланням.
Громадська організація “Номад.Лів” — одна із тих, що перемогла у конкурсі проєктів Варто+ГО 2023” від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
Вони вже реалізують проєкт розвитку сімейного ветеранського бізнесу та бізнесу чинних військових та їхніх родин. Вони працюють. Вони допомагають. Вони надихають. Вони навчають та навіть водять у мандрівки в гори. Ба більше учасники навчальної програми ГО “Номад.Лів” вже показали результат – стали переможцями нашої конкурсної програми Варто: Золоті руки! Тож, з гордістю розповідаємо про наших переможців, які навчають наших майбутніх переможців.
Свій шлях допомоги ветеранам “Номад Лів” розпочали у 2015 році. Це був проєкт «Психологічної реабілітації та взаємопідтримки для ветеранів та ветеранок». Від того часу цей проєкт умістив у себе більш ніж 100 заходів – походів у гори та сплавів на байдарках. Понад 1000 ветеранів та ветеранок зі всієї України пізнали неповторний дзен горетерапії та перебування в колі таких, як вони.
Те, що гори лікують, зрозумів засновник проєкту “Номад.Лів” Віталій Дячук. Віталій доброволець, який повернувшись із зони бойових дій, взяв наплічник і пішов у Карпати. Як виявилось, це має просто магічну силу.
Окрім цього, для ветеранів та ветеранок, які втратили кінцівки теж впроваджували психосоціальну реабілітацію походами у гори. А у 2021 році ветерани та ветеранки, які втратили кінцівки покорили вершину Казбек висотою 5033 метри (Грузія).
Допомога у психологічній, ментальній реабілітації ветеранам, ветеранкам, особам з інвалідністю – це місія команди цієї громадської організації. Але цього року “Номад Лів” розширюють кордони своєї діяльності та відтепер допомагатимуть розвиватись ветеранському підприємництву від старту до розвитку. Допомагають їм в цьому партнери проєкту – громадська організація “PRO Women UA”. Саме вони провели дослідження цільової аудиторії, виявили потреби щодо навчання та мережування серед бізнесів, створили методику та методологію навчання з розвитку сімейних бізнесів. А Український ветеранський фонд підтримує цю ініціативу.
Processed with VSCO with g1 preset
“Ми орієнтуємо на можливості розвитку сімейної справи у форматі «екскомбатант + один з подружжя/член родини». Наша команда розуміє, що розвиток лише ветерана, без залучення до процесу його реінтеграції родини та партнерів, може мати або короткострокові результати, або не мати взагалі. Тому, на противагу великої кількості проєктів, направлених на навчання лише одного з родини, ми створюємо альтернативу”, – пояснює нам пані Ольга, менеджерка проєкту.
Що отримають ветерани/ки? Допомогу у пропрацюванні власних бізнес-ідей та перетворенні їх на дієві бізнес-плани. Консультування та менторська підтримка ветеранів, ветеранок та їхніх сімей відбулася на навчально-спортивній базі зимових видів спорту “Тисовець” Мініоборони України. Навчання+розвиток+краса Карпат – ось дієва формула. Важливо, що ветерани та ветеранки матимуть ще й потужний реабілітаційний ефект для учасників.
В рамках проєкту “Номад. Лів” проведуть не менше 3 таборів з менторами та психологами для не менше 60 військових та членів їхніх родин.
Програма «Розвиток сімейного бізнесу ветеранів/ок» складається з наступних блоків:
бізнес-табір в Карпатах протягом 7 днів;
менторські сесії;
робота з психологом;
допомога з подачами проєктних заявок на грантові та інвестиційні конкурси (вже маємо перших переможців, а ветерани-учасники проєкту є лідерами рейтингового списку).
Сама програма триває 6 місяців : бізнес-табір (7 днів) – щотижневі зустрічі з менторами онлайн – мастермайнди — щомісячні зустрічі з психологом онлайн — консультації по проєктній заявці (на вимогу).
Табори вже надихнули 60 ветеранів та ветеранок з усієї країни. До їх числа можете долучитись і ви. Всі заходи доступні для ветеранів та ветеранок, одного з подружжя та їх партнерів/ок за попередньої реєстрації на сторінках соціальних мереж “Номад.Лів” та в групах з можливостями в телеграмі.
Миловаріння, валяння, бісероплетіння, ткацтво, створення парфумів. Всього – понад 15 різновидів підтримуючих занять для ветеранської спільноти Вінниці: і дітей, і дорослих. Все це – за сприяння УВФ.
Це – проєкт ВінОК. Його ідейні натхненники переконані, що творчість, арттерапія, здорове спілкування та соціальні активності – це дієві інструменти підтримки, які легко сприймаються людьми, які досі мають бар’єр скористатися безпосередньо послугами психолога.
Проєкт реалізовує громадська організація “Вінницький Центр Освітніх Технологій” за сприяння Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
У рамках конкурсної програми “Варто+ГО” ця громадська організація отримала фінансування на створення підтримуючих занять для військовослужбовців та ветеранів.
У рамках проєкту активісти з Вінниці надають можливість та заохочуємо представників ветеранської спільноти відвідати творчі та підтримуючі заняття, арт-терапевтичні практики.
У ГО наголошують: 38% родин захисників потребують психологічної допомоги. Але їхній проєкт не є прямою психологічною допомогою, він швидше “провокує соціальну згуртованість та звичку витрачати час на піклування про себе”.
“Проєкт може стати першим кроком до психотерапевтичних та медитативних практик в сильних людей, які не звикли витрачати час на себе. Також ми використовуємо методи арт-терапії. У такий спосіб ми пропонуємо трошки відволіктися від тривог та важких думок, наповнитись ресурсом. Ми не просто пропонуємо готовий перелік з більш, ніж 15 різновидів занять, але й дослухаємося до запиту ветеранів та їхніх родин, намагаємось організувати ті види активностей, що дійсно цікаві нашим відвідувачам”, – кажуть у ГО, котра перемогла в нашій програмі.
Йдеться про такі 16 (шістнадцять!) активностей:
Керамічна майстерня;
В’язання
Валяння
Походи природою;
Бісероплетіння;
Мистецькі мандри;
Ткацтво;
Малювання;
Фотошкола;
Миловаріння;
Розмовний клуб українською;
Створення парфумів;
Скелелазіння;
Арттерапія;
Настільні ігри;
Вишивання
Цікаво, що майстри, які наразі задіяні в проєкті, обрані емпіричним шляхом протягом кількох років співпраці: відвідувачі занять мали змогу “голосувати ногами” – тобто, відвідувати тільки ті заняття, які їм цікаві; де майстер чи майстриня достатньо харизматичний, здатні створити атмосферу, що приваблює аудиторію.
“З початку 2023 року ми вже гостро розуміли що хочемо і повинні розширити коло наших відвідувачів саме на ветеранську спільноту. Бо для кого ж ще наразі працювати, як не для тих, хто боронить країну, хто віддавав та віддає свій час та сили, а часто й здоров’я й навіть життя на наш захист. Тож ми почали активно шукати можливості для цього. Отримали підтримку Українського ветеранського фонду. Це просто неймовірно! Саме цього ми прагнули: мати можливість працювати для дітей і дорослих ветеранської спільноти. Дякувати тим, чим можемо: увагою, турботою! Наш проєт – це такий спосіб сприяти розвитку дієвої подяки нашим захисникам, захисницям і їх родинам”, – каже керівниця проєкту Катерина Ботвіннік.
Термін реалізації проєкту – з липня 2023 року по червень 2024-го.
Переможці конкурсу Варто+ГО від Українського ветеранського фонду Мінветеранів — громадська організація “Об’єднання Добровольців” з Львівської області.
Їхня пріоритетна задача на сьогодні — допомогти ветеранам та ветеранкам, дорослим та дітям, які того потребують, адаптуватись до цивільного життя, соціалізуватись та прийняти нові умови та реальність.
“У Львівській області ця категорія людей налічує 200 000 осіб. Більшість з них проживає у територіальних громадах області, в малих містах та селах і потребують допомоги у вигляді найпростішого: поговорити зі своїми, дізнатися, як оформити документи та знати точно, що він «свій»”, — каже Олена Живко, голова громадської організації “Об’єднання Добровольців”.
Пані Олена — ветеранка і на власному досвіді знає, які виклики стають перед ветеранами після повернення та як їм можна допомогти. Далі історія з її слів — історія війни й кропіткої роботи на перемогу та для тих, хто виборює її своїм потом та кров’ю.
Доброволиця
Рішення піти на фронт я ухвалила відразу після повномасштабного вторгнення, оскільки з 2014 року перебуваю у ветеранській організації. Їздила на фронт як волонтер, починаючи з 2014 року. У 2022 році я добровільно вступила до війська. Була в складі 80-ї бригади, яка пройшла одні з найважчих боїв на фронті.
Моїм завданням була евакуація загиблих. Тобто, не ця евакуація, яка відбувається зараз – від моргу до моргу. Часто це було прямо з поля бою до моргу і потім вже до Львова.
То був період, коли не було чітко визначеної лінії фронту. Інколи в містах, у які ми заїжджали, були прориви, їх захоплювали росіяни. Це були специфічні завдання. Непростий час, коли дуже активно змінювалась лінія фронту і дуже були небезпечними саме переїзди.
Але їздити на фронт у 2014-му, чути навіть роботу артилерії десь далеко і відчути на собі війну 2022-го року… Я зрозуміла, що до цього я війни не бачила. Я не кажу, що вона була легша, але повномасштабне вторгнення — дуже сильне, з потужним застосуванням усіх видів зброї. Тому це справді складно та страшно.
Найстрашнішим було те, що коли ти їздив як волонтер, війна була десь там. Вона не зачіпала твою родину, твою доньку, твоїх батьків. А у 2022 році в мене не було хвилювання за себе, але в мене з’явилося страшенне хвилювання за рідних. Безпечних місць в Україні не існує. Ворог може атакувати будь-де.
Специфіка моєї роботи полягала в тому, що я регулярно поверталася до Львова. Тіла ми евакуйовували до Львівського моргу. Навіть тіла загиблих з Житомира нам часто доводилось везти у Львів, бо у Житомирі на той момент була дуже невизначена ситуація. Тобто, ми їхали до Житомира, він був під сильним обстрілом, розпочиналися бої й нас просили поки що, наприклад, тіла не везти.
Коли ми приїжджали до Львова, рідні та волонтери передавали допомогу хлопцям. На південь і схід ми повертались пустою машиною. Тому волонтерська діяльність не припинялася. До прикладу, в березні 2022-го ми активно привозили в Миколаїв дитяче харчування і памперси. Потім маленьких дітей у великій кількості евакуювали та вже такої потреби не було. Відтак, ми привозили вже більше для військових щось.
У вересні 2022 року я повністю повернулася до звичайного цивільного життя. Згодом повернулася і до роботи адвоката, продовжуючи волонтерську допомогу, соціальну допомогу, допомогу у поверненні з фронту.
“Об’єднання Добровольців” та велика війна
До війни ми готувалися всією організацією, для нас не було чогось нового. Я розумію, що немає людини, яка б була повністю готова до війни. Війна — це такі обставини, до яких ти не підготуєшся. Проте, ми розуміли, що на нас чекає.
Громадська організація “Об’єднання Добровольців” – всеукраїнська організація і напередодні повномасштабного вторгнення ми проводили курс для цивільних. Розповідали їм, як поводитися під час повномасштабного вторгнення, про укриття і їхні види. Тобто, ми робили саме такий акцент. На відміну від інших вишколів, де люди вчили цивільних тримати зброю в руках, ми вчили, як правильно ховатися.
Якщо цивільного навчиш тримати зброю, він не завжди адекватно може зорієнтуватися по ситуації, зрозуміти, де наші війська, а де ворог. Цивільний з автоматом може стати жертвою. По ньому можуть почати стріляти: як свої військові, так і ворог. А знання про те, як сховатись можуть вберегти життя.
На наших вишколах військові рекомендували не виїжджати з великих міст до маленьких, і, як виявилися, вони мали рацію. Це показав приклад Ірпеня і Бучі. Все-таки великі міста – як фортеці, їх складніше взяти.
У своєму внутрішньому колі ГО “Об’єднання Добровольців” ми домовилися, як діяти в тих чи інших ситуаціях, що робити, якщо вимкнуть зв’язок. Наша організація долучилася до патрулювання певних об’єктів у Львові, Києві та в інших містах. А я долучилася до війська, тож усі соціальні проєкти відійшли на інший план.
Повернення з фронту: ветерани та громада
Я помітила таку тенденцію: у великих містах набагато краще налагоджена робота з ветеранами та для ветеранів. У час повномасштабного вторгнення, наприклад, у Львові, працює дуже багато міжнародних організацій. Відповідно у менших громадах – цього всього у рази менше. До прикладу, розповім вам , що навіть групова робота з психологом в місті результативніша, аніж в селі чи маленькому містечку. У Львові дружини загиблих приходять на зустрічі й в більшості випадків вони не знайомі одна з одною. В маленьких громадах це проблема: ти відкриваєш душу, а з боку люди, які тебе знають. Люди бояться осуду, бояться про те, що сусіди з села будуть говорити, що, мовляв, “вона ходить до психолога”. У нас бували випадки, коли люди вперше чули, хто такі психологи. Часто вони сприймають психологів як людей, що лікують психічно хворих. І наші спеціалісти мусять це пояснювати.
Коли людина повертається з війни у великі міста (Львів, Київ), родина та саме місто спонукає більше працювати, бути в постійному русі, тому що так побудований світ. Скажу на власному прикладі:коли я повернулася з фронту, мені було дуже складно. На фронті я мало спілкувалася з живими, я постійно бачила загиблих. І мені було дуже складно повернутися в місто, де грає музика, де ходить багато людей, де немає вибухів. Моєю мотивацією була дитина й обов’язки. Ці речі спонукають повернутися до роботи. Навіть, якщо ти не хочеш.
Щодо маленьких сіл та міст. Маленькі громади – це інший прожитковий мінімум та значно вужчий вибір для людини. Там людям важче, немає куди піти, немає кінотеатрів, спортзалів, немає якихось ветеранських середовищ – немає вибору. Банально – людям нудно. Звісно, люди й у великих містах часто впадають в депресії, розпочинають вживати спиртні напої. В маленьких містах, за моїми спостереженнями, іноді складається безвихідь – людина потрапляє в пастку.
Вкрай важливо працювати з такими людьми й показувати, що вибір є, вихід є і що депресія – це нормально, безсоння – це нормально. Це все наслідки війни, які можна подолати. Часом ти думаєш, що з тобою щось не так, що в тебе просто “їде дах”, але насправді така історія є у кожного і треба навчитися з цим жити, скористатись допомогою і повертатися до нормального цивільного життя.
“Якщо ми не навчимось працювати зараз із цими викликами, нам буде дуже складно — ще гірше, ніж зараз, навіть під час бойових дій”
З 2014 року наша ГО проводила безліч проєктів. Це було і відзначення Дня українського добровольця спільно з Міністерством оборони України, щорічні заходи для діточок на зимові свята, виставки «Портрет добровольця на війні», презентація фронтового Кобзаря у Верховній Раді та багато інших соціальних заходів.
Ми робили це за наші членські внески. Наразі усі внески, донати, які в нас є, скеровані на підтримку війська. В планах є багато цікавого, але в пріоритеті – запити від військових частин.
Водночас соціальні проєкти – неймовірно важливі. Зараз дуже важливо вчитися, як повертатися з фронту, як жити з цим всім. Коли повернеться після перемоги велика кількість людей – чи справиться із цим суспільство? Якщо ми не навчимось працювати зараз із цими викликами, нам буде дуже складно, ще гірше, ніж зараз, навіть під час бойових дій.
Аби наші соціальні проєкти й надалі працювали, ми вирішили взяти участь у конкурсі “Варто+ГО” від Українського ветеранського фонду. Скажу відверто, було досить страшно, тому що я, як адвокатка, складаю багато документів, але проєктна заявка – це інша справа. У нас не було досвіду написання грантових заявок, але ми слідували інструкції, написали й наш проєкт набрав найбільшу кількість балів від експертів. Це надихає. Нам приємно, що добровольці не лише вміють воювати, а й ще класно і грамотно писати заявки та розвиватись.
Але найголовніше те, що ми отримали фінансування на ті проєкти, які ми зазвичай робили. Наприклад, Український ветеранський фонд оплатив нам паливо на доїзд до громад Львівщини (а це значна частина витрат), роботу психологів, юристів. Тобто, наша організація і надалі залишається на волонтерських засадах. Ми не отримуємо заробітної плати, але ми маємо змогу працювати. Коли ти маєш стале фінансування – це дуже класно. Навчитися жити цивільно можна, і це дуже важливо. Коли тебе підтримують – це просто супер. Наразі в нас прекрасно налагоджена робота з юристом.
Їздимо в громади, дуже активно приходять сім’ї загиблих. Вони мають дуже багато питань: по отриманні документів, по виплатах. Наші юристи допомагають у вирішенні цих запитів. У нас вже налагоджена робота з діточками полеглих героїв. Щопонеділка проводимо арттерапію з дитячим психологом.
Найважча наша проблема зараз – це залучити до роботи демобілізованих, тих, хто за станом здоров’я або за сімейними обставинами повернувся з фронту. Ми хочемо дійти до кожного ветерана, який знаходиться у громадах, аби він знав ті послуги, які ми можемо надати.
Зараз в громадах ми вже починаємо створювати групи роботи психолога з певними категоріями: , окремо сім’ї загиблих, окремо демобілізовані. В одній з громад хлопці військові попросили нас зробити для дружин семінар та пояснити їм, що відбувається з їхніми чоловіками після повернення з війни. Зараз психолог працює над цим і ми будемо пояснювати дружинам, що їхні чоловіки повертаються іншими, бо на них так вплинула війна. Розуміння один одного допоможе уникнути конфліктів у сім’ях.
Також є запит від старост, керівників соцвідділів щодо того, як їм правильно спілкуватися з військовими та демобілізованими, яких фраз варто уникати. Це дуже важливий аспект, тому що не всі можновладці та люди, які працюють з цією категорією людей, до кінця розуміють, як спілкуватися. Ми розпочали роботу й у цьому напрямку.
Окрім того, ми проводимо ветеранські зустрічі з Христиною Панасюк. Це теплі та класні зустрічі. Наше головне завдання — не зібрати повні зали, а згуртувати саме ветеранів. Знаєте, вони тоді розкриваються, вони говорять, вони спілкуються всі однією мовою. Мені здається, що там, навіть якщо помовчати, то все одно, один одного буде розуміти.
Ми будемо продовжувати проводити такі зустрічі вже в інших громадах. Комфортне коло побратимів, побути серед своїх – це також терапія.
Загалом, роботи багато і ми продовжуємо працювати на спільну справу.
Нагадаємо, що незабаром стартує конкурс від Українського ветеранського фонду Мінветеранів, покликаний підтримати громадські організації, що працюють із ветеранською спільнотою.
Громадська організація «Асоціація приватних роботодавців» – переможці нашої конкурсної програми Варто+ГО. Пріоритетом своєї діяльності на сьогодні вони визначили – допомогу ветеранам розвивати власний бізнес.
“Це наш найменший вклад, який ми можемо зробити у якості подяки цим людям за те, що вони зберігають нашу незалежність”, – впевнено говорить Олександр Чумак, керівник організації.
Тепер розповідаємо детальніше і про наших переможців, і про їхній важливий проєкт.
Харківська ГО “Асоціація приватних роботодавців” вже понад 10 років має власну місію – об’єднувати практиків для розвитку підприємництва і створення сприятливого бізнес середовища.
За роки своєї діяльності вони реалізували безліч проєктів: проводили кампанії та просували реформи для економічного розвитку, консультували сотні підприємств, сприяли аби влада та бізнес були партнерами, допомагали інтегруватись та працевлаштуватись переселенцям та багато чого іншого.
Після 24 лютого з’явились нові завдання, які взяла на себе “Асоціація приватних роботодавців”. На деокупованих та прифронтових територіях потрібно відновлювати логістику та торгівлю. Для цього ГО активно працює: вивчає ситуацію, консультує підприємців, налагоджує логістичні зв’язки. Ба більше, члени ГО привозять гуманітарну допомогу тим, хто того потребує.
Окрема, особлива увага громадської організації – це ветерани-підприємці. Ветерани/ки-підприємці віддали своє здоров’я, свій життєвий час, захищаючи кожного з нас , тепер ми повинні допомогти їм у становленні їхньої власної справи.
“Асоціація приватних роботодавців” вже має досвід менторства ветеранів підприємців, тож вони взяли участь у конкурсі проєктів #Варто+ГО, отримали фінансуванні і потужно продовжують допомагати розвивати ветеранський бізнес.
Проєкт “Центр підприємницьких ініціатив ветеранів “Новий відлік” – це навчальний курс з підприємництва. Експерти проєкту навчають учасників та допомагають започаткувати або розвинути власну справу.
У рамках цього курсу ветерани та ветеранки, а також члени їхніх сімей вивчають:
Реєстрація бізнесу. Вибір форми оподаткування
Як вибрати успішну бізнес-модель.
Ефективні комунікації
Управлінський облік
Продажі та робота з клієнтами
Робота з командою
Гранти для ветеранів. Як отримати.
“Наразі ми набираємо вже другу групу та закінчуємо навчання першої групи. 4 листопада у нас буде пітчинг проєктів наших учасників. Тобто, ветерани та ветеранки представлятимуть свої бізнес-ідеї, а експерти будуть додавати зауваження та пропозиції. Але особлива горідсть для нас – це те, що серед наших учасників вже є переможці конкурсної програми від УВФ Варто:Золоті руки”, – ділиться з нами пан Олександр.
Бажаємо учасникам проєкту цікавих та корисних лекцій і плідної праці у бізнес-сфері! Та звісно чекаємо вас у наших майбутніх конкурсних програмах. Пишаємось, що можемо підтримати ветеранів і громадські організації, які допомагають ветеранській спільноті.
Вони виготовляють 11 видів олій холодного тиснення! Уявляєте? Кокосова, з чорного кмину, макова, конопляна, рижієва, з розторопші, з волоського горіха, гарбузова, лляна, гірчична та кунжутна олії.
Сьогодні знайомимо вас зі ще однією справою, котра живе завдяки любові та впертості. Це – сімейне виробництво крафтових олій на Прикарпатті – “Опільські олії”. Вони отримали додаткові 20 тисяч гривень на розвиток свого бізнесу від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
“День народження” бізнесу – 24 серпня 2019 року. Саме тоді перший раз брали участь у ярмарку крафтових виробників в Івано-Франківську.
А все почалося з того, що тато пані Роксолани повернувся з району проведення антитерористичної операції, і мав проблеми зі здоров’ям.
“Йому потрібно було оздоровитися, і нам радили лляну олію, котра добре допомагає шлунку та судинам. Я знайшла в аптеці, але на ній було зазначено, що термін придатності – два роки. Мене це тоді здивувало: бо ж яка олія може зберігатися два роки? Ми шукали оптимальний продукт, але коли вчергове отримали посилку, а олія була гіркою, вирішили почати створювати продукт самі. І купили прес”, – пригадує пані Роксолана той період.
Вона працювала тоді в Чехії, придбала пристрій, і коли вперше відтиснули, то захопленню смаковими якостями олії не було меж.
“Вона була надзвичайною”, – каже Роксолана. Спочатку виготовляли лише собі та близьким.
Але ця справа мала неймовірний вплив на батька після війни.
“Його поглинуло виробництво олії. І дуже допомогло переключитися з війни, це був просто розворот на 180 градусів. І ми почали шукати й інше насіння: кунжут, гарбуз… Потім замовили вже й професійний прес, темні пляшки для фасування продукту, етикетки”.
Далі було запрошення на різні ярмарки та фестивалі, справа почала набирати обертів, але сталася епідемія коронавірусу.
Але й це не зупинило родину з Прикарпаття – дослідили історію села та почали запрошувати людей на екскурсію, заодно і запрошуючи до дегустації олій. Для цього почали випікати хліб.
“Слово за слово – і до нас почали їздити на тур вихідного. Першими, до речі, приїхали медики з обласної лікарні. Їм, під час важких буднів, важливо було перезавантажитися… Пам’ятаю той двоповерховий автобус з 50 людьми…”
У 2022-му оклигали та знову почали набирати обертів.
Метод холодного тиснення відрізняється від технології на великих заводах. Наприклад, там насіння можуть підсмажувати заради збільшення обсягу олії. Це дозволяє отримати на 10% більше готового продукту, що вкрай суттєво для великих об’ємів. Натомість «Опільські олії» виготовляються із сирого та необсмаженого насіння.
Сировину закуповували на Херсонщині та Миколаївщині – але з повномасштабним вторгненням ситуація змінилася.
Так, справа постраждала від окупації Херсонщини та замінування полів, бо такого якісного насіння більше ніде не знайдеш. Так само ми залежали й від Харківщини, адже до 24 лютого реалізовували продукцію на вже знищеному окупантами ринку Барабашова.
Але через деякий постійні клієнти самі вийшли на зв’язок – ті, яким “Опільські олії” допомагали при хронічних захворюваннях.
“Після 24 лютого ми починали з нуля: нові покупці, нові постачальники насіння. Через стрес, пов’язаний із війною, у людей загострювалися хронічні захворювання. І ми почали знову працювати”, – говорить пані Роксолана.
Зараз, через півтора року повномасштабного вторгнення, “Опільські олії” збільшили виробництво продукції, придбали потужніший прес, та почали виробництво трьох нових олій: макової, з чорного кмину, з розторопші.
Відправлення посилок відбувається щоденно – від 20 до 50 щодня. Рекорд був – 70 посилок за день. А в суботу та неділю приймають групи туристів, зокрема – і школярів.
Усі олії мають користь для здоров’я. Скажімо, олія з льону багата на вітаміни Омега-3. А в складі олії з волоського горіха чимало вітамінів А, Е, С, К, Р і групи В. Ця олія допомагає зміцнити судини, зменшує рівень холестерину, знімає подразнення, нормалізує рівень цукру у крові та підтримує роботу суглобів.
“Опільські олії” роблять українців здоровішими та сильнішими.
Сайт працює у тестовому режимі.
Зауваження та пропозиції просимо надсилати на e-mail:
