Категорія: Історії ветеранів-підприємців

Поки ветеран воює, його працівники зростають бізнес-справу.

Чоловік зараз захищає Батьківщину, а його співробітниця заповнювала заявку на конкурсну програму #ВАРТО. Тепер вони у списках переможців.

Ветеран був у 2014 році на Донбасі добровольцем. Він не залишився осторонь, коли почалось повномасштабне вторгнення. До війни він був підприємцем — має дві пекарні та магазини. Його бізнес пече та продає хлібобулочні вироби.

Галина — технолог і найманий працівник. Вона заповнювала заявку на конкурсну програму #ВАРТО.

Зі слів Галини, документи для отримання гранту оформлювати було достатньо складно, їй допомагали юристи та бухгалтери.

«Треба ж усе юридично правильно зробити, бо гроші немаленькі. Завдяки цьому гранту ми зможемо дати ще кілька робочих місць, що дуже важливо в наш час. Також ми зможемо робити більше випічки, нагодувати більше містян. Ціни в нас доступні», — каже Галина.

Кошти, які отримали від Українського ветеранського фонду планують витрачати на:

купівлю й оновлення обладнання

створення додаткових робочих місць — планую додати щонайменше п’ять людей

Віримо, що ветеран повернеться із війни та продовжуватиме вести власну справу. А ми його будемо підтримувати у цьому.

Конотоп, весна 2022-го. Місто оточене російськими військовими, магазини закриті, населений пункт на межі гуманітарної катастрофи. Але магазин домашніх напівфабрикатів “Галя Балувана” працює, виготовляє продукцію та годує містян, не підвищуючи при цьому ціни на продукцію.

Це — фрагмент історії ветерана Державної прикордонної служби України Олександра Шапошника, і це — історія стійкості та людяності.

У вересні 2021 року пан Олександр придбав франшизу з виробництва домашніх напівфабрикатів “Галя Балувана”. Мав кафе, але через коронавірус та підняття цін на оренду його довелося закрити.

Всього на прилавку магазину “Галя Балувана” — 90 найменувань. Найбільш поширені — пельмені, вареники, млинці, сирники, чебуреки, котлети, голубці, фарширований перець тощо.

І саме це “меню” рятувало конотопчан під час оточення міста. Олександр Шапошник пригадує, що росіяни були в місті в перші дні російського вторгнення. Відбулося кілька боїв, окупанти приходили на якісь переговори, але місцеві та влада їм не дали ходу. Відтак, місто було закрите на в’їзд та виїзд.

“В цей час ми працювали. Бо і бізнес треба розвивати, і людям допомагати. Треба утримувати робочі місця. Ми шукали можливості. Ліпили пельмені, вареники. Шукали сало, м’ясо, хоча це було важко. Всі магазини були закриті. Складно було знайти й борошно. Ціна на цибулю зросла в кілька разів.. Але ми ціну на свою продукцію не піднімали. Так, заробітку не було, але зарплату своїм людям ми платили. Магазин працював одну-дві години в день, видавали на руки не більше 2 кілограмів продукції”, — розповідає нам ветеран.

Такий режим роботи тривав близько двох місяців. Згодом, коли росіян вибили з Київщини, Конотоп перестав бути оточеним.

Тепер пан Олександр мріє розширити асортимент продукції та почати виготовляти ще й морозиво, кондитерські вироби, джеми та соуси з якісних та натуральних інгредієнтів. Для цього йому треба спеціалізоване обладнання — фрізер для виготовлення морозива та шокери для заморозки продуктів.

Для цього від Українського ветеранського фонду пан Олександр отримає 830 тисяч гривень.

“Це збільшить обсяг продажу продукції власного виробництва вдвічі, збільшить прибутковість бізнесу та збільшаться платежі до бюджету. Так, обсяг продажу за 9 місяців цього року склав 4 млн грн. За відповідний період наступного року плануємо досягти 8 млн грн та сплатити до бюджету 200 тис. грн податку”, — обґрунтовує пан Олександр.

Віримо, що справа ветерана йтиме добре. Він добре справлявся у війську — тому й бізнесові маневри зможе налагодити. За спиною в нього — 27 років у лавах Державної прикордонної служби України. Звільнявся у 2017 році зі званням майора. Станом на 2014 рік виконував завдання на Луганщині, з 2015 по 2017 роки був військовослужбовцем Краматорського прикордонного загону.

“Що для мене перемога? Вихід на державний кордон зразка 1991 року. Без жодних територіальних поступок”, — говорить ветеран-прикордонник, і з його вуст це звучить дуже щемно, дуже переконливо та вкрай потрібно.

Тож поки Сили оборони України наближають нашу перемогу та відновлення контролю над кордонами, ми в УВФ маленькими, але переконливими кроками робимо сильних сильнішими. Нам всім все вдасться.

Фото — з особистого архіву Олександра Шапошника

Підвішена піца для поранених військовослужбовців та медиків у шпиталі.

Ветеран Михайло Рощук — один із 30 переможців конкурсу фінансування #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Він відкриє піцерію у Києві.

“Ідею відкрити власну піцерію запропонував побратим ще у 2020 році. Придбав франшизу від Pizza BRO й зараз готуюсь до відкриття”, — каже Михайло.

Його проєкт спрямований, у першу чергу, на ветеранів, військових та інших співробітників силових структур.

“У нас для ветеранів, військових, добровольців та поліції постійно діють знижки до 25% на піцу, яка позначена в меню. А ще кожен відвідувач чи замовник може підвісити піцу, яку ми передамо пораненим військовослужбовцям та медикам у шпиталь,” — розповідає Михайло.

Він також зазначає, що планує працевлаштовувати до 6-8 людей. Персонал набиратимуть, у першу чергу, серед ветеранів. Адже Михайло сам ветеран й розуміє, як важливо реінтегрувати бійців у цивільному житті.

“Мій бойовий шлях тривав протягом 2015-2016 років. Служив у 11 окремому мотопіхотному батальйоні Київська Русь. Виконували завдання поблизу Троїцького (Донецька область) та Новозванівки (Луганська область). У 2008 році проходив строкову службу. Маю звання старшого сержанта”, — каже ветеран.

Незабаром піцерія відчинить свої двері для відвідувачів. Заклад знаходитиметься на Русанівці, вул. Миколайчука 7а.

“Просто є запас міцності та фінансова подушка. Я не звільнив жодного співробітника та не урізав заробітну плату”, — говорить ветеран Ігор Зінчук. 

Коли з початком повномасштабного вторгнення Росія атакувала ракетами Васильків на Київщині, компанія ветерана не припинила роботу. 

Компанію з безпеки та охорони “Аквілон” (у перекладі з давньоримської –  “північний вітер”) ветеран Ігор Зінчук заснував ще в 1993 році. Вони надають послуги з безпеки та охорони для комерційних підприємств та приватних осіб. Йдеться про пультову охорону та встановлення технічних систем безпеки.

Зараз тут працюють приблизно 80 людей. 

Станом на січень 2022 року компанія ветерана Ігоря Зінчука обслуговувала приблизно 2000 клієнтів. Зараз ця кількість дещо зменшилася, але, зі слів чоловіка, не критично. 

Перші два місяці великої війни, пригадує пан Ігор, жив у офісі. Каже: важливо було підтримувати колектив. І це в час, коли в перші тижні вторгнення на Васильків прилетіло чотири десятки ворожих ракет. Оселі кількох клієнтів “Аквілону” наразі зруйновані або пошкоджені російськими ракетами. 

Але навіть попри війну потреба в послугах “Аквілону” залишалася, ба більше – інші охоронні структури працювали не надто добросовісно і якісно в місті. 

У бізнесі ветерана є й соціальна складова.  

“У нас є тривожна кнопка не лише від злодіїв, а й, так би мовити, медична. Була ситуація, коли одна бабуся пішла в льох і впала. Не могла вибратися звідти. Її чоловік натиснув кнопку, приїхали наші хлопці оперативно, допомогли їй, викликали швидку, зідзвонилися з рідними”, — переповідає ситуацію пан Ігор. 

“А ще в нас є клієнт з Маріуполя. Він вибрався з міста, втративши там все. А тут у нього бізнес. Тому ми охороняємо його майно безплатно”, — продовжує підприємець.  

Чоловік подався на конкурсну програму “Варто” від Українського ветеранського фонду — й отримає 800 тисяч гривень на подальший розвиток справи: “Аквілону” потрібне ще одне авто. Це, зі слів підприємця, підвищить рівень безпеки у Васильківській територіальній громаді, дозволить працевлаштувати нових співробітників. 

“Придбання нового авто для екіпажів охорони гарантує  вчасне прибуття до об’єкта під час виклику, а також дозволить розширити географію надання послуг пультової охорони”, — обґрунтував заявник свою потребу. 

Реалізація цього проєкту, з його слів, дозволить залучити нових клієнтів, це  допоможе компенсувати втрати підприємства, а також дозволить збільшити кількість найманих працівників на 6 осіб, утримати існуючий персонал та збільшити кількість сплачених податків до бюджету. 

У Ігоря Зінчука за спиною — служба у 80-х роках минулого століття в прикордонних військах у складі мотоманевреної групи на китайському кордоні, на Памірі. Пізніше — участь у кампанії в Афганістані, де доводилося перекривати караванні шляхи з Пакистану, унеможливлювати канали постачання зброї тощо. Ігорю Зінчуку тоді було 23 роки. 

Умови служби були екстремальними: зимові морози сягали 55 градусів, а точка, на якій ніс службу пан Ігор, була на висоті 4200 метрів над рівнем моря. 

Після звільнення з війська на початку 90-х минулого століття і почав, як він каже, “працювати на себе”. Із ще двома товаришами започаткували свою справу — монтаж систем безпеки. Згодом це розвинулося до “Аквілону” – який діє та розвивається досі. 

Запитуємо чоловіка, що буде для нього перемогою в російсько-українській війні.

“Коли я зможу поїхати на український Байкал”, — говорить він з іронією. 

Фото — з особистого архіву Ігоря Зінчука

Підтримувати своїх.

Ось що ставить собі за мету ветеран

Ветеран Сергій переміг у конкурсі #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Він буде розвивати власну справу із виробництва комбікорму для тварин та паливних пелет у селі Мошни та загалом на Черкащині.

Підприємництвом чоловік зайнявся після повернення із війни. На фронт він відправився у 2015 році. Був головним сержантом розвідувального взводу механізованого батальйону 128 бригади. Додому повернувся після отриманого поранення під Дебальцевим. Але нині він знову у лавах Збройних Сил захищає нашу країну.

Згадувати про бойові дії Сергій за 2015 рік не хоче. У його пам’яті є місце лише для приємних спогадів — нові знайомства, підтримка рідних та допомога волонтерів. А про теперішні бої — розповідати нема часу.

Основною метою проєкту Сергія Лугері є забезпечення сільського населення більш дешевими комбікормами та паливними пелетами місцевого виробництва, а також розвиток сільської місцевості та розвиток громади. Саме тому на гроші від Фонду він придбає матеріально-технічну базу для фермерського господарства.

Ветеран каже: “У результаті втілення проєкту, саме господарство зменшить витрати на технологічні послуги, оскільки вони надаватимуться за меншими цінами, ніж зараз. Також забезпечить комбікормом та паливними пелетами місцеві виробництва за дешевшою вартістю, завдяки розвитку місцевого виробництва. Будуть створюватися нові робочі місця. Зокрема для ветеранів. А це все своєю чергою забезпечить стійкий розвиток нашої сільської громади…”

Сергій Лугеря має намір реалізувати свою продукцію не лише на території села Мошни, а й для найближчих сіл Черкаського району, тим самим забезпечивши регіон комбікормом та паливними пелетами власного виробництва.

Щиро раді, що можемо підтримати такий важливий проєкт!

Укотре переконуємося, наскільки сильними людьми є наші переможці програми #ВАРТО.

Як-от Наталія Гумба — мати загиблого воїна Астамура Гумби.

Астамур народився в Абхазії, яку окупувала росія. 30 років прожив в Україні.

Він став до лав Сил територіальної оборони з першим днем повномасштабного вторгнення росіян. Бився спочатку на Київщині, в районі Ірпеня, потім вирушив на східний фронт. Загинув 28 червня поблизу села Дементіївка Дергачівського району Харківської області.

Щоби вшанувати пам’ять сина, пані Наталя заснувала Фонд миру Астамура Гумби. Заплановано, що Фонд буде об’єднувати тих, хто вивчає конфлікти і може запропонувати, як їх вирішити; буде опікуватися питаннями дослідження конфліктів у Південно-Східній та Східній Європі.

Пані Наталя — журналістка-міжнародниця. Так, зокрема, влітку 2014 року вона з командою однодумців організувала фотовиставку “Донбас: війна і мир”, яка свого часу експонувалася і в стінах Європарламенту. Відтак, вона знає, наскільки в російсько-українській війні є важливою інформаційна складова.

Пані Наталя — переможниця першої конкурсної програми #ВАРТО від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.

За отримані від УВФ кошти планує виробництво візуального контенту, наприклад, соціальної реклами для Збройних Сил України. Йдеться про придбання і технічного оснащення, і про навчання щодо зйомок відео, монтажу тощо. Це має бути, за задумом пані Наталії, повноцінна продакшн-студія зі звуковим обладнанням, світлом тощо.

“Так, мій син загинув. Але його життя у віртуальному сенсі триває. Тому цей проєкт є і його проєктом теж. А ми маємо розвивати пам’ять про нього”, — говорить пані Наталя.

Ми підтримуємо сильних. Ми робимо сильних сильнішими. Історія пані Наталії, яка втратила сина не війні, але не втратила жагу до перемоги, це так яскраво демонструє.

Фото — з особистого архіву Наталії Гумби

Ветеран Мирослав Гай нині служить у лавах Першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. А ще його проєкт-переможець конкурсу #ВАРТО носить назву “Око Бандери”. І в найближчих амбітних планах — витіснити російський контент з українського ютубу.

Мирослав Гай — ветеран, журналіст, актор, волонтер, громадський активіст. Свого часу був активним учасником Революції Гідності. 2 травня 2014 року у складі 1-го резервного батальйону Нацгвардії імені генерала Сергія Кульчицького брав участь у першому бою під Слов’янськом.

Саме Мирослав Гай разом із десантником 95-ї Житомирської аеромобільно-десантної бригади Сергієм Шевчуком 14 травня 2014 року підняли український прапор на телевізійній вежі Слов’янська (гора Карачун).

Зараз Мирослав знову у війську. Нещодавно його нагородили орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Про його подвиги в силу різних обставин ми детальніше дізнаємося після нашої перемоги. А поки докладніше зупинимося на проєкті, який він заснував.

«Око Бандери» — ютуб-проєкт, де двічі на тиждень виходитимуть короткі ролики. В відео простими словами пояснюватимуть актуальні політичні, соціальні явища і події.

Мета проєкту, як пояснює Мирослав: “Є популяризація всього українського у світовому інформаційному просторі, протидія фейкам та маніпуляції. Важливо займатися культурною просвітою населення у галузі політики. Кожен громадянин має знати базові речі про світ, суспільство і країну. Розуміти закони, за якими існує соціум, міжнародні організації і для чого вони створені. А це сприятиме руху нашої нації до становлення громадянського суспільства. Потрібно зруйнувати позицію аполітичності, зацікавити народ брати активну участь у житті країни. Доповнити культурний сектор аудіовізуального мистецтва якісним, україномовним контентом”.

Мирослав і його команда виграли конкурс на розвиток україномовного контенту, щоб побороти монополію на російське. Ютуб-канал вони планують розвивати як бізнес-проєкт, приваблювати рекламодавців, створювати робочі місця для ветеранів, оголошувати благодійні збори для ЗСУ, популяризувати благодійні ініціативи тощо.

Щиро зичимо Мирославу та його команді успіху. А також дякуємо ветерану за наближення перемоги.

Фото — Еспресо та особистий архів Мирослава Гая

Сторінки проєкту “Око Бандери”: https://www.youtube.com/@OkoBandery

Олександр – ветеран АТО. Повернувся до війська, служить на Харківщині. Попри це, вже планує, що буде робити після війни. Тому й відкрив класний бізнес з вивезення сміття. Орендував авто, набирає штат і не проти сам попрацювати, бо під час роботи, вважає, швидше відновиться після фронту.

Олександр протягом 10 років працював на підприємствах із поводження з побутовими відходами у Харкові. Так сформувалась велика база клієнтів. Тому він з колегами може надавати приватні послуги.

Оцінивши ситуацію в країні й запити, які зараз є, ветеран вирішив легалізувати й розширити бізнес.

“Ми очікуємо, що з весни почнуться замовлення, збільшиться вивезення. Може, війна закінчиться. Більше ремонтів, більше побутових відходів почнеться”, — говорить ветеран.

Зараз фірма Олександра вивозить сміття з різних районів Харкова. Працюють з 8 ранку до 17:00. Проте штат його працівників зменшився, бо його колеги пішли до ЗСУ.

Основними клієнтами є люди, які почали відновлювати свої помешкання після обстрілів, а також малий та середній бізнес.

Кошти, які отримає від Українського ветеранського фонду, Олександр спрямує на:

придбання надійних транспортних засобів

купівлю контейнерів, щоб залучити постійних клієнтів

оренду території з місцем для паркування та ремонтним боксом

закупівлю палива

залучення професійних водіїв, механіка та логіста

рекламну кампанію

Ветеран планує працевлаштовувати людей, які захищали Україну.

Олександр Шилін став одним із переможців конкурсу #ВАРТО. Він отримав фінансування на розвиток власної справи. Ми й далі плануємо підтримувати ветеранський бізнес. Вже з нового року – нові конкурсні програми.

Фото – Суспільне. Новини