min_vet_min

Олександр Голопотелюк: смачна піца з його закладу лікує поранених захисників

 

Ветерана Олександра Голопотелюка знають в Одесі, як громадського діяча та власника піцерії Veterano Pizza. Зараз чоловік відкрив вже другий заклад у спальному районі міста. Допоміг йому у цьому саме Український ветеранський фонд.

Олександр Голопотелюк став на захист країни у 2014 році. Був артилеристом у складі 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Отримавши поранення, Олександр демобілізувався та вирішив відкрити Veterans HUB ODESA. Проєкт був створений з метою допомогти учасникам АТО, надати їм корисну інформацію щодо їхніх прав та можливостей згідно з діючими законами. 

Ветеран придбав піцерію та став власником франшизи Veterano Pizza в Одесі. Настав час нового етапу бізнесу, Олександр запланував відкрити ще один заклад. Тому подав заявку на конкурсну програму від УВФ.

Ветерани є, ветерани працюють

Через декілька років Олександр очолив франшизу Veterano Pizza в Одесі та зробив піцерію особливим закладом. Військові тут можуть спілкуватись у теплому побратимському колі та залишати на згадку свої шеврони. Олександр має вже цілу колекцію таких. Крім цього проєкт має і соціальну складову — гості закладу можуть придбати «підвішену піцу», яку піцерія передає у лікарні та шпиталі для поранених українських героїв.

Завдяки конкурсній програмі #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Олександр отримав можливість масштабувати бізнес та відкрити ще одну піцерію. Виграні кошти підприємець скерував на закупівлю печі, холодильного устаткування, тістоміса та іншого обладнання.  

Як зазначає сам ветеран, для одеситів Veterano Pizza стала не тільки затишним місцем зі смачною піцою, але й сигналом, що ветерани є, ветерани працюють.

Український ветеранський фонд Мінветеранів приділяє особливу увагу проєктам, які мають соціальну складову. Олександр каже, що планує безплатно постачати продукцію у лікарні та шпиталі для поранених. А також працевлаштовуватиме ветеранів і їхніх родин. Тому експерти вирішили підтримати ініціативу Олександра Голопотелюка.

Дивіться більше у спільному відеопроєкті з ШоТам:

Олександр вже мав досвід роботи з бухгалтерським обліком, податковою звітністю, тому йому було не складно зібрати всі необхідні документи та заповнити заявку на конкурсну програму #ВАРТО.

Ветеран відкрив новий заклад. Відповідно на отримані від Українського ветеранського фонду кошти придбає обладнання:

🔻 піч

🔻 холодильне устаткування

🔻 тістоміс тощо

Бажаємо пану Олександру успіхів. Радіємо, що своєю справою він також підтримує ветеранів, захисниць і захисників і їхні родини.

За матеріалами – The Page.

Фото – з особистого архіву Олександра Голопотелюка.

Замовити піцу у ветерана:

Сергій Свириденко: фермер, який вивіз з Донеччини з-під обстрілів 150 кіз

Ветеран Сергій Свириденко — переможець конкурсу #ВАРТО. І ми раді, що можемо підтримати його власну справу. Історія життя пана Сергія унікальна.

Після повернення з АТО у 2016 році Сергій Свириденко заснував екоферму “Козацьке подвір’я” у селі Іванопілля на Донеччині. Тривалий час він розводив там кіз і виготовляв крафтові м’ясні делікатеси і запашні сири.

Але 24 лютого активні бойові дії наблизилися впритул до його населеного пункту. Ринку збуту не стало, а умови для вирощування тварин ускладнилися.

Тому чоловік зважився на переїзд зі 150 козами, обладнанням та технікою за тисячу кілометрів від дому…

До 2014 року Сергій Свириденко жив у Донецьку. Але довкола почали зʼявлятися російські “гастролери”, мітинги, ситуація стала геть напруженою. І тоді усією родиною Сергій “на два тижні” виїхав на дачу в село Іванопілля Костянтинівського району, яке залишилося на підконтрольній території. А вийшло, що зосталися там на 8 років.

Коли Сергій зрозумів, що за два тижні додому вони не повернуться, то пішов до військкомату. Півтора року служив у 54-й бригаді артилеристом. Воював на Світлодарській дузі. А після демобілізації заснував в Іванопіллі козине господарство.

Сергій Свириденко каже: “Чим же ще в селі займатися, як не фермерством? Корови є у всіх, а кози — мало в кого. Спочатку ми придбали сім звичайних кіз. Потім почали вивчати, що й до чого. Замовили з Німеччини першого елітного цапа. І так воно все потихеньку закрутилося”.

Паралельно з тим чоловік почав виготовляти м’ясні делікатеси зі свинини.

М’ясні делікатеси та сири продавали у місцевих крамничках, на ярмарках та через інтернет. Справи йшли непогано. Готувалися нарощувати обсяги виробництва та продажу.

Але 24 лютого почалася широкомасштабна війна і зруйнувала всі плани. Навесні почало “прилітати” в Іванопілля… З травня в селі зник газ. А потім росіяни розстріляли насосну станцію, тож люди залишилися ще й без води.

У господарстві Сергія була власна свердловина. Він каже, що міг би вижити в селі сам, але тримати худобу ставало дедалі важче через дефіцит води та кормів.

У те, що все мине за “пару тижнів”, чоловік більше не вірив, бо мав досвід 2014-го. Тому вирішив виїжджати на більш спокійну територію. Транспортувати таке велике стадо було непросто.

“У мене не було вибору: або кози помруть з голоду в Іванопіллі, або ми переїдемо і я матиму змогу знайти корм для них. Тому я з липня їздив Україною, дивився, куди можна перебратися. Десь по телебаченню вийшла передача про мою ферму, її побачив волинський підприємець Іван Будь. Він і запросив мене до свого старого господарства на Волинь”, — каже чоловік.

Тож на початку вересня Сергій Свириденко найняв скотовоза. На перший поверх завантажив обладнання, трактор, техніку, на другий – 150 кіз. Забрав двох працівниць та готову до продажу продукцію і вирушив у дорогу.

Кози на новому місці вже обжилися. Хоча це було не просто: інший клімат, трава. Сергій каже, що багато тварин перехворіли, шестеро померли. Але наразі вони більш-менш стабілізувалися.

Облаштування на фермі тривають. Дивіться у відео ШоТам.

На розвиток своє фермерської справи Сергій Свириденко отримав фінансування від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. І ми раді, що, переживши стільки всього, пан Сергій продовжує вірити і робити те, що любить.

До слова, Сергій Свириденко брав участь у нашій програмі “20 тисяч” – та отримав 20 тисяч гривень на ПЕТ-пляшки для розливу кисломолочної продукції.

Замовити крафтові сири і підтримати Сергія ви можете, натиснувши на кнопку: 

Ветеран Василь Мартюк створив фермерське господарство «ФАМА»

Василь Мартюк був в АТО у 2014–2015 роках. Після демобілізації повернувся на рідну Тернопільщину й отримав 2 га землі, які засадив малиною. У 2019 році взяв ще 2 га, які додатково засадив обліпихою, ожиною, аґрусом. Врешті-решт ветеран створив фермерське господарство «ФАМА» та став одним з ініціаторів ягідного кооперативу «Файна поляна». Збудували з колегами цех заморожування, сортування, фасування та зберігання замороженої продукції.

Після 24 лютого Василь знову опинився на передовій, але це не заважає думати про майбутнє й розвиток власного господарства. Наразі з бізнесом допомагають родичі. 

«Про ветеранський фонд я дізнався із соціальних мереж. Побачив, що є такий проєкт. Підготували заявку й набрали достатню кількість балів», — розповідає Василь.    

Каже, що складнощів з поданням заявки не було.

«Рекомендую всім, хто має бажання, теж спробувати. Необхідно просто детально описати, що ви хочете та як плануєте це робити», — каже ветеран.

Кошти боєць планує витратити на створення камери глибокого заморожування ягідної продукції.

«Щоб продукція не псувалась, не втрачала якість, її потрібно або дуже швидко продати, або переробити. Бо малина протягом доби псується. Один з найпростіших варіантів  заморожування. Камера шокового заморожування (до мінус 35 градусів) протягом короткого періоду заморожує й зберігає її властивості. Далі вона вже розфасована продається в замороженому вигляді», — ділиться досвідом фермер.

Планується, що нова морозилка буде мати пропускну здатність 3–5 тонн на добу або до 150 тонн за сезон. Ідея такого бізнесу має й соціальний напрям — створення робочих місць у сільській місцевості. 

«Ягідний бізнес потребує великої кількості ручної праці, відповідно це багато робочих місць. Наші поля знаходяться в селі Хоробрів у Зборівській ОТГ, звідки я родом. На одному гектарі працюють 10–15 людей, а зараз у нас чотири гектари ягідних насаджень», — зауважує Василь Мартюк. 

Сім’я ветерана Олександра Ткачука одягає весь світ у “Вишиваночки”

У його вишиванках одружуються, а захисники замовляють своїм дружинам на подарунок. Їх носять у Франції, США, Польщі, купували в Німеччину для одруження.

Олександр Ткачук — колишній контррозвідник і фахівець із кібербезпеки, а тепер співзасновник бренду Вишиваночка.

З початком вторгнення чоловік разом із дружиною вирішив робити те, що підтримає українську культуру. Вони не мали досвіду у швейній справі, але відкрили цех із пошиття одягу в етностилі.

Раніше ветеран 10 років викривав російських агентів. Дружина працювала вебдизайнером. Знання знадобилось, щоб зараз придумувати візерунки для вишиванок.

24 лютого разом із дружиною пішли на блок-пост поруч із домом. Захищали Київщину від окупантів, поки вони не відійшли.

Олександр втратив роботу виконавчого директора IT-компанії. Сім’я переїхала до Івано-Франківська і заснувала свій бренд вишитого одягу.

Дивна зміна роду діяльності? Зовсім ні. Це теж боротьба за Україну, її ідентичність. Вишитий одяг – це наша історія та культура. Те, що колись знищувала і продовжує це робити росія.

Олександр Ткачук переміг у конкурсі #Варто Українського ветеранського фонду. Разом з дружиною вони придбали швейне обладнання. Також тканину, щоб пошити теплий одяг для військових, а із залишків – маскувальні сітки.

Придбати нове обладнання допоміг Український ветеранський фонд Мінветеранів. А ще тут шитимуть фліски та військову форму.

Чому «Вишиваночка» так полюбилася українцям з усього світу — дивіться в новому відео ШоТам.

Ветеран із дружиною будують гончарню, де лікуватимуть ПТСР

Оксана Довган — дружина ветерана АТО. Її чоловік Володимир майже все життя займається гончарною справою — ще з 1991 року. Завдяки перемозі у конкурсній програмі Варто від Українського ветеранського фонду Мінветеранів, подружжя планує перетворити невелику авторську майстерню на центр гончарного мистецтва. Чоловік займається безпосередньо виготовленням виробів з глини, а дружина взяла на себе організаційні питання. 

Фото: з архіву подружжя Довган

«Майстер не може займатися всім. В організаційних питаннях допомагаю я. Усе, що стосується безпосередньо роботи з глиною  цим займається він», — каже Оксана. 

Це не просто бізнес, подружжя ставить собі доволі амбітну мету: відновлення традиційної кераміки Київщини. У селі Хотів, що під Києвом, планується створення цілої артрезиденції, на базі якої будуть проходити зустрічі професійних гончарів, у тому числі міжнародні семінари й фестивалі гончарного мистецтва. 

«Про конкурс ми дізналися від організації «ЯРМІЗ». Це центр реабілітації ветеранів. Саме вони нам повідомили, що можна спробувати свої сили в конкурсі. Ми ризикнули, спробували й нам вдалося. Я готувала документи від ветерана, який є майстром і який дуже хоче розширити свою маленьку авторську майстерню», — розповідає жінка. 

Заявку подали на майже мільйон гривень. Гроші планували витратити на обладнання та розширення приміщення. Частину обладнання вже навіть отримали. Хоча в плани втрутилася інфляція.    

«Коли ми почали говорити про цю суму, її мало б вистачити з головою. А вже на момент підписання угоди ціни дуже змінилися. І не тільки в Україні, а й в Європі, Америці. Подекуди втричі. Але ми не втрачаємо надію. Трошки скромніше, але все одно ми це зробимо. В одному фільмі була така класна фраза: «Не треба відмовлятися від планів. Можна просто приспустити колеса й стати трішки нижчими, але все-таки проїхати через цю арку», — зауважує дружина ветерана.

Зараз подружжя заробляє на тому, що продає гончарні вироби. Володимир Довган виробляє посуд, чашки, тарілки, вази й навіть кахлі. Окрім приватних користувачів послугами гончаря користуються ресторани та кав’ярні, які також купують його посуд. 

Дивіться у відео ШоТам:

Ветеран АТО Володимир Довган розбудовує в селі на Київщині унікальну гончарню Dovgan-art, де лікуватимуть посттравматичний стресовий розлад.

Який має вигляд і чим цінна київська миска та куди їхати на арттерапію глиною:

Ветеран Олексій Качко: “Усі мої найкращі друзі або загинули, або в полоні”

Він захищав країну у складі “Азову” у 2015 році. Отримав військову інвалідність та зміг подолати складний шлях від молодого безробітного ветерана до успішного підприємця, власника 8 кав’ярень. У 2022 р.  — він вивіз з Маріуполя дружину, 2 собак та все своє життя в одній автівці та знову став на захист країни від російських загарбників. Зараз чоловік воює в одній з найгарячіших точок рідної Донеччини, паралельно відкриваючи кав’ярню Veterano Coffee у Черкасах.  Це відверта розмова з українським захисником, ветераном та підприємцем Олексієм Качко. 

“Ми виконуємо завдання під Бахмутом і зараз я після виїзду. Приїхав покупатись, поспати. Але говорімо зараз, бо не знаю, коли ще буде така можливість. Це найкращий час”, — так починає нашу розмову Олексій. Його голос — щирий та веселий, проте з притаманною військовим тінню втоми. 

Олексію Качко 27 років. Чоловік народився та зростав у Маріуполі. Здобував освіту в індустріальному технікумі та був футбольним ультрас.  2014 рік став для тоді 18-річного Олексія роком важливих рішень, роком початку боротьби.  

“Я був на Майдані. Мені це було вкрай важливо. Далі — окупація росією територій Донеччини, Луганщини та Криму. Я не міг бути байдужим до таких подій. У 2014 я вступив до лав самооборони Маріуполя. Але не можу назвати це саме військовим формуванням, “справжньої” війни ми тоді не побачили. У 2015 я вступив в батальйон” Азов”, який згодом став полком”, — розповідає Олексій.

“Ти молодий, проте маєш інвалідність. А ще — тобі дали пенсійний квиток. Усе це дуже сильно давило морально”

У 2016 році Олексія звільнили зі служби за станом здоров’я — чоловік отримав інвалідність. Він згадує свій тодішній морально-психологічний стан, який, певно, знайомий і іншим ветеранам:

 “Я не міг знайти себе. Не знав, де працювати, чим займатись. Звернувся до центру зайнятості, проте і вони не змогли допомогти мені. У Маріуполі було дуже непросто з роботою. Освіти окрім технічної у мене не було тоді ще. Я не мав ані досвіду, ані професії. Плюс, маючи вади зі здоров’ям, мені було складно,  дійсно складно.

Було місяці 3-4 такого пошуку та депресивного стану…Ти молодий, проте маєш інвалідність. А ще — тобі дали пенсійний квиток. Це все накладалось одне на одне. Усе це дуже сильно давило морально”.

20-річний ветеран отримав державні виплати за втрату здоров’я під час війни та зрозумів, що має використати ці кошти та створити собі робоче місце. Олексій вирішив відкрити власну справу. Прикладів ведення бізнесу у власній родині звичайних робітників він не мав, тож звернувся за порадами до побратима. 

“Мій товариш, який на той час відкрив у Маріуполі заклад, познайомив мене з хлопцями з Veterano Group. Поспілкувавшись з Леонідом Остальцевим, зрозумів, що можу почати з маленької кав’ярні. Я вам чесно скажу,  відкрити кав’ярню дуже просто, — сміється Олексій. — А ось якісно відкрити… Це вже зовсім інша справа. З цього все і почалось у 2017 році. Спочатку я все вивчав, працював, навіть, без вихідних перші 3-4 місяці. Потім поступово  почав брати працівників, розвиватись. Ну і “понеслось”, як то кажуть. Я почав відкривати у Маріуполі інші кав’ярні”.

До повномасштабного вторгнення Олексій мав 8 кав’ярень та 2 піцерії. Бізнес розвивався, адже ветеран вкладав прибуток у нові заклади. Олексій був впевнений, що поки є енергія та можливості, потрібно працювати. 

“Ми сіли в автівку і виїхали з Маріуполя: я, дружина і дві собаки. А усе наше життя помістилось в багажник”

Олексій зізнається, що не мав передчуття великої війни, напрочуд він був впевнений, що росіяни нападуть на Україну. 

“Це розуміння у мене було з 2014 року. Питання було лише в тому — коли? Все стало зрозумілим, коли вони почали визнавати ці квазіреспубліки. Я тоді намагався потрапити  в “Азов”, проте через стан здоров’я мені відмовили. Сказавши, що для мене будуть інші завдання. Я продовжував працювати. Ми не зачинялись, не хотіли сіяти паніку.  Я знав, що “Азов” буде битись за Маріуполь до останнього. Але тоді  я не розумів загальної картини, що ворога буде така навала….”, — згадує ветеран крайні дні перед повномасштабним вторгненням.

Зранку 24 лютого росіяни почали бити по Маріуполю ракетами. Часу для прийняття рішень було обмаль. Потрібно було діяти. Тож, Олексій закрив заклади та був готовий боронити рідне місто.

“Мені терміново потрібно було розв’язати питання з евакуацією родини. Я не знайшов з ким відправити дружити та двох собак, американських стаффордширських тер’єрів. Тож, мені довелось везти їх самому. Ми  сіли в автівку і виїхали з Маріуполя: я, дружина і дві собаки. А усе наше життя помістилось в багажник. Більше вдома ми не були”, —  розповідає ветеран. 

Олексій знайшов прихисток для дружини та двох домашніх улюбленців в Умані. Там він скоординувався з побратимами, ветеранами “Азову, які також планували їхати у Маріуполь. Захисники колоною рушили до столиці, де до них повинні були доєднатися інші добровольці та ветерани. 

“Події дуже швидко розгортались. Маріуполь оточили й вже в перших числах березня доїхати туди було майже неможливо. Плюс воєнні дії на Київщині. Наше командування з колишніх азовців прийняло рішення тримати оборону столиці. Це ми й робили. Спочатку разом з побратимами ми воювали у складі ТРО “Азов”, потім стали ССО Азов Київ, і вже потім переформатувались в 3 окрему штурмову бригаду”, — пояснює Олексій.

3 ОШБр брала участь у бойових діях на Запорізькому напрямку, визволенні Херсонщини, тепер — Олексій та його побратими воюють за Бахмут. Це вражає і надихає, але, навіть на фронті ветеран не втрачає свого підприємницького азарту та разом з дружиною планує відкрити кав’ярню Veterano Coffee у Черкасах. 

“Нам у цьому допомагає Український ветеранський фонд. Ми звикли все аналізувати та мати раціональний підхід. Дружина побачила результати першої програми Варто: гранти отримали  люди з нашої сім’ї Veterano Group. Ми сформували заявку, подали вже на конкурс проєктів Варто 2.0 і отримали гарний результат та кошти на кав’ярню. Скажу відверто: ось так організовувати, відновлювати бізнес важко, — каже Олексій. — Я весь рік на війні і це складно. Багато інформації про виробників і про ціни зараз для мене недоступна. Є інші складнощі. Але дружина допомагає і ми впевнено йдемо до своєї мети: до відкриття затишної кав’ярні у Черкасах. Зараз у приміщенні триває ремонт, а дизайнери працюють над проєктом”.

“Усі ці проблеми, складнощі з тим, що немає дому, втратив бізнес… Це все таке мізерне в порівнянні з тим, коли дзвониш дружині побратима і кажеш: “Все, немає його”.

Втративши бізнес, дім та звичне життя, Олексій вперто рухається вперед: всупереч всьому та заради родини. Він захищає країну на сході  та ось так дистанційно пише нову сторінку свого життя у центрі України, відбудовуючи кав’ярню. Це і є один з прикладів незламності українців. Проте Олексій не заперечує, що він втомився. І часом ця втома — це єдине, що відчуває воїн. 

“Дуже хочеться спати (сміється). Іноді це єдине відчуття. Якщо серйозно, то мої відчуття — це пустота, немає нічого. Немає ні жалю, ні болю. Воно, напевно, прийде, коли я повернусь з війни. Я якось рахував свої особисті втрати: людей,  роки життя, кошти, усі ці моменти.  Якщо проаналізувати, то у мене повинна бути депресія через це. Проте в мене її не може бути, тому що в мене багато друзів в полоні. Найкращих друзів. Усі мої найкращі друзі або загинули або в полоні. Усі ці проблеми, складнощі з тим, що немає дому, втратив бізнес… Це все таке мізерне в порівнянні з тим, коли дзвониш дружині побратима і кажеш:  “Все, немає його”. Ось це боляче, все інше, така фігня…Але стоїмо, стоїмо”.

Олексій Качко має мрію. Ветеран прагне, аби усі українські території були визволені, а росіяни сплачували репарації. На наше запитання чи мріє він потрапити до рідного Маріуполя, Олексій замислюється. Це складне питання для нього.

“Додому хочеться, але ж його немає. Куди повертатись? В зруйноване місто? Ні дому, ні друзів, що там робити? Інфраструктури немає, нічого немає. Займатись відновленням, то не моє, я воюю. Хай оті бігуни за кордон від повісток відновлюють, я хочу після війни просто пожити. Пожити для себе у мирній країні”.

Авторка: Юлія Муравська, Український ветеранський фонд. Матеріал підготували для видання “Дзеркало тижня”

Ветеран виховує майбутню зміну Патрону

Усе своє життя він присвятив військовій службі та собакам. Його вихованці працюють саперами, рятувальниками, розслідувачами, поводирями…

Як Український ветеранський фонд допоміг ветеранові Сергію Лукінову перезапустити Дрессрувальний Центр Wild Spirit та розпочати навчання нових чотирилапих супергероїв — у відео ШоТам!

Ветеран Олексій Логачьов та його друкарня “Веда”

Завдяки йому військові знають, де згущене молоко, каша чи борщ!

Ветеран Олексій Логачьов та його друкарня “Веда” виготовляють етикетки для страв на фронт, журнали звітності та амбулаторні карти для ЗСУ.

Але його друкарня може виконати будь-яку поліграфічну примху!

Олексій реорганізував бізнес і перевів на цифровий друк. Допоміг у цьому Український ветеранський фонд.

Дізнайтеся його історію у відео ШоТам:

Ветеран-винахідник Олексій Клюковкін

«З 2003 року я займався будівництвом, металоконструкціями, пічним опаленням. Але у 2019 році все-таки виявив громадянську позицію й пішов до Збройних сил. Пройшов дві ротації на Донбасі й застав уже близько семи місяців цієї війни», — розповідає Олексій Клюковкін, який представляє Полтавщину. 

Загалом він прослужив 3,5 роки, звільнившись у вересні 2022 року за сімейними обставинами.  

Олексій уже був співзасновником підприємства «АЛЄКО ГЛОБИНЕ», яке надавало будівельні послуги. Але перебування на фронті надихнуло його відкрити на базі підприємства зовсім інший цех — з виробництва автономних обігрівачів.  

«Перебуваючи в Збройних силах, мені завжди хотілося мати якийсь автономний обігрівач. Щоб було мінімум палива й більше тепла. Адже я маю досвід роботи з пічним опаленням і можу відтворити всі процеси», — каже Олексій.

Врешті-решт він створив власний унікальний обігрівач.    

«Боявся енергетичної кризи, хотів обігріти свою сім’ю. Тепер я розумію, що ці обігрівачі можуть допомогти й населенню, особливо, якщо буде повний блекаут», — розповідає ветеран.

Розробка винахідника — це щось на кшталт буржуйки. Але секрет обігрівача — у паливному елементі, який може горіти більше як три години, і в спеціальному теплообміннику, який дуже добре обігріває приміщення.

«Паливний елемент створюється на основі парафінів і стружки, що спресовуються. Це, між іншим, дає мінімальний вихід вихлопів. Але можуть бути й інші наповнювачі. Можна закласти до обігрівача, наприклад, тканину, пролиту жиром. Тобто навіть не купуючи спеціальний паливний елемент, будь-яка родина зможе вижити в критичних умовах», — пояснює Олексій.

Звісно, є в планах виробництво таких обігрівачів і для армії. 

«Була попередня розмова з військовими. Хочу передати якісний зразок і підписати договір на їх вироблення», — каже підприємець.

Кошти від ветеранського фонду підуть на необхідне обладнання й стартові матеріали.  

«Якби не спеціалісти й моя команда, то подавати заявку на конкурс було б важче. Я ж планую, щоб підприємство працювало, підбираю співробітників. Тому не обійшлося без допомоги людей з юридичною та економічною освітою», — констатує Олексій Клюковкін.

Наостанок він дуже попросив нашу редакцію виразити щиру подяку співробітникам ветеранського фонду. Назвав всіх поіменно — і директорку, і менеджерів:
«Приємно було працювати, гарні спеціалісти. Хотілося б, щоб їх відзначили». 

Ветеранка створила швейне підприємство

Влітку 2014 року Богдана Сидоренко пройшла медичні курси й записалася в добровольці. На той час вона була звичайною студенткою, але залишила навчання й разом з однодумцями поїхала на передову надавати військовим медичну допомогу. 

З АТО Богдана повернулася у 2016 році й спочатку працювала в благодійному фонді. А з часом зрозуміла, що може принести користь військовим іншим чином. У 2017 разом із сестрою вони організували підприємство з пошиття одягу. Богдана стала власницею, а її сестра Рената Габер — виконавчою директоркою. Зауважимо, що бізнес виник не на порожньому місці, адже до цього швейною справою займалися батьки дівчат.

ТОВ «Ніка-Текст Плюс» шиє спецодяг насамперед для Збройних сил. Втім, є замовлення на вироблення уніформи й для інших підприємств, зокрема й таких великих як Укрпошта чи Укрзалізниця. Є як комерційні, так і державні замовлення, але пріоритетний напрям — армія. 

«Минулого року коштів бракувало. З кредитуванням було складно, інвестори на зв’язок не виходили. На допомогу прийшов Український ветеранський фонд. Вони нам подзвонили й запропонували взяти участь у конкурсі. Наш юрист ознайомився з програмою й ми почали готувати документи. Плануємо розширення виробництва, адже потреба щодо забезпечення одягом в армії зростає», — розповідає Рената. 

Зараз в їхньому філіалі працюють близько 100 людей. Завдяки коштам ветеранського фонду сестри планують створити ще понад 30 робочих місць. 

«У нас на підприємстві є навіть своя навчальна база. Тобто можна пройти відповідні курси й отримати робоче місце. У нас маленьке містечко й роботу тут знайти дуже важко, особливо під час війни», — констатує сестра нашої героїні (підприємство знаходиться в місті Ямпіль на Вінниччині).  

Гроші від ветеранського фонду підуть на додаткове виробниче обладнання, зокрема, на промислові швейні машини. Це дасть можливість збільшити обсяг виготовлення військової форми та прискорить процес виробництва. Адже від Міністерства оборони та Нацгвардії вже плануються додаткові замовлення. 

Ветеранський фонд (Поруч з ветераном)

Банківські реквізити:

Український ветеранський фонд
ЄДРПОУ 44565396
МФО 820172
UA388201720313231001301022947
в Державна казначейська служба України м. Київ

Реквізити підприємства/ Company details Назва підприємства/ company Name УВФ IBAN Code UA863052990000025300015000517
Назва банку/ Name of the bank JSC CB “PRIVATBANK”, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
SWIFT code банку/Bank SWIFT Code PBANUA2X
Адреса підприємства/ Company address UA 01001 м Київ пров Музейний б.12
Банки кореспонденти/ Correspondent banks Рахунок у банку-кореспонденті/Account in the correspondent bank 001-1-000080
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank CHASUS33
Банк-кореспондент/Correspondent bank JP Morgan Chase Bank, New York ,USA
Рахунок у банку-кореспонденті/Account in the correspondent bank 890-0085-754
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank IRVT US 3N
Банк-кореспондент/Correspondent bank The Bank of New York Mellon, New York, USA
Реквізити підприємства/ Company details Назва підприємства/company Name УВФ IBAN Code UA453052990000025302035000647
Назва банку/Name of the bank JSC CB “PRIVATBANK”, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
SWIFT code банку/ Bank SWIFT Code PBANUA2X
Адреса підприємства/Company address UA 01001 м Київ пров Музейний б.12
Банки кореспонденти/Correspondent banks Рахунок у банку-кореспонденті/ Account in the correspondent bank 400886700401
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank COBADEFF
Банк-кореспондент/Correspondent bank Commerzbank AG, Frankfurt am Main, Germany
Рахунок у банку-кореспонденті/Account in the correspondent bank 6231605145
SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank CHASDEFX
Банк-кореспондент/Correspondent bank J.P.MORGAN AG, FRANKFURT AM MAIN, GERMANY

Партнерство

Ці питання допоможуть нам першочергово зрозуміти Ваші очікування, як потенційних партнерів, та визначити спільні цілі для успішного початку співпраці.

    Зазначте назву Вашої організації.*

    Вкажіть сферу діяльності організації.*

    ПІБ контактної особи*

    Контакна електронна адреса*

    Контактний номер телефону*

    Якщо у Вас є вебсайт, будь ласка, залиште на нього посилання.

    З якою аудиторією Ви переважно працюєте?*

    Які напрямки або сфери діяльності Ви розглядаєте для співпраці?*

    Які результати Ви очікуєте досягти через потенційне партнерство?*

    Які ресурси Ваша організація готова запропонувати в межах партнерства? Чи є Ваші послуги безкоштовними для нашої цільової аудиторії?*

    Які у Вас очікування від УВФ у рамках потенційного партнерства?*

    Чи є у Вас досвід співпраці з партнерами, подібними до нашої установи?*

    Що є для Вас пріоритетним в реалізації партнерського проєкту?*

    Як Ви уявляєте розподіл обов'язків у партнерстві?*