Анонімне онлайн-опитування “Потреби та перешкоди ветеранів при працевлаштуванні” проводиться Українським ветеранським фондом Мінветеранів у межах комплексного однойменного дослідження з метою визначення бар’єрів та перспектив для ветеранів на ринку праці.
Наша місія – підтримати тих, хто боронить наше майбутнє.
Для нас важливо наростити потужності для того, щоб наші ветерани та їхні родини отримали підтримку для розвитку, зокрема, у працевлаштування, перекваліфікації та адаптації. Робимо сильних сильнішими!
Дмитро Дубровський став амбасадором Українського ветеранського фонду. Він – співзасновник та CEO сервісу Uklon.
Впевнені, що досвід Дмитра буде корисним для ветеранів та ветеранок. Особливо під час їхньої адаптації до життя в повоєнній країні та працевлаштування на цивільному ринку праці.
Андрій Ремізов – директор ДУ “Офіс з розвитку підприємництва та експорту”
Тетяна Розумій – дружина ветерана, власниця взуттєвої крамниці
Вікторія Шинкаренко – ветеранка, ГО “Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини”
Представник Укрзалізниці
Представник Укрпошти
Модератор: Владислав Грезєв — CEO Lobby X, координатор TEDxKyiv
На учасників чекає виступ спеціального гостя, а також своїми історіями шляху до мрії та її реалізації поділяться: дружина ветерана Оксана Макарова, ветерани Денис Дудник, Володимир Скосогоренко і Тарас Якобчук.
Дмитро Дубровський в 25 років почав працювати над власними проєктами. У КПІ він студіював прикладну математику, деякий час займався програмуванням, а потім, каже, перейшов на “свій хліб” — бо дуже мріяв мати власну справу. Зараз Uklon працює у 27 містах та об’єднує десятки тисяч водіїв, які виконують більш ніж 2 млн поїздок на місяць.
Цей бізнес є соціально відповідальним, адже не був байдужим до довкола військових та ветеранських тем ще з 2014 року, за спиною в компанії — реалізовані низка проєктів.
З повномасштабним вторгненням росіян фокус уваги і засновників, і самого сервісу лише загострився на сприянні сектору безпеки та оборони, війську, волонтерам.
А віднедавна Дмитро Дубровський є амбасадором Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
–У 2004 році ви працювали як найманий співробітник в ІТ-компанії, зараз ви — співзасновник і СЕОпотужного сервісу. Чи було вам страшно запускати власний проєкт?
-Я завжди мріяв про щось своє. Після закінчення вишу я працював як програміст,потім став проджект-менеджером, а потім пішов на “свій хліб”. В ті роки ситуація була інша — програмісти отримували не так, як зараз, а трішки більше,ніж решта професій (сміється — ред.).
Як найманий працівник працював роки три. У 2007-му був запуск першого бізнесу — я розробляв програмне забезпечення для служб таксі, ця компанія називалася”Евос”. Uklon ми запустили як side-project, вторинний проєкт компанії“Евос”. І треба визнати, що це дуже корисно — пробувати запускати якісь нові вертикалі — так сталося з Uklon, який розвинувся в потужну компанію.
Чи було страшно?.. В принципі ні. Тоді був молодий, ризиковий (сміється — ред.). Та я й зараз не відмовляюся від ризику (сміється — ред.). Тоді мені було 25-26 років.
–Запуск нової справи з нуля – які б ви помилки свої назвали на той час зараз, з відстані часу?
-Помилка була в тому, що досить повільно вкладали в розвиток компанії. Робили це потроху, і хотіли бачити якийсь прибуток. Мабуть, не вистачало експертизи.Дивлячись назад, розумію, що не вистачало також управлінського досвіду, щоби швидше розвивати проєкт. Це основне, що би я змінив — швидше розвивався б, і не цурався залучати зовнішні інвестиції – раніше мені це здавалося недоречним…
Також я більше вкладався би в людей, і менше економив на людях, на власне фахівцях.Треба брати найкращих. Свого часу ми не розуміли, що краще взяти одну потужну людину, A-level гравця, ніж трьох middle-level, особливо — на ключові позиції.
Найголовніше в будь-якому бізнесі — це команда. Бізнес роблять люди, а не гроші чи інструменти. Потужна команда — потужний продукт, потужний маркетинг.
–Про що має пам’ятати потенційний підприємець, інвестуючи в новий стартап, будуючи з нуля? Ваш досвід.
-Якщо ваш бізнес більш-менш успішний, то найкраща інвестиція — це реінвестиція у вашу справу. Адже ви її розумієте, знаєте, як її масштабувати, зробити ще більш успішною. Ви цим горите, вас це мотивує, і команда бачить, що ви повністю сфокусований на справі.
Зараз це не дуже легко робити і не дуже потрібно, але після війни я б розглядав ринокакцій чи розібрався б у крипті.
У своїй компанії ми запускаємо проєкти, які підсилюють нашу платформу — робимо це у вигляді стартапів. У нас запроваджується культура внутрішніх стартапів. Ми інвестуємо всередині в проєкти, які підсилюють нашу екосистему. В тому числі,ми розвиваємо соціальні проєкти — нам це болить і горить, в це треба вкладатися.
Зараз ми також працюємо в напрямку military-tech — вирішили для себе, що будемо вкладатися в дрони, бо ми хочемо, щоб перемога була технологіями, а не людьми.
–З 2014 року сервіс почав працювати з “Повернись живим”, і відтоді компанія не полишає свого“про військового” вектора, залишається дружньою до ветеранів тощо. Чому ви вирішили бути соціально-відповідальним бізнесом ще з 2014-го, а не обрали позицію “поза політикою”?
-Для мене загадка, чому деякі бізнеси прокинулися лише в 2022 році… Я спілкувався з Дейнегою (Віталієм, засновником Фонду “Повернись живим”) з 2014-го — він розповідав випадки,коли небо на сході світилося від пакетів “Градів”. Мені цього було достатньо для усвідомлення того, що війна триває на моїй землі, в моїй країні.
Тому позиція компанії — це громадянська позиція фаундерів компанії. Сильна нація має мати сильну армію. Якщо цього не буде — ти можеш просто втратити країну і абсолютно всі свої бізнеси в цій країні. Тому, найперше, ми допомагали військовим і саме на військових у нас був фокус. Звичайно, що через рік після повноцінної війни він розширився та загострився. Ми працюємо не лише з фондом”Повернись живим” (сплачуємо частку їх операційних витрат), а й із Фондом Сергія Притули.
Також ми почали великий проєкт щодо збору на ударні дрони з Фондом Dignitas. Хочемо цю тему зробити системною — залучати бізнеси до підтримки маленьких виробників безпілотних, наприклад, технологій. Вважаємо, що за цим може бути наше майбутнє.
7 червня 2023 року Амерікан Юніверсіті Київ та Український ветеранський фонд Мінветеранів уклали Меморандум про співпрацю щодо підтримки та всебічного захисту інтересів ветеранів України, членів їхніх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та членів сімей загиблих (померлих) захисників України.
АЮК є першим приватним університетом, який приносить в Україну силу та досвід першокласної американської системи освіти завдяки партнерству з Arizona State University (ASU), найбільшим та найінноваційнішим університетом США.
Навчання в АЮК – це:
• Дипломи українського та американського зразків;
• Освітні програми на основі програм Arizona State University;
• Американські стандарти освіти;
• Викладачі з усього світу;
• Навчання виключно англійською мовою.
Для підтримки ветеранів, дітей та подружжя загиблих героїв АЮК пропонує індивідуальні повні стипендії на бакалаврські та магістерські програми для осіб, які відповідають критеріям для вступу.
Просимо подаватися на стипендіальну програму якомога раніше, заповнивши форму.
Навчання відбуватиметься у змішаному форматі: частина курсів буде проведена офлайн у кампусі університету, частина – онлайн.
Навчальні програми АЮК розроблені у партнерстві з Arizona State University та пропонують високоякісний навчальний план. Вони зосереджені на кар’єрних потребах з особливим фокусом на практичному навчанні у поєднанні з реальним досвідом обраної галузі та включають у себе можливості міжнародного навчання. Студенти можуть отримати подвійні дипломи: диплом бакалавра/магістра від АЮК і диплом бакалавра/магістра від Arizona State University, обравши навчання онлайн або безпосередньо на кампусі в Аризоні, США.
У 2023 році АЮК пропонує такі бакалаврські програми:
Data Science – програма, яка оснащує студентів необхідними знаннями та навичками, щоб стати критичними аналітиками та досвідченими користувачами даних.
Software Engineering – програма, покликана допомогти студентам стати фахівцями в розробці програмного забезпечення, побудові інформаційних систем та основних концепціях кібербезпеки з міцним фундаментом для інноваційних підходів у розв’язанні сучасних проблем.
Marketing Science – програма, яка надасть комплексні знання та навички з поведінки споживачів, дослідження ринку, комунікацій та технік діджитал маркетингу, а також розуміння бізнес-стратегій та підприємництва
Business Administration – програма, спрямована на підготовку студентів до багатьох ролей у сучасній економіці з навичками та знаннями, необхідними для управління бізнес-процесами.
Global Management – програма, яка надасть практичний досвід та навички для роботи в міжнародних компаніях, урядах і некомерційних організаціях із суттєвим міжнародним компонентом.
Наші магістерські програми:
Technology Leadership&AI– для тих, хто прагне мислити стратегічно та створювати інновації у сфері штучного інтелекту та технології даних на найвищому рівні.
Software Engineering – для тих, хто прагне самостійного планування, організації та реалізації проєктів у сфері розробки програмного забезпечення.
Global Technology & Development– для тих, хто прагне підготувати себе до ролей на перетині питань глобалізації, міжнародної політики, технологій та глобального розвитку, та побудувати кар’єру в сфері технологій та економічного розвитку в Україні.
Global Management– для тих, хто прагне розвивати інновації всередині організації, та бути підготовленим до виконання керівних, бізнесових і лідерських функцій у різних секторах, галузях і країнах.
У будь-яку мить ви можете звернутись на гарячу лінію кризової підтримки Українського ветеранського фонду Мінветеранів:
0 800 33 20 29 Лінія працює безоплатно та цілодобово. На зв’язку — психологи. Телефонувати можуть ветерани, члени їхніх родин, усі українці, які страждають від наслідків війни.
Ми отримали вже понад 13 000 дзвінків. Та допомогли сотням людей
ППО захищає наше небо і життя. Ми захищаємо ваше самопочуття.
Команда Українського ветеранського фонду відвідала обласні військові адміністрації Луцька та Рівного.
Про можливості розповідали Віта Костик, заступниця Виконавчої директорки УВФ, та Данііл Момот, фахівець І категорії Відділу організаційного розвитку та міжнародних і регіональних зв’язків.
Зустрічі у Рівному та Луцьку відвідали:
представники ОВА
громадські організації, які працюють з ветеранами і їхніми родинами
ЗМІ
онлайн долучились представники ОТГ
Було приємно спостерігати активність та щиру зацікавленість у наших проєктах. Учасники зустрічі ставили питання, щоб максимально точно передати інформацію ветеранам і їхнім родинам. Разом ми дискутували про можливі проблеми, які хвилюють захисників і захисниць.
Віримо, що такі зустрічі – це фундамент до взаємодії Фонду, влади та громадськості на місцях. Вони допоможуть ветеранам швидше дізнаватись про те, де вони можуть отримати юридичні консультації, психологічну підтримку, фінанси для бізнесу та все інше, що пропонує УВФ.
Сьогодні знайомимо вас з учасниками Форуму “Повага. Досвід. Перспектива”. Це — незламні ветерани Денис Дудник, Тарас Якобчук, Володимир Скосогоренко та дружина ветерана Оксана Макарова. Вони розкажуть свої історії на Форумі 27 червня.
Оксана Макарова
Приклад сильної та незламної жінки. Втративши все, вона почала спочатку.
Квартиру Оксани в Маріуполі знищили «ocвoбoдітєлі», а найцінніші речі розграбували чи викинули. Їй довелося понад 20 днів прожити під обстрілами біля Драмтеатру.
Оксана та її 2-річний син врятувались й виїхали до Луцька.
Тут вона почала шити військове спорядження для чоловіка на фронт, а згодом власна справа набула обертів.
Денис Дудник
Сьогодні — керівник хабу психологічної допомоги “Танто” в Ірпені. У хабі надають підтримку і ветеранам, які повертаються до цивільного життя, і членам їхніх родин.
Таку місію ветеран обрав не випадково, адже сам постав перед викликами після участі у бойових діях. Окрім того, за своє життя він встиг опанувати кілька професій та запускав різний бізнес. Денис Дудник — один із тих, хто знає, якою є важливою перекваліфікація та освіта в житті ветерана після повернення.
Володимир Скосогоренко
Ветеран, закоханий у свою власну справу. Він створює часникову пасту та чорний часник.
Піти на фронт у 2022 році ветеран не зміг через раніше отримані на фронті травми. На війну пішли його партнери по бізнесу. У самого ж Володимира у цивільному житті надважливе завдання: працювати, розвивати бізнес та створювати робочі місця для побратимів.
Володимир знає, що соціалізація воїнів може тривати роки, але робота допоможе пришвидшити та покращити цей процес.
Тож, ветеран із величезним ентузіазмом розвиває та просуває власний бренд та працює сьогодні для майбутнього.
Тарас Якобчук
Кардинально змінив сферу діяльності після повернення з АТО. Ветеран покинув роботу на телебаченні й разом з дружиною поринув у сферу HoReCa. Їхній шлях до успіху був тернистим.
Тарас каже, що саме нова робота та відкриття власної справи допомогли подолати труднощі, з якими він зіткнувся після повернення. Бізнес подружжя Якобчуків пережив ковід, труднощі та попри все зараз продовжує розвиватись у час війни.
Тарас не на фронті через травми, проте у тилу він продовжує допомагати країні у боротьбі: волонтерство — армії, податки — економіці, створення можливостей — побратимам, які повернуться з фронту.
Кожен із цих проєктів підтримав Український ветеранський фонд.
Послухати історії становлення, втрат і здобутків наших ветеранів і їхніх родин можна онлайн та офлайн. Реєстрація на форум обовʼязкова за ось цим посиланням.
Розмовляючи з майором ЗС США Ді Джеєм Скелтоном, відчуваєш спокійну міць людини, яка в своєму житті пройшла купу важких випробувань, але здолала їх і навчилася жити за нових життєвих обставин.
У таких людей особливі і стиль спілкування, і світогляд. Вони не обіцятимуть нічого зайвого – але те, що пообіцяли, точно зроблять. А ще вони знають, як допомагати пораненим ветеранам: Скелтон є одним зі співзасновників Paradox Sports – організації, яка допомагає ветеранам адаптуватися до мирного життя через активний, часом екстремальний, спорт.
Ді Джей – багатогранна людина: вільно володіє китайською, багато читає, і книжковим полицям у його будинку в Монтереї, штат Каліфорнія, позаздрять чимало букіністів. А ще замість втраченого ока у Скелтона – зображення піратського Веселого Роджера, яскраве свідчення небажання здаватися і непереборного почуття гумору.
– Ді Джей, після того, як у листопаді 2004 року вас і вашу роту атакували іракські повстанці під час другої битви за Фаллуджу, два воги влучили в бетон поруч з вами, один з них вибухнув, а кулі вдарили в ліву руку, праву ногу і груди. Що ще гірше, фрагмент, який потрапив у вашу праву щоку, пошкодив верхню частину рота і вийшов зліва. Вас евакуювали ваши бойові товариші, і потім ви опритомніли в Національному військовому медичному центрі Уолтера Ріда, де лікарі сказали вам, що ви ніколи не зможете займатися альпінізмом, ніколи не зможете бігати. Ді Джею, я навів точну цитату однієї з публікацій про вас?
– Так, це доволі точно.
– Скажіть, а у наступні тижні – чи були ваші думки більш спрямовані на ваших бойових товаришів і вашу нездатність бути з ними зараз? Чи це були роздуми про те, що ви будете робити тепер з одним працюючим оком і численними пораненнями?
– Це чудове запитання. Ви знаєте, мої поранення були досить серйозними. Тому, коли я вийшов з лікарні, – а я провів там дуже багато місяців у Вальтер-Ріді і дуже не хотів там бути – то перші емоції були такими: я хотів повернутися до свого підрозділу і продовжувати служити. Тому частина мене як молодого офіцера армії в піхоті, відчувала, що я покинув своїх побратимів на полі бою.
– Впевнений, що у лікарів та психологів для цього є якийсь спеціальний термін.
– Я теж впевнений, що є, але я не залишився там настільки довго, щоб з ними поговорити. Отже, я намагався якомога швидше звідти вийти. Але, знаєте, я не хотів вірити у те, наскільки серйозно був поранений. І я не хотів вірити і приймати оцю реальність, що у мене будуть такі перешкоди, як травма головного мозку і посттравматичний стресовий розлад. І ще практичні наслідки. У мене є фізичні обмеження. У мене немає лівого ока. Я все ще не повністю використовую ліву руку. Тому, знаєте, ми повинні пройти через цей процес, щоб зрозуміти, як робити те, що ми любимо робити в житті. У рамках цього нового стану з цими новими обмеженнями. Я навіть ще не розпочинав цю подорож. Тому для мене просто було важливо повернутися до армії, до свого підрозділу і продовжувати своє життя, ніби нічого не сталося, ніби я не був поранений. Мовляв, просто візьміть мене на адаптацію – і я повернусь назад! Але так не сталося, що наші армії – це дуже великі організації. В них є багато бюрократії і приймається багато рішень.
– Як, на жаль, і в усіх арміях.
– Так, і у кожній країні армія має процедуру, яку проходять поранені воїни, щоб визначити, чи здатні вони продовжувати службу. Так я пройшов через процес, який називається медичною комісією, і армія визнала мене непридатним для служби. На той момент я не мав можливості повернутися на поле бою і приєднатися до своїх солдатів. Але вони знайшли місця в армії, де я міг би працювати і робити свій внесок.
– Ви говорите про свій подальший досвід в Афганістані?
– Не зовсім. Так, після виписки з лікарні в 2005 році і до 2010 року, армія призначала мене на неармійські посади. Я перебував на Алясці, де працював у підрозділі з операцій. Також я працював у Пентагоні, був залученим у політику, працював з документами, що сприяють поліпшенню догляду за пораненими вояками, який надає Пентагон. Я мав можливість працювати в різних організаціях та центрах, допомагаючи впливати на законодавців і допомагаючи їм краще розуміти досвід поранених воєнних і потреби, які мали б бути задоволені, але цього з якихось причин не сталось.
– У госпіталі та перший рік за його межами – хто вас підтримував?
– У мене була моя родина, яка першою з’явилася до лікарні і допомогла мені на початковому етапі одужання. Моя мама, мій тато, моя сестра, а також кузени, тітки та дядьки, які дійсно підтимували. Також до мене приходили члени військової спільноти з мого попереднього життя; вони теж допомагали різними способами. Це дуже важливо, оце братерство і сестринство, яке ми маємо в армії. Я служив декілька років, і лідери, з якими я служив, приходили до лікарні і допомагали мені з переходом до нового життя. Мені дуже пощастило, що в мене була можливість навчатися в Воєнній академії США в Уест-Пойнті, і навіть викладачі з Академії приходили, дзвонили або писали листи і допомагали.
Крім того, я виріс на природі, у спільноті скелелазів. Багато людей з цієї спільноти приходили і підтримували будь-якими можливими способами. Так що мені дуже пощастило, що у мене були ці спільноти, до яких я належав. І люди, деякі з яких не мали жодних зв’язків зі збройними силами, але тим не менш приходили зі своєю підтримкою.
– Кажуть, у США церковні громади досить часто допомагають людям, але це, звичайно, залежить від того, релігійна людина чи ні.
– Церкви є великим ресурсом тут, у Сполучених Штатах. У США дуже багато ветеранських організацій та неприбуткових організацій, які надають допомогу. Люди з нашого суспільства, з місцевих громад, вони допомагають навіть тим, кого ніколи не зустрічали. Але якщо ви знаєте когось, довіряєте і любите, ви будете робити все можливе, щоб допомогти цій людині. Багато з таких відносин, в основному, виникають в університетах, коли ви навчаєтесь. Або в школах, а також на роботі і в інших сферах життя. Так що мені дуже пощастило мати ці відносини, які вже були налагоджені, коли я зазнав травм, і люди могли прийти і допомогти. Церкви, безумовно, є великою частиною цього процесу.
– Один з українських ветеранів, у якого я брав інтерв’ю, був (і досі є) фанатом баскетболу; сам грав і дивився турніри по телевізору. А потім був поранений, йому ампутували ліву руку, і він був у депресії. Але ось, що його дружина сказала йому: так, можливо, ти більше не зможеш грати в баскетбол зі своїми друзями – але ж ця права рука залишиться і буде обіймати нашу трирічну доньку та мене та зможе робити будь-що інше. І саме ця фраза дружини вивела його з депресії. А які слова втіхи подіяли на вас?
– Щодо вашої розповіді – можу сказати цьому українському солдату, а тепер ветерану, що це не означає, що він більше ніколи не зможе грати в баскетбол. Просто тепер він буде грати трохи по-іншому. Він матиме трохи інший вигляд, але завжди знайдеться спосіб, якщо він хоче грати.
– Я, до речі, не виключаю, що він уже намагається грати у баскетбол. Просто тоді була ситуація, коли він був у розпачі.
– Я люблю говорити, що життя потрібно жити за своїми власними правилами, не живучи життям інших людей. Одна річ, з якою я мучився протягом багатьох років і на розуміння якої мені знадобилося багато часу, це те, що я не буду тією людиною, якою був до травми, і я не зможу вчиняти так само і функціонувати так само, якби я був на 100% здоровим розумом і тілом. Тому вам потрібно знайти спосіб прийняти це для себе, збудувати свою гідність і життя на основі нової норми, нового стану. Це вимагає кропіткої роботи, і чим швидше ми зможемо відновити цей фундамент для нового розділу нашого життя, в якому нам доведеться переглянути деякі старі принципи, яких вже не існує, – тим міцніше ми зможемо його побудувати, оточені людьми, яким ми довіряємо і які допомагають нам у цьому. Саме це дозволило мені рухатися далі в житті, отримувати необхідну медичну допомогу, щоб надати мені можливість працювати на посадах, які роблять мене щасливим і дають відчуття, що я вношу вклад і є цінним членом команди, а не благодійністю. Щоб змогти повернутися в спільноту і брати участь у діяльності, яка робить мене щасливим. Мені подобається скалолазання, я люблю ходити в море, я люблю ходити в походи. І я не зможу робити це зі швидкістю, темпом або можливостями людей з нормальним фізичним здоров’ям в суспільстві. Але це нормально. Тож ви знаходите свої нові межі і визначаєте, як це втілити в цьому новому просторі. І коли ви розглядаєте це таким чином, це не “Я ніколи не буду це робити знову”, але “Окей, я все ще хочу робити те, що робить мене щасливим. Як я можу робити це тепер у межах цих нових обмежень?” – це і є нове ставлення до життя. І, чесно кажучи, якщо у людей виникають проблеми з цим, це їхні проблеми, адже в суспільстві конфлікт може бути з будь-яким типом людей.
– Ще один ключовий момент з того етапу вашого життя: коли вам було геть погано психологічно, ваші друзі-скелелази “викрали” вас на природу, у сферу своїх зайнять. І це, наскільки я розумію, виявилося справжнім сеансом терапії. Чи правильно я розумію?
– Так, у моєму житті були люди, які бачили в мені потенціал і не звертали увагу на мій зовнішній вигляд або фізичні обмеження. Їм було важливо просто проводити час разом зі мною, займатися цікавими справами і підтримувати комунікацію та спільноту. У той період мого життя, коли я дивився на себе в дзеркало, я не бачив в собі високої самооцінки і власної цінності. В моїх очах було тисяча причин, чому я ніколи не зможу мати якісне життя. Але саме тоді я не повністю усвідомлював, наскільки це було важливо.
Це назавжди залишиться в моїй пам’яті як момент, коли я усвідомив, скільки ветеранів повертаються з війни без такої підтримки і спільноти. Коли ми занадто слабкі і занепокоєні, намагаючись зрозуміти нове життя, навколо нас є люди, які надихають і мотивують нас, нагадують, що там, за межами, нас чекає дивовижне життя повне можливостей. Це зробило велику різницю у моєму відновленні, було розкішшю, важливим етапом.
І мені було дуже важливо те, що ця підтримка не надходила від військових, а від мешканців місцевої спільноти, які зробили все можливе, щоб я знову почувався частиною групи. Це завжди було фундаментом для мене, незалежно від того, чи працював я в громадських організаціях, чи в армії. Мені не важливо, що робить федеральний уряд. Я не планую прожити решту життя в урядовому середовищі. Я хочу жити в невеликому містечку або великому місті, взаємодіяти з людьми і мати щасливе життя. Я радий, що були можливості, і що вони відчували комфорт у спілкуванні та співпраці зі мною.
Відкрито реєстрацію на оффлайн-тренінг в Києві для ветеранів та членів їхніх сімей.
Дата та час: 17-18 червня, початок об 11:00
Тривалість: з 11:00 до 18:00
IT Network разом із Міністерством у справах ветеранів розпочали нову ініціативу та запустили базові курси з проєктного менеджменту та бізнес-аналізу.
Кращі з курсу зможуть доєднатись до команди цифровізації Міністерства у справах ветеранів і працюватимуть над цифровими проєктами. Це тільки перший захід. У планах — розширити спектр курсів та тренінгів для наших захисників та захисниць.
0 800 33 20 29
Цей проєкт став можливим завдяки 
