Іван Прибило загинув на фронті, поклав своє життя за свободу та незалежність України. Проте його мрія живе далі. Її втілює у життя його родина у Східниці на Львівщині. Ця історія про сімейний ветеранський бізнес – равликову ферму, яку мають дружина полеглого героя Світлана Прибило та невістка Ольгу Баумкетнер.
Ідея створення равликової ферми серед Карпат виникла у Івана Прибила. У розпал війни втілити ідею у життя та створити ферму “Східницький равлик” змогли дружина та невістка.
“Ніхто не знав, чи вийде, чи виросте той равлик. Найбільше за цю справу, напевно, вболівав саме свекор. Навіть перебуваючи на війні, він постійно цікавився нашими успіхами. Ба більше, останнє наше листування – також про равликів”.
Іван Прибило загинув восени 2022 року. У пам’ять про коханого чоловіка, батька, гідного сина українського народу його рідні продовжують справу.
У перший сезон роботи вдалось зібрати понад 7 тонн равликів з 50 соток землі. З досвідом стає зрозумілим, як краще годувати, вирощувати, збирати та куди краще експортувати равликів.
Ба більше, дивитись на життя-буття равликів у Східниці – стало прекрасним досвідом для дітей з Луганщини. 40 дівчаток та хлопчиків гостювали у пані Ольги: грались, відпочивали, пізнавали гори та із захватом роздивлялись та годували равликів на фермі. Тому у пані Ольги виникла ідея: чому б не масштабуватись? Чому б не організовувати гастротури й для дорослих?
У цьому жінкам допоміг Український ветеранський фонд. Жінки стали переможницями нашої спільної з Фонд “МХП-Громаді” конкурсної програми #Варто “РобиТИ своє”. Та отримали надійну фінансову підтримку родинній справі.
Світлана та Ольга планують висадити майже гектар поля й отримати 20 т равлика. Бізнес матиме два напрямки:
вирощування та реалізація дорослого равлика за кордон через експортерів
Ось він — тімбілдинг незламних: усі 4 керівники компанії пішли на фронт, а колектив тримає бізнес попри брак робочих рук! Більш того — компанія планує збільшувати кількість робочих місць, аби працевлаштовувати ветеранів.
Як Український ветеранський фонд Мінветеранів допоміг братам Сороковим та ТОВ «Полтава Спецбуд» вчасно розпочати сезон, та які вони — шефи у пікселі — дивіться у свіжому відео від ШоТам!
Саме таку назву отримала ветаптека Миколи Бондаренка — Ветаптека “БМВ”
Пан Микола — лікар ветеринарної медицини. Батько загиблого воїна. І мрія мати власну справу та можливість її втілення повернули чоловіка до життя.
“Виникла ідея створити власну справу для надання допомоги тваринам та реалізації ветеринарних медикаментів. Для цього потрібне приміщення, яке було викуплене раніше, але потребувало капітальних вкладень для його ремонту”, — ділиться пан Микола.
Він розробив проєкт під назвою “Здорові тварини та якісне насіння — ключ до успіху особистих селянських господарств”. Подав його на програму “ВАРТО РОБИти СВОЄ”, яку ми реалізували спільно з БФ “МХП – Громаді”. І став переможцем!
Команда проєкту вже отримала перший пакет фінансування для реалізації задуманого.
Пан Микола відповідально звітує про прогрес у соцмережах:
“Було зроблено: ремонт даху, облаштували коньки, ринви для водовідведення, поставили пластикові вікна, зробили ґанок та здійснили облаштування плиткою. Підвели світло, інтернет, воду та зробили каналізацію”.
Він підкреслює — ремонтні роботи йдуть посиленими темпами, адже важливо вкластися у встановлені проєктом терміни.
Микола Бондаренко з командою вже проробив грандіозну роботу. Та попереду — не менш амбітні плани! Особливістю ветеринарних послуг ветаптеки “БМВ” в майбутньому буде можливість виїзду до місця проживання хворих тварин та послуги “готелю для тварин” на час відсутності їхніх власників.
Віримо, цей важливий проект приноситиме користь і радість як команді, так і жителям Липовецької громади на Вінниччині.
Безмежно поважаємо пана Миколу, який віднайшов у собі сили розвивати соціально корисний бізнес. Підтримуємо родини ветеранів, сім’ї загиблих захисників і захисниць України.
Попереду ще не одна програма фінансування ветеранських бізнесів. І про нову конкурсну програму #ВАРТО: золоті руки, що триває просто зараз – ви дізнаєтеся у коментарях
Ягоди — його пристрасть та успішний домашній бізнес. А тим часом поки він у лавах ЗСУ: аби якомога швидше повернути на українські столи та прилавки й мелітопольську черешню, і херсонські кавуни.
Василь Мартюк знає, як збудувати бізнес на полуниці та малині, і хоче вчити цьому інших ветеранів. Як партнери по кооперативу Файна поляна «Файна поляна» та Український ветеранський фонд Мінветеранів допомогли фермеру-військовому не просто зберегти урожай зі свого поля, а навіть вийти на експорт — розкаже ШоТам!
Друзі! Якщо ви знаєте ветеранські родини, які розвивають власні бізнеси, розкажіть їм про можливість отримати фінансову допомогу від УВФ, деталі тут: https://veteranfund.com.ua/projects/20000-2
Ветеран Сергій Швець має власну… страусину ферму! А ще Сергій переміг у конкурсній програмі #ВАРТО РОБИти СВОЄ! Тепер підприємець отримає кошти та поповнить свою “Саванну” чотирма сім’ями екзотичних пташок.
Ви також можете отримати кошти на розвиток власної справи. Незабаром стартує чергова конкурсна програма від УВФ на підтримку ветеранського бізнесу.
А поки ви готуєтесь до участі та доопрацовуєте останні штрихи бізнес-проєктів, розповідаємо історію Сергія Швеця.
Сьогодні ферма “Саванна” на Прикарпатті добре відома туристам. Подивитись струнких та дужих африканських страусів приїжджають із різних куточків України. Тут родина Швеців створила для птахів усі умови. Але шлях до цього був непростим.
🔶2013-й рік – ідея створення страусиної ферми виникає у мами Сергія. Саме пані Оксана стала ініціаторкою власної справи, а син підтримав маму та з часом втілив у життя.
🔶2014-й рік – усі плани Сергія та його родини відійшли на другий план. Адже, першочерговим завданням і обов’язком став захист країни від окупанта. Сергій Швець пішов до війська та воював на гарячих точках Донецького напрямку.
🔶2015 рік – повернення з фронту та початок будівництва ферми. Ветеран Сергій Швець разом з родиною власними руками почали будувати ферму у затишному селі на Прикарпатті.
🔶 5 років тривало будівництво. Земельна ділянка, де розташована ферма, дісталась Сергію у спадок від дідуся, згодом ветеран отримав ще й 2 гектари від держави. Дім для птахів був готовий тож Сергій придбав страусину ферму та перевіз страусів з Миколаївщини у хутір Ловаги.
Страусине господарство ветерана розвивалось: розведення молодняка, виробництво яєць, туризм та навіть унікальні писанки на страусиних яйцях. Саме сюди приїжджають дорослі та діти аби більше дізнатись про страусів: яка їхня вага? Що вони їдять? Як виглядають маленькі страусенята?
“Це дуже гарна, екзотична птиця. Це одна з причин того, що ми обрали саме такий вид сільського господарства. За ними дуже цікаво спостерігати. Страус – це найбільший птах у світі. Вони несуть найбільші яйця у світі, від 1,5 до 2 кг. Одне таке заміняє лоток курячих яєць. Наших птахів люблять туристи. А самі страуси дуже допитливі і залюбки йдуть на контакт з людьми”, – каже про свою справу Сергій.
Проте історія успішного бізнесу перетворилась у історію бізнесу, який виживав під час війни. Після 24 лютого 2023 року прибуток значно скоротився і саме існування ферми було під загрозою. Бізнесу потрібен був шанс, можливість на розвиток. У цьому Сергію допоміг Український ветеранський фонд Мінветеранів. У 2023 році ветеран Сергій Швець став учасником нашої конкурсної програми, переміг та отримує кошти на розвиток бізнесу.
“Я не знаю чи могли б ми впоратись з цими викликами самі. Аби вийти на рівень хоча б 2021 року, нам би знадобилось декілька років. А завдяки такій підтримці ми зможемо не тільки відновити попередні потужності, але й розвиватись та масштабуватись”, – ділиться своїм досвідом ветеран.
На отримані кошти Сергій вже придбав вантажний автомобіль, аби швидше та ефективніше виконувати господарські питання, а згодом планує придбати 4 племінні сім’ї африканських страусів та збудувати для них окреми загін. Бізнес працює, головне не стояти на місці та рухатись вперед.
Розведення екзотичних птахів чи відкриття кав’ярні, розбір завалів чи вирощування ягід, виробництво одягу чи видавництво книг… Ми знаємо, що сфери вашої діяльності – найрізноманітніші і готові підтримати вас. Слідкуйте за нашими новинами, зовсім скоро старт нової конкурсної програми. Беріть участь та зміцнюйте фундамент власної справи.
І шиє їх дружина ветерана АТО Юлія Ткач із командою майстринь своєї дизайн-студії одягу «Золота голка».
Юлія отримала фінансову підтримку за програмою «20 тисяч» від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
На цю програму подавати заявки можуть і рідні ветеранів — батьки, діти, чоловік або дружина.
Якщо ви знаєте родини ветеранів, які розвивають власний бізнес, розкажіть їм про можливість отримати 20 тисяч гривень на розвиток чи старт власної справи. Усі деталі тут: https://veteranfund.com.ua/projects/20000-2/.
Як ательє, що спеціалізується на вечірніх та весільних сукнях, тримало швейний фронт та продовжує підтримувати захисників і захисниць — дивіться у відео ШоТам?
Дуже скоро Український ветеранський фонд Мінветеранів оголосить нову конкурсну програму на підтримку ветеранського бізнесу. А сьогодні історія ветерана, чию власну справу вже підтримали!
Це ФайнаBerry – фермерське господарство у селі Гончари.
Команда про себе говорить, що саме тут у них росте дивовижно солодка та екологічна полуниця з травня по листопад.
І, уявіть, цю солодку та запашну ягоду можна замовити додому, передплатити, як газету, на рік, або назбирати на полі самостійно. Збирати на полі, кажуть, – улюблене заняття гостей, адже полуниця так – найсмачніша. Саме тому батьки з дітками, компанії друзів приїжджають сюди, аби відчути насолоду від роботи на полі, влаштувати пікнік та побути разом.
Власник полуничного бізнесу і переможець конкурсу Варто робити своє Микола Стецьків — ветеран російсько-української війни, батько п’ятьох дітей. Історія Миколи — це історія наполегливості та впертості. Він пішов на війну добровольцем батальйону “Львів”. За 2014-2015 роки Микола мав три ротації. У 2015-му повернувся з фронту до дітей та дружини.
Після повернення з війни Микола думав чим зайнятися, щоб і родину забезпечити, і справа подобалася. До війни він працював на будівництві, але повертатися туди вже не мав бажання. У службі зайнятості записався на навчання для бізнесменів-початківців і отримав свій перший грант — 28 тисяч гривень на власну справу ФайнаBerry.
«На ці кошти ми купили 2 тисячі кущів ягід. На той момент я нічого не знав ні про необхідність добрив, ні про кислотність ґрунтів, ні про сорти полуниці. Все робилось навмання. Знання ми черпали із роликів на YouTube» — зізнається Микола.
Далі був складний шлях спроб і помилок, невпинної праці. Микола отримав від держави клаптик землі під Львовом – 10 соток і разом із дружиною Іванною вони подавалися на гранти в різні профільні фонди, зверталися до кредитних спілок.
Мали кілька невдач — одного разу з 2000 саджанців вижило тільки 800, або вклали гроші в нову теплицю, а вона виявилася не надто придатною саме для полуниці. Проте подружжя наполегливо продовжувало пробувати далі, вчитися й набувати досвіду в новій для себе справі.
Микола вкладає душу в свою справу, й пишається тим, що веде бізнес чесно та з повною віддачею. Сьогодні «ФайнаBerry» має надійні теплиці, де ризики втрати врожаю мінімальні. Десятки сортів полуниці ретельно підібрані для різних сезонів, Микола використовує для них екологічно безпечні, сертифіковані препарати захисту.
Підтримуймо своє, підтримуймо ветеранів і підтримуймо нашу країну.
Тарас Якобчук — ветеран, який разом з дружиною можуть зробити професійну кухню для ресторану “під ключ”. Від створення дизайну до закупівлі інвентарю. Свій бізнес у сфері HoReCa вони будували після повернення Тараса з АТО, а сьогодні мають просторий офіс та вже готують до відкриття власну студію для кулінарних майстер-класів. У цьому матеріалі розповідаємо історію Тараса Якобчука та шукаємо відповіді на питання: як ветерану створити успішний бізнес.
Свій професійний шлях Тарас Якобчук розпочинав далеко не в сфері бізнесу. Чоловік працював на телебаченні у Вінниці, Києві. Був відповідальним за зйомку та монтаж. А в лютому 2015-го Тарас пішов на захист України. Був у добровольчому батальйоні “Вінниця” на Луганщині, у Попасній. Там батальйон фактично стояв з 2014 року. Тарас на передову потрапив влітку 2015 року і прослужив півроку. Ветеран згадує, що повернення з фронту до цивільного життя мало певні складнощі.
“Все ж таки на фронті все чітко: це чорне, це біле. Цивільне життя відрізняється. У нас з хлопцями, побратимами завжди була своя атмосфера, свої відносини, свої жарти. А коли звільнився і йшов на цивільне життя, то трошки було питання щодо адаптації, бо треба було зовсім по-іншому з людьми говорити, вони не розуміли. Військова комунікація — це зовсім інше. Були нюанси”, — згадує ветеран.
У той період часу Тарас зрозумів, що хоче змін у житті, особливо – у професійному значенні. Ветеран мав на меті розпочати власну справу та активно шукав сферу зайнятості, яка була б до душі.
“Коли прилітає і над тобою свистить — переоцінюєш усе. Тож у мене були можливості, а головне – бажання щось робити своє. Я шукав якісь такі речі, де себе знайти. Одночасно це був етап якоїсь адаптації до цивільного життя. На короткий проміжок часу я повернувся на роботу на телебаченні. Шукати нового далеко не довелось. Моя дружина працювала в сфері HoReCa. І я подумав: а чому б і ні?”, — каже Тарас Якобчук.
HoReCa — це абревіатура від англійських слів hotel, restaurant, cafe. Тобто — готелі, ресторани, кафе. Деякі спеціалісти зазначають, що літери Ca краще відносити до перших літер «catering» (кейтеринг). Загалом Horeca — це поняття, яке включає у себе сферу послуг гостинності та громадського харчування. Від оснащення професійних кухонь до налагодження поставок посуду, продуктів та послуг дозвілля у закладах — саме цим і займаються представники бізнесу у сфері HoReCa. Тарас з дружиною почали свою справу з постачання посуду у ресторани, кафе та бари.
“Тоді я ще поєднував роботу на телебаченні з доставкою товарів до закладів. Потім з посуду ми перейшли на обладнання. Починали в себе з кухні, з дому фактично. Обладнали усе. Згодом ми зняли невеличкий офіс. Це був перший наш офіс. У нас з’явилося місце, куди клієнти могли прийти, обговорити деталі замовлення, ознайомитись з переліком наших послуг. Так з’явився наш “TopRest”, і ми стартували”, — розповідає ветеран про початок свого шляху у бізнесі.
Бізнес родини Якобчуків динамічно розвивався. Підприємці активно розширювали свою діяльність: поставляли технологічне обладнання для сфери гостинності, займалися проєктуванням кухонь, навчались та працювали за новітніми стандартами та переїхали на новий великий офіс.
“Ми мали купу планів, робили ремонт у нашому офісі у Вінниці. Але почався період ковіду. Ми мали складнощі у роботі – та вистояли. Але коли ми міцно стали на ноги, то в нас вже були напрацювання. Ми знали, як правильно зробити професійну кухню, щоб вона відповідала всім стандартам. Ми виходили за межі Вінницької області. Працювали в Одесі, Львові, Черкасах, Хмельницькому, був клієнт навіть в Залізному Порту. — пояснює ветеран-підприємець. — Замовники розуміли, що ми можемо забезпечити кухню абсолютно всім. Працюємо “під ключ”: від проєктування і до повного забезпечення. Але, як і багатьом українцям, наші плани та наше життя змінила повномасштабна війна”.
Ветеран розумів, що наступ росіян — неминучий. Тому готувався до цього з 2019 року. У 2020-му Тарас придбав та оформив собі зброю, а в домі готовим був військовий наплічник, бронік, каска та усе необхідне спорядження. Проте, на відміну від прогнозів самого Тараса щодо нападу у 2021 році, росіяни вторглися на наші землі рано вранці 24 лютого 2022 року. Ветеран згадує той жахливий день:
“Я прокинувся ще до ранку. Якась чуйка, напевно, спрацювала. О 4 годині я почув перші вибухи. Перша думка була: треба вивезти дітей з міста. В мене двоє діток. Ми спакувалися, зібрали речі і сіли в автівку… Проте виїхати не змогли — авто зламалось. Ще одну ніч ми провели вдома у Вінниці. Обстріли, вибухи, ракети. Вранці 25 лютого я зміг відремонтувати машину і вивіз дітей у село. По дорозі я вже скомунікував з побратимами. Ми планували діяти спільно. На першому етапі усі евакуйовували родини. Далі домовились зустрітись 26 лютого”.
Проте на Тараса чекала інша, не менш важлива місія. До нього, як до воїна з досвідом, звернулись місцеві волонтерки, які активно допомагають українському війську ще з 2014 року. У той час активно поширювалась інформація про російські ДРГ, тож жінки звернулись до ветерана з проханням організувати захист команді вінницьких волонтерів.
“У мене в планах було йти служити, але дівчата пригальмували в цьому процесі. Так ми працювали досить довго. Відбирали броніки, прострілювали шоломи, плити, які потрапляли нам в руки, бо я розуміюсь на спорядженні. Тестили це все. Ми вантажили автівки, шукали необхідну техніку, тепловізори, коптери”, — розповідає Тарас.
Після того, як Збройні сили України видворили росіян з Київської області, життя стало спокійнішим і у Вінниці. Крок за кроком відновлювали свою роботу ресторани, кафе, кав’ярні: працюючи для допомоги армії та для підтримки економіки воюючої держави. З’явилася й робота і для фахівців у сфері Horeca, зокрема – і для ветеранського бізнесу Тараса Якобчука та його дружини.
“Ресторани годували ЗСУ, ТРО. У процесі у них щось ламалось, втрачалось. До нас почали звертатись наші клієнти з запитом на посуд, техніку. Ми у свою чергу почали відновлювати зв’язки з постачальниками. Так поступово повернулись до роботи”, — згадує ветеран.
Під час роботи чоловіка у волонтерській сфері з постійними важкими коробками старі травми дали про себе знати. Тож повернутись до війська він не міг. Не полишаючи волонтерства, Тарас почав працювати ще й для розвитку власної справи. У цьому підприємцю допоміг Український ветеранський фонд.
“У мене є побратим, друг Володимир Скосогоренко. Він теж залишився працювати, ми разом комунікували по волонтерці. У нас досить потужна ветеранська спільнота. І він розказав про свій досвід: виграв у конкурсі проєктів Варто та перетворює часник на український суперфуд. У той час для бізнесу були складні часи, постійні блекаути. Тож, мені потрібна була допомога. І ми подались та виграли у конкурсі Варто 2.0”, — пояснює Тарас.
Тарас Якобчук отримав кошти на розширення відділу 3D-проєктування та на створення функціональної, професійної кухні для майстер-класів, навчань та підвищення кваліфікацій барменів та кухарів.
“У нас є низка навчальних в закладів, які просять нас надати майданчик, де можна буде проводити навчання для студентів. Є інші ветерани-підприємці, які працюють у сфері Horeca і також зможуть проводити майстер-класи. Плюс у нас ще є купа кухарів, які пішли служити. Згодом вони повернутся, і, напевно, теж захочуть розвиватися в цьому напрямку. Ось такі у нас плани”, — захоплено розповідає Тарас.
Зараз подружжя Якобчуків вже закупило необхідне обладнання: комп’ютерну техніку для проєктування кухонь та вже купують техніку для власної кухні, яка незабаром стане тим самим майданчиком для інших кухарів та для студентства, яке робить перші кроки у ресторанному бізнесі. Справ у ветерана багато: розвиваючи бізнес, він продовжує допомагати війську, планує та вірить у перемогу. А своїм секретом успіху вважає неймовірну жагу до перемоги:
“Мотивує те, що ми переможемо в будь-якому випадку і ми повинні працювати. Принаймні ми тут, ми є, ми працюємо і хтось повинен рухати цю країну вперед. Ми мусимо, ми мусимо це робити. Ми всі робимо одну справу. Хлопці на фронті, а ми тут, ми працюємо на перемогу загалом. Бізнес приносить податки, аби хлопцям була зарплата, бізнес заробляє, аби закривати потреби хлопців на фронті”.
Її квартиру в Маріуполі знищили «освободітєлі», а найцінніші речі розграбували чи викинули.
Оксана Макарова — дружина військовослужбовця, що понад 20 днів прожила під обстрілами біля Драмтеатру. Жінці та її 2-річному синові вдалося врятуватися й виїхати до Луцька.
Оксана почала шити військове спорядження для чоловіка на фронт. З обладнанням їй допоміг Український ветеранський фонд.
Згодом жінка відкрила цілий швейний цех! Тут виготовляють бронежилети, рюкзаки та РПСи для наших захисників.
Захоплення японською культурою переросло у дещо більше. Ветеран будує дитячий розважальний парк «Земля драконів».
Антон Бростовський – переможець конкурсної програми #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів. У 2014 він пішов добровольцем в АТО, став до лав ЗСУ. У 2016 повернувся і приєднався до сімейного бізнесу.
Ветеран розширив рамки виробництва речей із дерева, яке започаткував його батько. Починали із декоративних меблів, дерев‘яних сходів, потім альтанки, а зараз – будують розважальні парки.
Останній авторський проєкт Антона, «Гюргівська фортеця» в місті Біла Церква, став переможцем конкурсу на фінансування з громадського бюджету. Весною 2022 року фортеця мала почати працювати. Проте з першими вибухами 24 лютого Антон разом із молодшим братом поїхали у військову частину. Справу продовжили батьки.
Антон є керівником середньовічного клубу «Гюргів» (старовинна назва Білої Церкви). Усі свої знання та навички він втілив в ідею створення дитячого розважального інтерактивно-пізнавального парку «Земля драконів». Цей проєкт фінансово підтримає Український ветеранський фонд.
«Подали ідею проєкту й перемогли. Уже мали досвід такого бізнесу. Антон як ФОП брав участь у державних закупівлях і тендерах. Головне було вкластися в суму, ретельно все розписати й заздалегідь домовитися з постачальниками, щоб ціни зафіксувати, бо вони швидко зростають», — каже мати ветерана, Ірина.
Фінансова підтримка переважно піде на будматеріали. Також втілення проєкту передбачає створення додаткових робочих місць. Поки, за словами Ірини, до створення парку творчі люди долучаються на волонтерських засадах.
Японська культура та архітектура припала Антону Бростовському до душі. На ринку України – це рідкість. Це – оригінально.
Ми радо підтримуємо ветеранські проєкти, які започатковуються зі щирого захоплення.
