Категорія: Новини

Конотоп, весна 2022-го. Місто оточене російськими військовими, магазини закриті, населений пункт на межі гуманітарної катастрофи. Але магазин домашніх напівфабрикатів “Галя Балувана” працює, виготовляє продукцію та годує містян, не підвищуючи при цьому ціни на продукцію.

Це — фрагмент історії ветерана Державної прикордонної служби України Олександра Шапошника, і це — історія стійкості та людяності.

У вересні 2021 року пан Олександр придбав франшизу з виробництва домашніх напівфабрикатів “Галя Балувана”. Мав кафе, але через коронавірус та підняття цін на оренду його довелося закрити.

Всього на прилавку магазину “Галя Балувана” — 90 найменувань. Найбільш поширені — пельмені, вареники, млинці, сирники, чебуреки, котлети, голубці, фарширований перець тощо.

І саме це “меню” рятувало конотопчан під час оточення міста. Олександр Шапошник пригадує, що росіяни були в місті в перші дні російського вторгнення. Відбулося кілька боїв, окупанти приходили на якісь переговори, але місцеві та влада їм не дали ходу. Відтак, місто було закрите на в’їзд та виїзд.

“В цей час ми працювали. Бо і бізнес треба розвивати, і людям допомагати. Треба утримувати робочі місця. Ми шукали можливості. Ліпили пельмені, вареники. Шукали сало, м’ясо, хоча це було важко. Всі магазини були закриті. Складно було знайти й борошно. Ціна на цибулю зросла в кілька разів.. Але ми ціну на свою продукцію не піднімали. Так, заробітку не було, але зарплату своїм людям ми платили. Магазин працював одну-дві години в день, видавали на руки не більше 2 кілограмів продукції”, — розповідає нам ветеран.

Такий режим роботи тривав близько двох місяців. Згодом, коли росіян вибили з Київщини, Конотоп перестав бути оточеним.

Тепер пан Олександр мріє розширити асортимент продукції та почати виготовляти ще й морозиво, кондитерські вироби, джеми та соуси з якісних та натуральних інгредієнтів. Для цього йому треба спеціалізоване обладнання — фрізер для виготовлення морозива та шокери для заморозки продуктів.

Для цього від Українського ветеранського фонду пан Олександр отримає 830 тисяч гривень.

“Це збільшить обсяг продажу продукції власного виробництва вдвічі, збільшить прибутковість бізнесу та збільшаться платежі до бюджету. Так, обсяг продажу за 9 місяців цього року склав 4 млн грн. За відповідний період наступного року плануємо досягти 8 млн грн та сплатити до бюджету 200 тис. грн податку”, — обґрунтовує пан Олександр.

Віримо, що справа ветерана йтиме добре. Він добре справлявся у війську — тому й бізнесові маневри зможе налагодити. За спиною в нього — 27 років у лавах Державної прикордонної служби України. Звільнявся у 2017 році зі званням майора. Станом на 2014 рік виконував завдання на Луганщині, з 2015 по 2017 роки був військовослужбовцем Краматорського прикордонного загону.

“Що для мене перемога? Вихід на державний кордон зразка 1991 року. Без жодних територіальних поступок”, — говорить ветеран-прикордонник, і з його вуст це звучить дуже щемно, дуже переконливо та вкрай потрібно.

Тож поки Сили оборони України наближають нашу перемогу та відновлення контролю над кордонами, ми в УВФ маленькими, але переконливими кроками робимо сильних сильнішими. Нам всім все вдасться.

Фото — з особистого архіву Олександра Шапошника

Підвішена піца для поранених військовослужбовців та медиків у шпиталі.

Ветеран Михайло Рощук — один із 30 переможців конкурсу фінансування #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Він відкриє піцерію у Києві.

“Ідею відкрити власну піцерію запропонував побратим ще у 2020 році. Придбав франшизу від Pizza BRO й зараз готуюсь до відкриття”, — каже Михайло.

Його проєкт спрямований, у першу чергу, на ветеранів, військових та інших співробітників силових структур.

“У нас для ветеранів, військових, добровольців та поліції постійно діють знижки до 25% на піцу, яка позначена в меню. А ще кожен відвідувач чи замовник може підвісити піцу, яку ми передамо пораненим військовослужбовцям та медикам у шпиталь,” — розповідає Михайло.

Він також зазначає, що планує працевлаштовувати до 6-8 людей. Персонал набиратимуть, у першу чергу, серед ветеранів. Адже Михайло сам ветеран й розуміє, як важливо реінтегрувати бійців у цивільному житті.

“Мій бойовий шлях тривав протягом 2015-2016 років. Служив у 11 окремому мотопіхотному батальйоні Київська Русь. Виконували завдання поблизу Троїцького (Донецька область) та Новозванівки (Луганська область). У 2008 році проходив строкову службу. Маю звання старшого сержанта”, — каже ветеран.

Незабаром піцерія відчинить свої двері для відвідувачів. Заклад знаходитиметься на Русанівці, вул. Миколайчука 7а.

“Просто є запас міцності та фінансова подушка. Я не звільнив жодного співробітника та не урізав заробітну плату”, — говорить ветеран Ігор Зінчук. 

Коли з початком повномасштабного вторгнення Росія атакувала ракетами Васильків на Київщині, компанія ветерана не припинила роботу. 

Компанію з безпеки та охорони “Аквілон” (у перекладі з давньоримської –  “північний вітер”) ветеран Ігор Зінчук заснував ще в 1993 році. Вони надають послуги з безпеки та охорони для комерційних підприємств та приватних осіб. Йдеться про пультову охорону та встановлення технічних систем безпеки.

Зараз тут працюють приблизно 80 людей. 

Станом на січень 2022 року компанія ветерана Ігоря Зінчука обслуговувала приблизно 2000 клієнтів. Зараз ця кількість дещо зменшилася, але, зі слів чоловіка, не критично. 

Перші два місяці великої війни, пригадує пан Ігор, жив у офісі. Каже: важливо було підтримувати колектив. І це в час, коли в перші тижні вторгнення на Васильків прилетіло чотири десятки ворожих ракет. Оселі кількох клієнтів “Аквілону” наразі зруйновані або пошкоджені російськими ракетами. 

Але навіть попри війну потреба в послугах “Аквілону” залишалася, ба більше – інші охоронні структури працювали не надто добросовісно і якісно в місті. 

У бізнесі ветерана є й соціальна складова.  

“У нас є тривожна кнопка не лише від злодіїв, а й, так би мовити, медична. Була ситуація, коли одна бабуся пішла в льох і впала. Не могла вибратися звідти. Її чоловік натиснув кнопку, приїхали наші хлопці оперативно, допомогли їй, викликали швидку, зідзвонилися з рідними”, — переповідає ситуацію пан Ігор. 

“А ще в нас є клієнт з Маріуполя. Він вибрався з міста, втративши там все. А тут у нього бізнес. Тому ми охороняємо його майно безплатно”, — продовжує підприємець.  

Чоловік подався на конкурсну програму “Варто” від Українського ветеранського фонду — й отримає 800 тисяч гривень на подальший розвиток справи: “Аквілону” потрібне ще одне авто. Це, зі слів підприємця, підвищить рівень безпеки у Васильківській територіальній громаді, дозволить працевлаштувати нових співробітників. 

“Придбання нового авто для екіпажів охорони гарантує  вчасне прибуття до об’єкта під час виклику, а також дозволить розширити географію надання послуг пультової охорони”, — обґрунтував заявник свою потребу. 

Реалізація цього проєкту, з його слів, дозволить залучити нових клієнтів, це  допоможе компенсувати втрати підприємства, а також дозволить збільшити кількість найманих працівників на 6 осіб, утримати існуючий персонал та збільшити кількість сплачених податків до бюджету. 

У Ігоря Зінчука за спиною — служба у 80-х роках минулого століття в прикордонних військах у складі мотоманевреної групи на китайському кордоні, на Памірі. Пізніше — участь у кампанії в Афганістані, де доводилося перекривати караванні шляхи з Пакистану, унеможливлювати канали постачання зброї тощо. Ігорю Зінчуку тоді було 23 роки. 

Умови служби були екстремальними: зимові морози сягали 55 градусів, а точка, на якій ніс службу пан Ігор, була на висоті 4200 метрів над рівнем моря. 

Після звільнення з війська на початку 90-х минулого століття і почав, як він каже, “працювати на себе”. Із ще двома товаришами започаткували свою справу — монтаж систем безпеки. Згодом це розвинулося до “Аквілону” – який діє та розвивається досі. 

Запитуємо чоловіка, що буде для нього перемогою в російсько-українській війні.

“Коли я зможу поїхати на український Байкал”, — говорить він з іронією. 

Фото — з особистого архіву Ігоря Зінчука

Підтримувати своїх.

Ось що ставить собі за мету ветеран

Ветеран Сергій переміг у конкурсі #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Він буде розвивати власну справу із виробництва комбікорму для тварин та паливних пелет у селі Мошни та загалом на Черкащині.

Підприємництвом чоловік зайнявся після повернення із війни. На фронт він відправився у 2015 році. Був головним сержантом розвідувального взводу механізованого батальйону 128 бригади. Додому повернувся після отриманого поранення під Дебальцевим. Але нині він знову у лавах Збройних Сил захищає нашу країну.

Згадувати про бойові дії Сергій за 2015 рік не хоче. У його пам’яті є місце лише для приємних спогадів — нові знайомства, підтримка рідних та допомога волонтерів. А про теперішні бої — розповідати нема часу.

Основною метою проєкту Сергія Лугері є забезпечення сільського населення більш дешевими комбікормами та паливними пелетами місцевого виробництва, а також розвиток сільської місцевості та розвиток громади. Саме тому на гроші від Фонду він придбає матеріально-технічну базу для фермерського господарства.

Ветеран каже: “У результаті втілення проєкту, саме господарство зменшить витрати на технологічні послуги, оскільки вони надаватимуться за меншими цінами, ніж зараз. Також забезпечить комбікормом та паливними пелетами місцеві виробництва за дешевшою вартістю, завдяки розвитку місцевого виробництва. Будуть створюватися нові робочі місця. Зокрема для ветеранів. А це все своєю чергою забезпечить стійкий розвиток нашої сільської громади…”

Сергій Лугеря має намір реалізувати свою продукцію не лише на території села Мошни, а й для найближчих сіл Черкаського району, тим самим забезпечивши регіон комбікормом та паливними пелетами власного виробництва.

Щиро раді, що можемо підтримати такий важливий проєкт!